Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Виповнилося 80 років з часів відомої в історії Другої світової війни танкової битви під Прохорівкою, що відбулася під час операції під Курськом. Російські ідеологи в окупованому Криму спробували використати цей ювілей у своїх цілях, але не вигадали нічого ліпшого, як знову звернутися до старих радянських міфів.
Танкова битва під Прохорівкою відбулася у середині липня 1943 року. І немає сумніву, що радянські танкісти показали у тих боях мужність і героїзм, гідно відстоювали свою вітчизну. Багато з них наклали головами у битвах проти ворога. Немає сумніву й у тому, що приклади мужності та героїзму радянських танкістів мають бути надбанням народної пам’яті, предметом виховання молодого покоління. І все питання лише в тому, хто і як використовуватиме ці історичні дані. Якби читачам розповіли правду з дотриманням усіх конкретно-історичних даних, це пішло б лише на користь людям. Але в тому разі, коли вся історія спотворюється і читачам подається чистісінька брехня, а потім ще з неї пропонуються сумнівні висновки, то для мислячих людей у ХХІ столітті це ніщо інше, як ведмежа послуга.
До цієї дати газета парламенту Криму опублікувала коментар спікера російського парламенту півострова Володимира Константинова про цей ювілей. Однак використовували вони для передачі кримчанам, які цікавляться історією, стару радянську пропагандистську версію битви під Прохорівкою, не давши собі клопоту ознайомитися з сучасними напрацюваннями самих російських учених, які хоча б частково, але відновили історичну правду. По-друге, зробили вони цілком довільні та нелогічні висновки, які намагаються від себе насадити кримчанам, пов’язавши битву 1943 року із сучасною війною Росії в Україні.
Отже, «Крымские известия» пишуть: «З 5 липня до 23 серпня 1943 року тривала Курська битва. Переломний момент настав 12 липня в результаті найбільшої за всю історію людства танкової битви під Прохорівкою. У прямому зіткненні лише першого дня лоб до лоба зійшлися 1200 танків і самохідних артилерійських установок…»
Тут все не так, як було насправді.
По-перше, невідомо, навіщо нинішнім авторам стверджувати, що бій під Прохорівкою був «найбільшою за всю історію людства танковою битвою». Насправді він не був найбільшим не лише «за всю історію людства», а й за Другу світову війну, та навіть і в порівнянні з іншими боями в самій Курській битві. Наприклад, газета «Санкт-Петербургские ведомости» № 144 (6497) від 07.08.2019 у матеріалі під заголовком «Битва без переможців» зазначила, що «якщо говорити суто про танкову битву, то (найбільша за роки Другої світової війни – авт. ) це, безумовно, битва в районі Дубно – Луцьк – Броди на Західній Україні на початку Великої Вітчизняної війни (так в оригіналі – авт.) Вона відбулася 23 – 30 червня 1941 року, в ній брали участь 3128 радянських танків зі складу 8-го, 9-го, 15-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів Південно-Західного фронту та 728 німецьких танків і САУ зі складу 1-ї танкової групи німецької групи армій “Південь”. Загалом з обох боків – 3856 одиниць техніки…» Але про цю битву, як про найбільшу, російська пропаганда замовчує, оскільки «Під час цієї битви… наші втрати склали 2648 танків – 90%… Натомість противник втратив 186 бойових машин».
