Як дізнатися правду про конфлікт в Нагірному Карабасі

Наталя ІЩЕНКО для StopFake

Нагірний Карабах, який є важкодоступним через географічні особливості його розташування, в ці дні став віддаленою та закритою територією і в інформаційному плану. Ми дійсно можемо ледве не в прямому ефірі бачити картинки та відео, на яких кудись йдуть колони військової техніки, летять дрони, стріляють гармати і де «все вибухає». Можемо бачити репортажі про поранених солдат, зруйновані будинки та постраждалих мирних мешканців. Але ми не можемо бути абсолютно впевнені в достовірності жодного з цих повідомлень. І це є проблемою як для журналістів та незалежних експертів, так і для звичайних громадян, які хочуть знати, що ж насправді відбувається в горах Південного Кавказу.

ІЗОЛЬОВАНИЙ КАРАБАХ

Робін Форестьє-Уокер (Robin Forestier-Walker) описав свої враження від висвітлення в міжнародних ЗМІ конфлікту в Нагірному Карабасі в матеріалі для Аль-Джазіра. Ось деякі цитати:

  • «Процвітає стерильна термінологія, мова акронімів з сектору безпеки та геополітики, що розповсюджують президенти та міністри, речники, а також ми, репортери».
  • «Міжнародні ЗМІ знов фокусуються на бойових діях, але наразі це конфлікт, який переважно бачимо і читаємо в офіційних твітах, постах у Фейсбук та електронних листах».
  • «Ми спостерігаємо через камери, встановлені на бойових дронах та об’єктиви із великим збільшенням на вершинах пагорбів. На відео зняті танки, протиповітряна оборона та бронетранспортери, що зникають в клубах диму».
  • «Контрольовані наративи та медіа заслоняють людські страждання».
  • «Пандемія, географія та інформаційна війна ускладнюють проникнення в ізоляцію Нагірного Карабаху».

Журналіст наводить приклади повідомлень обох сторін, які він – за дві доби – не зміг ані спростувати, ані підтвердити.

Це не означає, що «всі брешуть». Це означає лише те, що дуже складно проводити фактчекінг військового конфлікту, тим більше в епоху обмеження мобільності та запровадження в ЗМІ обох сторін конфлікту «особливого пропагандистського режиму» (вислів «Настоящего времени»).

ДВІ ТОЧКИ ЗОРУ

Ось деякі заголовки новин останніх днів від державних інформаційних агенцій Азербайджану та Вірменії (російською).

«АЗЕРТАДЖ»

«Арменпресс»

Проблема №1 для стороннього спостерігача навіть не в тому, що в азербайджанських чи вірменських ЗМІ немає точки зору протилежної сторони. Проблема в тому, що повідомлення з Баку чи Єревану, написані в пропагандистському стилі, і тому не сприймаються взагалі як новини, тим більше як новини, яким можна довіряти. Пропаганда в новинних повідомленнях формує упереджене ставлення, і питання не стільки в однобічної інформації, як у відчутті, що її, тобто інформації, відомостей про реальний стан справ, в подібних матеріалах ЗМІ взагалі немає.

З іншого боку, навіть «сухі факти» в новинах з нагірно-карабахського фронту не є якоїсь аксіомою і напряму залежать від того, якої сторони їх отримано. Інформаційні повідомлення сторін не просто є різними – вони прямо протирічать одне одному. І це, якщо можна так сказати, друга проблема №1.

Новинні матеріали про події в Нагірному Карабасі не просто «упускають» деталі, маніпулюють чи перекручують. Через абсолютне заперечення відомостей «тієї сторони», виходить, що хтось обов’язково один каже неправду.

ВІЙНА НОВИН

У випадку із інформаційним супроводженням війни за Нагірний Карабах із з боку Баку, і з боку Єревану, маємо яскравий приклад перенесення військового протистояння двох держав і в медійну сферу.

Аудиторіями односторонніх та пропагандистських публікацій є

  1. власні громадяни, яких треба мобілізувати,
  2. міжнародна спільнота, яку треба переконати в необхідності підтримати одну сторону.

Можна визначити п’ять основних ліній інформаційного протистояння:

  • Відомості про хід бойових дій – дані про контрольовані сторонами позиції.
  • Кількість втрат серед військових.
  • Залучення іноземних найманців.
  • Поставки військової техніки, озброєнь і боєприпасів.
  • Відомості про гуманітарні наслідки бойових дій.

