Олександр Краєв
У ніч проти 4 березня російські військові обстріляли Запорізьку атомну електростанцію на півдні України, яка є найбільшою атомною електростанцією в Європі. Внаслідок обстрілу на території ЗАЕС сталася пожежа. Наразі станція захоплена російськими терористами. Уперше у світовій історії чиниться цілеспрямована атака на ядерну інфраструктуру. Втрата можливості охолодження ядерного палива здатна спричинити аварію, ще небезпечнішу для Європи та всього світу, ніж аварія на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 році.
Ця подія показала, що режим Владіміра Путіна не має жодних моральних обмежень. Обстріли житлових будинків, дитячих садочків, лікарень, пологових будинків, бомбардування центру великого міста Харкова, внаслідок чого зруйновано адміністративну будівлю, вбивства мирних людей виявилися лише прелюдією перед загрозою нового ядерного апокаліпсису континентального масштабу, який може створити російське військо.
На фоні цього загострення знову постає ситуація про можливість попередження таких ситуацій – і не лише словами про їх недопустимість, але і конкретними діями. Режим закритого неба над Україною, який могли б встановити наші партнери з НАТО, забезпечив би впевненість у недоторканості таких об’єктів та неможливість втілення настільки небезпечних сценаріїв російської провокації. Але наразі ми бачимо якщо не повну відмову, то очевидні зволікання наших союзників у цьому напрямку, незважаючи на активну роботу українських дипломатів.
То чим є режим безпольотної зони? Чому лідери західного світу не готові вводити його над Україною? І як з цієї ситуації можливо вийти?
Закрите небо – безпечне небо
Сама концепція режиму безпольотної зони (також популярно названої «закритим небом») є відносно новою у міжнародній безпеці. У 1990-х роках, коли після кінця Холодної війни починали формуватися нові інструменти. В часи біполярного протистояння будь-який конфлікт потенційно розглядався сторонами як такий, що може призвести до ядерного загострення, і тому операції подібного гатунку не були поширеними поза традиційними розуміннями про перевагу у повітрі. Розробка нових систем високоточної зброї, більш технологічні засоби протиповітряної оборони та зменшення загрози ядерної ескалації допомогли вже в 1990-х.
Фактично, її суть полягає в повному закритті повітряного простору над певною територією для літаків конкретної держави чи групи держав. Це дає змогу наземним силам безперешкодно проводити операції, а у випадку гуманітарної необхідності – вчасно доставити допомогу і налагодити потрібну інфраструктуру. Сюди ж можна додати і додаткову розвідку, і створення безпечного транспортного каналу.
До сьогоднішнього дня безпольотна зона застосовувалася три рази – у Іраку (1991-2003 рр.), в Боснії та Герцеговині (1993-1995 рр) та в Лівії (2011 р.). Варто зазначити, що у двох з трьох випадків – у Боснії та Лівії – створення безпольотної зони було санкціоноване рішенням Ради Безпеки ООН.
Що заважає закрити небо над Україною?
Останні тижні ми чули заяви лідерів країн Заходу, що питання закриття неба над Україною наразі не може бути вирішене. Точніше, рішення все таки прийняте – якщо відсутність рішення можна вважати рішенням. Жодна з країн НАТО не висловила готовності оперативно розпочати закриття неба над Україною. Кульмінувалося це під час прес-конференції прем’єр-міністра Боріса Джонсона. Він заявив журналістам, що потенційне закриття неба над Україною може втягнути НАТО у війну з Російською Федерацією, а отже і спровокувати Третю світову із подальших розвитком її в ядерний конфлікт. Показово, між іншим, що обстріл Запорізької атомної електростанції стався після цієї заяви. Отже, відмова світу допомогти дедалі більше розв’язує руки Путіну?
Відставимо поки в сторону абсолютно обґрунтоване обурення України і поглянемо на сухі факти. Насправді НАТО може закрити небо над Україною, і для цього не знадобляться додаткові контингенти. Наростання російської агресії впродовж останніх чотирьох місяців призвело до суттєвого збільшення кількості військ та засобів НАТО на східному фланзі, включаючи літаки. Крім того, не будемо забувати і про розгорнуті в Середземному морі військово-морські сили союзників, які також здатні забезпечувати потужне протиповітряну оборону.
Очевидні побоювання «втягнення» НАТО нібито в «Третю світову» також скоріше можна назвати перебільшеними. Українська армія вже більше тижня самотужки чинить опір і місцями долає потужності «другої армії світу». Цей досвід показує, що загалом потенціал російської армії до проведення навіть операцій середнього формату є глибоко переоцінений. Тим паче, Україна не вимагає від НАТО прямої участі її солдат, які плечем до плеча з українцями могли б боронити східні кордони цивілізованого світу (хоча пропозиція дійсно звучить заманливо). Закриття повітряного простору стане попереджувальною акцією, а не агресією, і допоможе уникнути нових жертв серед цивільного населення, потоку біженців, руйнування критично важливої інфраструктури, пошкодження якої створює загрозу для всього світу. Отже, «закрите небо» – це не агресія, а попередження нових атак на Європу з боку російської аморальної влади.
