Сейм Латвії 11 листопада остаточно заборонив використання у країні георгіївських стрічок під час публічних заходів. Підставою для заборони стала, зокрема, російська агресія проти України. Російські ЗМІ у відповідь відразу ж застосували весь свій «антинаціоналістичний» арсенал наративів, поширюючи матеріали з тезами про «утиски прав російськомовних», «русофобів» і «фашистів» в Україні та Латвії. Що не так із георгіївською стрічкою і навіщо Росії розширювати межі «русского мира» – розбиралися журналісти StopFake.
Символ миру в усьому світі
Після заборони георгіївської стрічки в Латвії російські ЗМІ спробували «обілити» російський символ, застосувавши наратив про «високе значення» символу. Заявляючи про «радикалів, які завжди точили зуб на мирну символіку», прокремлівські «експерти» продовжили просувати тезу щодо «мирних і доброзичливих» росіян із помаранчево-чорними стрічками на грудях.
«Які саме неприйнятні цінності несе цей символ? Мужність? Боротьбу з нацизмом? Любов до своїх близьких? Вважаю це зрадою пам’яті та спотворенням історії на догоду політичним цілям», – пише «Лента.ру» .
«У ненависті свої закони, георгіївська стрічка поповнила деталізований перелік заборонених до використання на мітингах символів СРСР та нацистської Німеччини відразу після рун СС. Найсумніше якраз те, що заборонена стрічка до цих символів не належить», – пише «Русский мир».
«Георгіївська стрічка сама собою перетворилася на символ опору, об’єднувальний символ боротьби людей за свої права проти неофашистських та русофобських режимів…ненависть до георгіївської стрічки, яку виявляють у Києві та Ризі, – насправді є показником її сили», – пише «Аргументы и факты».
Посібників неоімперської політики Росії у всьому світі продовжують позбавляти «сакрального» – ідеологічної опори для виправдання агресії Кремля. Серед таких «символів» опинилася і георгіївська стрічка, пояснює у коментарі StopFake Яна Примаченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України.
«У нагородній системі Радянського Союзу взагалі не було георгіївської стрічки, але під час Другої світової війни Сталін починає відроджувати російський імперський дискурс, повертаються гвардійські звання, а 8 листопада 1943 року запроваджують Орден Слави і цей орден стилістично дуже нагадував георгіївський хрест, в ньому були використані ті ж кольори. За часів Російської імперії георгіївський хрест був досить популярним серед народу, до кавалерів ставилися з глибокою пошаною. Так само ставилися і до кавалерів ордену слави у Радянському Союзі. Ця нагорода була настільки популярною серед народу тому, що нею нагороджували простих солдатів або нижчих офіцерських чинів і Орден Слави можна було здобути лише на полі бою, тобто це була сакральна нагорода», – пояснює Яна Примаченко.
Саме тому Кремль так розлютила заборона на демонстрацію стрічки в Латвії: Росія свого часу доклала величезних зусиль, щоб перетворити символ російської військової доблесті та мужності на своєрідний маркер «свій-чужий» російського простору.
«З 2005 року Росія поступово починає зводити воєдино цю символіку георгіївської стрічки та гвардійської стрічки і робити з неї універсальний символ, який поєднує у собі російське імперське військове минуле та радянське військове минуле з центральною подією у російській історії – Другою світовою війною. В принципі, зараз у російському історичному календарі Друга світова – це головна подія, головне історичне свято та, звичайно ж, інструмент поширення впливу на пострадянський простір», – розповідає Примаченко.
Позбавити росіян історичної пам’яті
«Переписування історії» – це ще один стійкий наратив, який постійно використовують російські медіа. Розмірковуючи про «катастрофічні наслідки для світової історії», пропагандисти не добирали слів, аби виказати «душевний біль за росіян» у Латвії.
«Це виглядає так, ніби боягузливо накласти купу під дверима своєму сусідові і потім гордо дивитися навсібіч», – цитує «Взгляд» російських «журналістів».
Звісно ж, не обійшлося і без горезвісних «хлопчиків у трусиках» – для майстерного очорнення будь-якої ситуації російські ЗМІ часто використовують техніку маніпуляції емоціями людини. Наприклад, використовуючи образ «беззахисної російської дитини», яку ображають «погані дядьки».
«Конкретна ж політична мета, яку ставлять радикальні націоналісти: позбавити російських жителів країни історичної пам’яті і тим самим полегшити процес асиміляції дітей з російських родин», – пише NewsFront.
Історик Яна Примаченко пояснює, що така тактика – вже давно відпрацьований на прикладі України прийом. Подібні наративи прокремлівські ЗМІ застосовували ще 2017 року, коли відповідну заборону на георгіївську стрічку запровадили в Україні. Тоді Росія почала закладати певну ідеологічну базу, стверджуючи, що Україна «відмовилася від свого минулого» і розпочала політику «заперечення спільної історії». Наразі ці ж «відкатані» на українській державі маніпулятивні висловлювання лунають і на адресу Латвії.
«Слід зазначити, що з анексією Криму та початком російської агресії на Донбасі георгіївська стрічка як універсальний символ втратила своє значення. Стрічка стала символом «русского мира», російської агресії та російської неоколоніальної політики. У 2014-2015 роках від неї відмовилася навіть Білорусь – тоді під час святкування дня перемоги у Білорусі замінили георгіївську стрічку на квіти яблуні. Стрічка заборонена в Узбекистані, Казахстані – тобто з 2014 року можна сказати, що стрічка вже не є символом Другої світової війни, це вже символ російської військової агресії та експансії», – каже Яна Примаченко.
