Джерело: Тодар Бактемір, для Idel.Реалии
Наприкінці липня стало відомо, що російські школярі вчитимуться за підручниками під редакцією Володимира Мединського вже в цьому році, а через кілька днів президент підписав указ про створення комісії з історичної освіти на чолі з тим самим Мединським, пишуть «Idel.Реалии».
У видавництві «Просвещение» вийшов новий навчально-методичний комплекс з історії – набір шкільних підручників для різних класів, підготовлений групою вчених і педагогів під егідою Російського військово-історичного товариства. Редактором серії став помічник президента Володимир Мединський.
Ця серія підручників викликала активні обговорення як серед професійних істориків, так і в блогах, і соцмережах. Думки щодо її якості розділилися: одні хвалять нові книги за цікаві формати вправ, інші звинувачують авторів в упередженості.
АНЕКСІЯ КРАЇН БАЛТІЇ ПОДАЄТЬСЯ ЯК ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА РОСІЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ. І ЩО РОБИТИ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ВСЕ, М’ЯКО КАЖУЧИ, НЕ ТАК ОДНОЗНАЧНО?
Анна Мінаєва
– Строго кажучи, новий підручник Мединського зроблений цілком професійно. Його писали розумні люди, які мають відповідну кваліфікацію (за винятком останнього розділу). Автори включили в підручник безліч джерел, питання до яких сформульовані коректно і не тенденційно. У підручнику є відомості про репресії, про колективізацію, Московські процеси, Другий фронт та інше. Звучить краще, ніж ми очікували, але далі починаються проблеми. Наприклад, цифри репресованих не відповідають дійсності, автори просто брешуть. Що стосується Другої світової війни, анексія Прибалтики подається як велика перемога російської дипломатії. І що робити вчителям, які розуміють, що все, м’яко кажучи, не так однозначно? Біда в тому, що тепер у нас завелася комісія з історичної освіти. Можу собі уявити божевільну людину, яка скаржиться на вчителя історії за фальсифікації. Розглядати її заяву буде зовсім не психіатр, ось в чому проблема, – пояснює викладачка історії Анна Мінаєва в бесіді з кореспондентом «Idel.Реалии».
У нещодавньому ефірі на «Ехо Москви» про нові підручники говорила заслужена вчителька Росії Тамара Ейдельман. Як і Мінаєва, вона звернула особливу увагу на заключний розділ книги за десятий клас: «Там є розділ про останні двадцять років, і це поза межами добра і зла. Я не можу його коментувати, тому що є слова, які Дума заборонила вимовляти, а по-іншому там не можна».
ТАМ Є розділ ПРО ОСТАННІ ДВАДЦЯТЬ РОКІВ, І ЦЕ поЗА межами ДОБРА І ЗЛА. Я НЕ МОЖУ його КОМЕНТУВАТИ, ТОМУ ЩО Є СЛОВА, ЯКІ ДУМА ЗАБОРОНИЛА ВИМОВЛЯТИ, А ПО-ІНШОМУ ТАМ НЕ МОЖНА
Тамара Ейдельман
Багато фахівців відзначають, що параграфи про дореволюційну і радянську епохи разюче відрізняються від текстів про путінську Росію – можна сказати, що це два різних підручники під однією обкладинкою. Петербурзький історик Костянтин Северинов, який хвалив перші розділи підручника і його методичний апарат, назвав фінальну частину ангажованою, однобокою і такою, що приховує частину очевидних історичних фактів.
Розповідаючи про розділи підручника, присвячені радянському періоду, Ейдельман говорила: «Там все дуже хитро. Наприклад, є таке завдання: висловіть свою думку про пакт Молотова-Ріббентропа. У теорії це гарне завдання, цілком прогресивне – тут є про що посперечатися. Ось тільки увесь попередній текст і представлені джерела підводять учня до однієї конкретної відповіді».
У фінальній главі немає вже й цього – автор пише історію останніх десятиліть безапеляційним тоном державної пропаганди, не пропонуючи читачеві критичних завдань. Необхідність скасування прямих виборів губернаторів підручник пояснює «недостатньою зрілістю громадянського суспільства», а анексія Криму представлена як повністю мирний процес, в якому не брав участі жоден російський військовий.
Опис Мюнхенської промови Володимира Путіна носить явно оціночний характер: «Він ясно дав зрозуміти, що Росія не має наміру миритися зі свавіллям США і НАТО … Промова Путіна наочно показала, що час, коли можна було не рахуватися з Росією, минув».
Така різниця між розділами книги має просте пояснення: якщо перші глави розробляли професійні історики та педагоги, то останню – публіцист Армен Гаспарян. Він відомий в першу чергу як журналіст, який в різні роки співпрацював з державними та провладними виданнями і радіостанціями: «Россия сегодня», «Голос России», Sputnik, «Вести FM».
ЯКЩО У ДЕРЖАВИ з’являється ЄДИНО ВІРНИЙ КУРС, ЧЕКАЙ БІДИ
Анна Мінаєа
Історія давно входить в коло інтересів Гаспаряна, який не має профільної освіти: він опублікував кілька науково-популярних книг про Другу світову війну і радянську розвідку. Серйозні історики НЕ рецензували його роботу, але відгуки читачів в інтернеті звинувачують автора в зайвій суб’єктивності та політичній заангажованості. Ймовірно, стати одним із творців федерального підручника історику-аматору допоміг його статус члена центральної ради РВІО – організації, під егідою якої розроблена ця серія посібників.