Є підхід, згідно із яким «істина є десь посередині». Але як на практиці застосувати цю пораду? Зробить новину про те, що «боротьба – за хребет, висоту, місто, міст, дорогу чи долину – триває»? Чи «є постраждали в результаті обстрілів, але невідомо скільки»? Або так: «Іноземні найманці воюють з обох боків»? Тоді не можна виключати, що «серединна новина» буде ще одним фейком. Може в згаданому місці взагалі не було ніяких бойових дій, може там немає жодного найманця – однак перевірити не можна, бо у незалежних джерел немає достовірних даних.

Інша методологія створення нібито об’єктивного матеріалу – подавати обидві точки зору разом, тобто поруч. Але тоді, якщо повідомлення сторін прямо протирічать одне одному, виникає загроза створення сюжету чи статті, який містить відразу два, або хоча б один фейк.

Є і інша загроза: матеріал на основі пропагандистських чи недостовірних відомостей обох сторін може стати пропагандою одночасно для двох сторін – кожна сторона просто прийме із довірою лише свою частину, а представлена ворожа позиція викличе не сумніви в свої правоті, а обурення та злість. Тоді подібний сюжет чи стаття можуть бути по формі збалансованими, а по факту – спрямованими на розпалювання ворожнечі.

ЯК ДІСТАТИСЯ ПРАВДИ?

Але як «продертися» через «пропагандистські завали», отримати гарантовано нефейкову інформацію і зробить дійсно професійний та неупереджений журналістський матеріал та, врешті решт, побачити правду за горами фейків та пропаганди?

Першим варіантом відповіді може бути отримання інформації з незалежних джерел – зокрема, міжнародних ЗМІ. Але проблема в тому, що матеріали навіть найбільш авторитетних медіа наразі випускають в ефір без додаткової перевірки, і їх потім спростовує офіційна влада однієї зі сторін та їхні зарубіжні партнери, називаючи це ворожою пропагандою. Приклад – матеріал Бі-бі-сі про найманця з Сирії в Карабасі.

Ще один варіант – побачити все на власні очі, відправитися в зону бойових дій самостійно – або, відповідно, читати/дивитися репортажі тих, хто безпосередньо перебуває «на війні». Але…

1 жовтня два кореспондента французької Le Monde і два вірменських журналіста постраждали під час обстрілу міста Мартуні. МЗС Азербайджану у відповідь зазначив: «Вірменія організовує візит журналістів на територію військових операцій, загрожуючи життю іноземних журналістів та грубо порушуючи міжнародне гуманітарне право. …Ми звертаємось до іноземних журналістів з проханням отримати згоду азербайджанської сторони у зв’язку з візитом до окупованого Нагірного Карабаху та прилеглих регіонів Азербайджану».

Тобто наразі залишається можливість їхати в зону бойових дій на свій страх і ризик, та ще і в умовах скорочення міждержавного сполучення через епідемію. Але навіть якщо хтось і вирішить скористатися такою можливість, це не буде гарантію того, що йому вдасться дістатися місця свого призначення – через інтенсивні бойові дії. Наприклад, 2 жовтня російський журналіст Ілля Азар в своєму Фейсбуку написав: «Що ж, ми з колегами з різних ЗМІ до Карабаху сьогодні не доїхали – військові не пропускають, кажуть, що прострілюється дорога на Степанакерт».

Тобто, журналісти мають дуже обмежені можливості виконувати свою роботу в повному обсязі, забезпечуючи «картинку» безпосередньо з району бойових дій. За таких обставин відрядження до Нагірного Карабаху дозволить, напевно, продемонструвати атмосферу, що панує в регіоні, показати окремі епізоди протистояння – але цілісну картину в режимі оперативних новин передати буде важко – якщо взагалі можливо.

Таким чином, реальним, чи реалістичним виходом залишається подання інформації без емоцій, із обов’язковим посиланням на джерело та згадкою про те, чи вдалося отримати дані з інших джерел. Стовідсоткове підтвердження достовірності повідомлень, гарантований фактчекінг в існуючих умовах під силу хіба що провідним розвідкам світу, але навряд чи вони будуть ділитися з нами своїм доробком. Хоча хтозна, хтозна…


RELATED ARTICLESMORE FROM AUTHOR