Були за масштабами більші за Прохоровську й інші битви. «Санкт-Петербургские ведомости» пишуть, що «Подібною за масштабом і за результатами операцією був контрудар Червоної армії в районі Лепель – Сенно в Білорусії 6 – 9 липня 1941 року, в якому взяли участь 1400 радянських танків 5-го та 7-го мехкорпусів Західного фронту та 400 німецьких танків 3-ї танкової групи зі складу групи армій «Центр», всього 1800 танків». Газета також подає дані й про інші битви: «Що ж до інших театрів воєнних дій Другої світової, то найбільшою танковою битвою є 2-а битва при Ель-Аламейні 23 жовтня – 5 листопада 1942 року в Північній Африці. У ній брали участь 1100 англійських танків 8-ї армії генерала Б. Л. Монтгомері проти 559 італійських та німецьких машин танкової армії «Африка» фельдмаршала Е. Роммеля. Всього – 1659 машин… »
По-друге, битва під Прохорівкою була лише одним із епізодів Курської битви, і багато істориків вважають, що не вона була переломною, і навіть, що вона не була переможною. Історик Валерій Замулін у московській газеті «Ведомости» пише, що «Під час бойових дій 12 липня 1943 р. військам Воронезького фронту не вдалося виконати поставлених завдань – розгромити противника і перейти в контрнаступ, а його ударне об’єднання – армія Ротмістрова – приблизно за 10-11 годин втратила понад 50% введеної в бій техніки. До завершення оборонної операції 16 липня 1943 р. вона виявилася знекровленою: тільки згорілими вважалися 334 бронеодиниці, понад 200 – у ремонті. Для з’ясування причин великих втрат із Москви прибула комісія на чолі із секретарем ЦК ВКП(б) Георгієм Маленковим… 24 липня 1943 р. член військової ради фронту генерал-лейтенант Микита Хрущов включив дані розвідвідділу у своє повідомлення, адресоване особисто Йосипу Сталіну, підтвердивши їхню достовірність. Розслідування «комісії Маленкова» тривало два тижні, потім її висновки лягли на стіл Сталіну. Ставилося питання про усунення командарма (генерала Павла Ротмістрова – авт.) з посади та передачу під суд. Його доля висіла на волосині до кінця липня, коли стараннями начальника Генштабу маршала Олександра Василевського гнів верховного головнокомандувача вдалося погасити, а наприкінці серпня 1943 р. генерал був удостоєний ордена Кутузова 1-го ступеня за внесок у перемогу в Курській битві.
Можливо, це здасться дивним, але саме великі втрати армії Ротмістрова стали відправною точкою для перебільшення кількості техніки, що брала участь у подіях 12 липня 1943 р. Восени 1943 р. командування 5-ї гвардійської танкової армії спробувала згладити негативне враження від невдачі і підкреслити перед вищим командуванням заслуги армії створенням образу грандіозної битви, в якій її війська розгромили величезне за чисельністю танкове угруповання ворога. Для цього у «Звіті про бойові дії 5-ї гвардійської танкової армії за період з 7 по 24 липня 1943 р.», затвердженому Ротмістровим, було зазначено: біля станції Прохорівка «розгорнулася незвичайна за своїми масштабами танкова битва, у якій з обох боків брали участь понад 1500 танків… Але саме ці цифри і увійшли в історію Курської битви та лягли в основу міфу про Прохорівку…». Тобто кримська газета навіть применшила видуманий масштаб битви…
Але правда є іншою, і саме її потрібно знати, а не послуговуватися міфами. Бій під Прохорівкою анітрохи не був тим, яким його намагаються зобразити нинішні кримські пропагандисти.
ПРАВДА є ІНШою, І САМЕ ЇЇ ПОТРІБНО ЗНАТИ, А НЕ КОРИСТУВАТИСЯ МІФАМИ
Володимир Константинов всупереч свідченням істориків каже: «Підсумок битви – під Прохорівкою було розбито найбільше і найбоєздатніше угруповання гітлерівських військ, яке втратило до 75% свого технічного та людського ресурсу». Ці слова спікера нічим не підтверджуються, навпаки, всі історики стверджують протилежне. Втрати радянських бронемашин на всіх полях битв були в рази більшими. Є навіть відомості про те, що «в результаті бою 12 липня 1943 року (мається на увазі один, найперший день бою – авт. ) року безповоротні втрати радянських танків становили 235 одиниць, тоді як німецька армія втратила всього п’ять».
ПОДІЇ біля ПРОХОРІВКи НЕ МАЛИ КЛЮЧОВОГО ВПЛИВУ НА КІНЕЦЬ КУРСЬКОЇ БИТВИ
«Ведомости»
Московська газета «Ведомости» пише, що «Події 12 липня 1943 р. біля Прохорівки не мали ключового впливу на результат Курської битви в цілому, контрудар від початку не планувався для зміни обстановки на всій Курській дузі, а був покликаний вирішити лише завдання оборонної операції Воронезького фронту. Та й потреби в цьому вже не було. 11 липня 1943 р. остання спроба противника прорвати оборону Центрального фронту, який утримував північний фас Курської дуги, зазнала невдачі. А другого дня, 12 липня 1943 р., Західний і Брянський фронти перейшли у наступ на Орловській дузі, і стало зрозуміло, що операція «Цитадель» провалилася. 13 липня Гітлер це визнав, віддавши наказ про її згортання… Але відомо, що корпус СС, який відбивав головний удар… не лише зберіг боєздатність, а й спільно з 3 ТК, що діяла південніше станції, в ніч на 15 липня оточив чотири стрілецькі дивізії 69-ї армії в міжріччі Сіверського та Липового Донця».