Навколо одні фашисти та русофоби
На відміну від порівняно «свіжого» наративу про «позбавлення історичної пам’яті», тезу про «фашистів і нацистів» у певній країні кремлівська пропаганда вигадала давно — ще за радянських часів. Особливо завзято його нині підтримують кримські колаборанти, які з будь-якого приводу здіймають лемент про «фашистські звірства» України/ЄС/США – потрібне підкреслити. Заборона георгіївської стрічки в Латвії не стала винятком і на головну сцену вийшли колишні українські політики, які зрадили свою країну і стали посібниками окупантів.
Одного з них – «кримського сенатора» та колаборанта Сергія Цекова – цитує RT: «Звісно, вони історію зовсім не поважають. Ось така у них демократія… Це ще один показник русофобії, що виражається в політиці, яку проводить нинішня Латвія. Латвія після розпаду СРСР як обрала русофобський курс, так його і дотримується».
«Вона [георгіївська стрічка] як прапор людей, незгодних із проявами нацизму та утиском російськомовного населення. Латвія, можна сказати, лідирує у списку країн, які створюють нестерпні умови для російськомовних громадян. Країна сьогодні демонструє відданість західній, і насамперед американській, демократії, і, якби їй дали волю, вона взагалі б вигнала всіх російськомовних громадян», – наводить RT слова ще одного кримського колаборанта, «депутата» Дмитра Бєліка.
«Латвія стала дуже забудькуватою країною, зате дуже швидко перетворилася на антиросійське державне утворення, я б сказав, скотилася до рівня варварського націоналізму», – каже в інтерв’ю RT понижений з «депутата Держдуми» до «політолога» колаборант Руслан Бальбек.
Наратив про «фашистів» у владі – винахід ще радянської пропагандистської машини, це ідеологічні напрацювання Радянського Союзу, розповідає Яна Примаченко. Через десятки років ця теза була вдосконалена та модифікована, посилена акцентами і знову поширюється за допомогою сучасних медіа і технологій.
«Ще за радянських часів існував розподіл на «своїх» та «чужих». «Чужих» оточення вже сприймало як щось фашистське. Не варто забувати, що коли 1933 року в Німеччині до влади прийшов Гітлер – це була німецька націонал-соціалістична робітнича партія. Сталіну не подобалося, що Гітлер позиціонує себе як соціаліст. Тому саме тоді почалося маркування Німеччини, яка була головним опонентом Радянського Союзу, як фашистської. Під час Другої світової війни цей розподіл «свій-чужий» закріпився – наприклад, російський історик Микита Соколов жартує, що з ким би Росія чи Радянський Союз не воювали, це будуть нацисти та фашисти. Тобто, це вже універсальний маркер, оскільки потрібно якось демонізувати ворога. Це перевірений маркер, який у суспільстві має відповідний відгук», – каже Примаченко.
Захистимо Росію в усьому світі
Росія продовжує рухати кордони «русского мира», вважаючи чи не кожну державу на політичній карті світу сферою свого впливу. Прокремлівські пропагандисти продовжують боротися за захист співвітчизників, виступаючи в ролі своєрідних хрестоносців, які несуть світові свою ідеологію та віру в «братське майбутнє». Цю тактику також застосували і щодо Латвії — там після заборони георгіївських стрічок миттєво з’явилися росіяни, яких необхідно захищати.
«Кому вигідно загострювати і так крихкі міжетнічні відносини в нашій республіці? Багато латвійських росіян можуть сприйняти цей законопроект як удар по своїй національній гідності», – пише «Sputnik».
«Ми не перестанемо захищати й відстоювати правду про війну, про тисячі радянських воїнів, які врятували Латвію та увесь світ», – цитує «Baltnews» депутата Держдуми Росії Ольгу Амельченкову.
«Заборона Сеймом Латвії георгіївської стрічки є продовженням оскаженілої політики русофобії, віддалення від Росії, дискримінації росіян на території країни … МЗС Росії повинен більш активно виступати на захист співвітчизників, застосовувати заходи дипломатичного впливу, аж до ініціювання політичних і економічних санкцій та кримінального переслідування політиків-русофобів», – Цитує «Baltija.eu» члена Ради при президенті з розвитку громадянського суспільства та прав людини Олександра Брода.
Усі ці заяви вписуються у класичну концепцію «русского мира», вважає історик Примаченко. Такі цінності як православ’я, мова й «спільна історія» і становлять кістяк сучасної ідеології та «духовних скріп» Росії.
«Концепція «руского мира» полягає в поширенні культурної ідентичності і Росія наполягає на тому, що спільним є російська мова, православ’я і спільна історична пам’ять – це інструменти просування російського впливу. І якщо брати пострадянський простір, з погляду Москви найбільш загальним та найменш контроверсійним є якраз перемога над нацизмом – найбільше у світі зло разом побороли», – пояснює Яна Примаченко.
«Переписування історії», «підміна цінностей», «поклоніння нацистській ідеології» – такими епітетами прокремлівські медіа вже на постійній основі описують будь-яку подію, що не лягає в канву ідеології «русского мира». Агітпроп у принципі сприймає «нацистом» будь-якого українця чи жителя іншої країни, який говорить державною мовою і вважає, що «возз’єднання Криму з Росією» та «громадянська війна на Донбасі» – це насправді російська окупація українських територій та агресія Росії. Насправді саме Кремль займається експлуатацією історії для просування російського політичного наративу з єдиною метою — власної військової експансії.
Автор Валерія Данько
