3 вересня був похований Михайло Горбачов – кривавий диктатор, якому у світі створено образ державного діяча, людини, яка поклала край існуванню СРСР. Насправді Горбачов намагався зробити все можливе, щоб не допустити розпаду Совітів, але це йому не вдалося.
Парадоксально, але його поразка вчинила з нього героя. Окреслювання останнього лідера Радянського Союзу «кривавим» часто може навіть викликати обурення, адже світ у своїй колективній амнезії не хоче згадувати, що Горбачов був співвідповідальним за російську інтервенцію в Афганістані, за утримання кривавих режимів у так званих «країнах народної демократії», за гонку озброєнь, аварію на Чорнобильській АЕС і брехню про те, що «жодного радіаційного забруднення немає». За часів Горбачова у «Країні Рад» усе ще діяв ГУЛАГ, «психушки», куди тисячами відправляли «ворогів системи». Його справжню роль пам’ятають набагато краще в Литві, де народне прагнення до незалежності Горбачов намагався придушити силою в січні 1991 року, використовуючи, зокрема, Псковську десантну дивізію, ту саму, яку Путін використовує проти України з 2014 року. Радянська інтервенція в Литві призвела до загибелі 15 осіб і сотень поранених. Підлеглі Горбачову силовики криваво намагалися придушити протести в Грузії, Вірменії та багатьох інших місцях Союзу, де мріяли про свободу. У Польщі режим Ярузельського зміг вижити завдяки радянській підтримці. З його захисту скористали також і Чаушеску, і Кастро з їх кривавими режимами.
Протягом усього свого життя Горбачов функціонував і перебував у комуністичному апараті, підтримував його. З 1979 року працював у ньому на центральному рівні, а отже також співвідповідальний за всі радянські злочини з того часу. Горбачов у жодному випадку не був «реформатором», а був твердолобим радянським лідером, який навіть нещодавно говорив про «російські Крим і Донбас». Отже, правду говорить міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас, який прямо називає Горбачова злочинцем.
На жаль, багатьом не вистачає сміливості розповісти цю правду про Горбачова. Нісенітниці після смерті Горбачова написала президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, яка ствердила, що він зіграв вирішальну роль у завершенні холодної війни та падінні залізної завіси, що «відкрило шлях до вільної Європи». Канцлер Шольц серед успіхів Горбачова назвав возз’єднання Німеччини, а Байден назвав його «рідкісним лідером, який зробив світ безпечнішим». Можливо, що останній таким чином спробував потролити Путіна, який вважає Горбачова невдахою. Власне у жодному випадку не реформатором, а невдахою, який не зміг (хоча і хотів) зберегти єдність Радянського Союзу. Путін, демонструючи свою позицію, навіть не прийшов на похорони останнього лідера СРСР. Однак на похорон вибрався прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, чим остаточно зрадив пам’ять про антирадянське повстання угорського народу, а при цьому став елементом європейської політики любові до нібито існуючої демократичної Росії. Таким чином смерть Горбачова об’єднала голову Єврокомісії, канцлера Німеччини та прем’єр-міністра Угорщини. Нісенітниці, амнезія і лицемірство.
Випадок з Горбачовим показує, що диктатор, незалежно від того, що станеться, може бути недоторканним. Поки він виграє – його важко притягнути до відповідальності, тому що він занадто сильний, тому що може ще більше загострити конфлікт, тому що може не продати газ або не виплатити «відкат» з його продажу. Однак якщо диктатору не повною мірою вдасться втілити в життя свої криваві плани, він завжди може розраховувати на Нобелівську премію миру та світове визнання за те, що не знищив світ, хоча й міг. Злочинець Горбачов спокійно дожив до старості та 91 року. Варто, однак, сподіватися, що у випадку з Путіним фінал буде іншим. Перед одним з естонських ресторанів, поруч з меню, є напис: «Путін, давай перейдімо врешті до того етапу, коли ти накладеш на себе руки у своєму бункері». Безперечно, такий кінець диктаторів однозначно більш заслужений, а етап у бункері дуже очікуваний.
Павел Боболовіч
Фото: wikimedia.org