Слова спікера кримського парламенту Володимира Константинова і в іншому не відрізняються точністю. «Хто б міг подумати, що сьогодні нашими полями проти російської армії знову підуть німецькі танки з фашистською свастикою на бортах. Абсурдність цієї ситуації полягає в тому, що екіпажі цих танків складаються не з солдатів вермахту (бундесверу), а сформовані з українців – тих, хто забув свою історію, тих, хто зрадив своїх батьків та дідів, які виявили героїзм, зокрема й у Прохорівській битві, у складах танкових екіпажів Червоної Армії», – сказав Володимир Константинов.
В ІСТОРИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ САМЕ РОСІЙСЬКА АРМІЯ ВИКОНУЄ ТУ саму РОЛЬ, ЯКУ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ ВИКОНУВАЛА НІМЕЦЬКА – РОЛЬ АГРЕСОРА НА ЧУЖІЙ ТЕРИТОРІЇ.
По-перше, суть цієї події не в тому, що танки німецькі і керують ними українські екіпажі (до речі, на їхніх бортах зовсім не фашистська свастика, навіщо дурити кримчан? – авт.), а в тому, що з 24 лютого 2022 року російські танки пішли не «своїми», а українськими полями, дорогами, селами і містами, з метою захопити чужі міста, поля, заводи та всі інші цінності. Тому в історичній перспективі саме російські танки, російська армія виконують ту роль, яку у Другій світовій війні виконувала німецька армія – роль агресора на чужій території. І «абсурдність цієї ситуації полягає» не в тому, що екіпажі цих танків складаються з українців – у Москві могли б припустити, що українська армія захищатиме свою країну. Що в цьому є абсурдним? І не українські солдати «забули свою історію», не вони «зрадили своїх батьків та дідів, які виявили героїзм». Вони, як і їхні батьки, захищають Батьківщину. Пам’ять останньої війни зрадила саме Москва, яка послала свої війська проти «братського народу» воювати найбільш варварськими методами. Стосовно російських воєнних злочинів в Україні вже оформлено більше 71 000 кримінальних справ у судах, а Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна. Російські та українські «батьки і діди» дуже здивувалися б, якби могли знати, що «російські солдати» пішли в атаку на «українських солдатів», з якими вони колись воювали разом проти фашистів, зокрема й під Прохорівкою.
Абсурдність у тому, що про Україну та українських солдатів говорять зараз такі пропагандисти, як Володимир Константинов, приписуючи відринутим «братам» вигадки про нацизм та «загрози» для Росії.
Твердження спікера про те, що «німецькі «Леопарди» горять так само добре, як і «Тигри», просто не можна сприймати всерйоз, адже вся статистика не тільки Прохорівської битви, а й Курської дуги, усієї Другої світової війни, а тим більше статистика війни Росії в Україні, показує, що зараз російські танки також не позбавлені цієї вади, і, як і тоді, горять, можливо, більше й краще, ніж якісь інші. Варто згадати лютий-березень 2022 року, коли російські танки, розбиті «Джевелінами», сотнями валялися узбіччями українських доріг. В Україні, за даними Генерального штабу, за менш ніж півтора року знищено більше 4100 російських танків, більше 8000 інших броньованих машин. Такі втрати були рідкістю навіть у Другій світовій війні.
ІСТОРІЯ, звісно, МАЄ ВЕЛИКЕ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, АЛЕ ТІЛЬКИ В ТОМУ разі, ЯКЩО СТАВИТИСЬ ДО НЕЇ ЧЕСНО ТА ПРАВДИВО
І все ж зв’язок із битвою під Прохорівкою та нинішньою війною Росії в Україні є, але не в тому, про що говорить Константинов. Зв’язок у тому, що саме після Курської битви ініціатива всієї війни перейшла від німецьких військ до радянських і почалося вигнання агресора з окупованої території. Так само у російській війні в Україні після битви за Бахмут та рішень країн НАТО про допомогу Україні новими озброєннями і гарантіями безпеки ініціатива у війні перейшла до української армії, а російська армія перейшла до оборони і розробляє плани відступу. Як тоді з-під Прохорівки, нині в Україні з-під Бахмута, Мелітополя, Запоріжжя, Донецька почалося вигнання військ російського агресора з окупованої території.
Тому історія, звісно, має велике практичне значення, але тільки в тому разі, якщо ставитись до неї чесно і правдиво.
Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
Костянтин Подоляк – журналіст