Вихід нової серії шкільних підручників – не єдина новина, пов’язана з ім’ям Мединського. 30 липня президент підписав указ про створення міжвідомчої комісії з історичної освіти, яку очолить колишній міністр культури.
Це не перший такий орган в недавній історії країни – у роки правління Дмитра Медведєва існувала особлива комісія «з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії». Втім, тоді вона не виявила жодної гучної помилки.
Офіційно заявлена мета нової комісії – «вироблення єдиного підходу до здійснення історичної освіти і просвіти, а також до попередження спроб фальсифікації історії». Деталі того, як буде працювати комісія, поки невідомі, але сам факт її створення викликав занепокоєння серед професійної спільноти: «Якщо у держави з’являється єдино вірний курс, чекай біди», – заявила Ганна Мінаєва.
– Це палиця навіть не з двома, а відразу з багатьма кінцями, – вважає ногайский історик та активіст з Астрахані Раміль Ішмухамбетов, – з одного боку, можна вітати відкриття такої комісії. Фальсифікації історії дійсно існують. Наприклад, багато українських і казахські націоналістів говорять про те, що Голодомор і Ашаршилик були цілеспрямованим геноцидом їхніх народів з боку росіян. Звичайно, голод був, це науковий факт і величезна трагедія, яка забрала мільйони життів. Але ж він не був маркований етнічно – мої предки теж постраждали в голодні роки, хоча вони не були ані українцями, ані казахами. Постраждала і величезна кількість росіян. Що ж, їх звинувачувати у власній смерті? Навіть не потрібно бути професійним істориком, щоб зрозуміти, що голодуюче Поволжя – ще одна трагедія, яка не мала національного виміру.
НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ РОСІЇ БЕЗ УРАХУВАННЯ ВСЬОГО РОЗМАЇТТЯ ПОЗИЦІЙ І ОПТИК РІЗНИХ НАРОДІВ МОЖЕ ПРИзВЕСТИ ДО РЕСЕНТиМЕНТу І, В КІНЦЕВОМУ ПІДСУМКУ, ДО РОЗВАЛУ КРАЇНИ
Раміль Ішмухамбетов
На думку Ішмухамбетова, проблема фальсифікації історії актуальна і в дискусіях між тюркськими народами та державами: «Точно так само з боку певних тюркських народів йде переписування нашої спільної історії, наприклад, історії Золотої Орди. На думку деяких авторів, у ній немає місця моєму ногайскому народу, він позиціонується не як суб’єкт, а як такий собі матеріал для асиміляції казахами або татарами. Природно, нас це не влаштовує, і це теж фальсифікація, з якою треба боротися».
– У той же час я бачу тут потенційну проблему конфлікту інтересів: фальсифікації є і всередині російського контексту. Історія нашої країни часто пишеться тільки з позиції російського народу, але ж Росія дуже багатонаціональна. Написання її історії без урахування всього розмаїття позицій і власних поглядів різних народів може призвести до ресентименту і, в кінцевому підсумку, до розвалу країни. Для того щоб подібна комісія працювала нормально, потрібно представити широкий спектр істориків з різних регіонів, різних національностей, з різними поглядами. Інакше вийде, як в дев’ятнадцятому столітті: є великороси, а є інородці. Я не можу заздалегідь схвалити діяльність комісії, не знаючи, чи буде вона спиратися на принципи міжетнічної взаємоповаги і все розмаїття наукових точок зору, – підсумовує історик.
Більш однозначно висловилася згадана вище Тамара Ейдельман, яка назвала нову комісію «черговим органом придушення вільної думки і логічним продовженням тренду на фальшивий патріотизм і тільки єдино правильну точку зору».
Ейдельман та багатьох інших істориків окремо бентежить роль Володимира Мединського в цих нововведеннях. Питання викликає сама його кваліфікація: в 2014 році активісти спільноти «Диссернет», що виявляє плагіат та інші порушення у наукових роботах чиновників і публічних осіб, знайшли в докторській дисертації міністра та її авторефераті неправомірні запозичення з інших текстів.
Два роки по тому історики В’ячеслав Козляков і Костянтин Єрусалимський підтвердили заяви про плагіат і додали, що дисертація Мединського містить грубі фактичні та методологічні помилки і носить не науковий, а пропагандистський характер. Сам він заперечував усі звинувачення, пояснюючи їх особистою неприязню з боку незалежних дослідників та активістів. Після тривалих обговорень Міністерство освіти і науки відмовилося позбавляти Мединського наукового ступеня, а Міністерство культури назвало всі претензії до нього «політичним замовленням».
Незвичайні і не зовсім професійні уявлення Мединського про історичні факти стають очевидними з його публічних висловлювань. Так, в 2016 році він заявив, що визнає неточність сюжету про двадцятьох вісьмох панфіловців, але вважає його «святою легендою», а людей, які критикують її, – «кінченими мразями».
При цьому Головна військова прокуратура СРСР визнала офіційну версію подвигу панфіловців літературним вимислом журналіста газети «Красная звезда» ще в 1948 році. Як людина, яка відкрито підтримує фальсифікацію історії на догоду патріотизму, буде боротися з фальсифікаціями інших – питання відкрите.
Джерело: Тодар Бактемір, для Idel.Реалии
