Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
За цифрою «76 мільйонів – за Путіна» ховається величезна проблема. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 18 березня 2024 року.
- Захарова образила Карла ІІІ
- Навіщо Росії залізниця до Бердянська
- Путін зрівняється з Трухільйо. Якщо доживе
- СРСР не врятували 76% голосів за його збереження
Захарова образила Карла ІІІ
Головним світовим фейком дня, безумовно, стала новина про смерть короля Великої Британії Чарльза (Карла) ІІІ. Але навіть за той невеликий проміжок часу, до появи офіційного спростування, в Росії встигли поглумитися над британським монархом. Спікерка МЗС РФ Захарова перепостила змонтований колаж з Чарльзом ІІІ, який підписала «Лондон виглядає жалюгідно».
НАСПРАВДІ, офіційний представник Росії (ким є Захарова) навіть не перепросила ані за розповсюдження фейку, ані за його, скажімо так, інтерпретацію. А російська інформаційна війна проти королівської родини у Великій Британії велася ще за життя матері Чарльза – Єлизавети ІІ. А після її смерті лише посилилася. Тоді, у вересні 2023 року Z-пабліки чимало поглумились і над нею, і над її сином.
А перед урочистою церемонією поховання Єлизавети ІІ до ботів приєднались вже і федеральні телеканали. В етері скабєєвських «60 минут» на каналі «Россия 1» показали маніпулятивне відео, на якому нібито Єлизавета II у молодості кидає африканським дітям їжу прямо на землю, а ті її підбирають. Захарова взагалі добалакалася до того, що Єлизавета II боролася з «бандерівцями» в лавах англійської тероборони.
Ці та інші фейкові танці на труні королеви, а також глузування над нині правлячим монархом, доводять – нічого святого у Москви не залишилося. Цікаво, що Захарова постійно звинувачує Захід у «русофобії». Так було з: Папою Римським Франциском, Урсулою фон Ляйєн, Фінляндією, Латвією і багатьма іншими людьми, країнами та інституціями. І після своїх жалюгідних фотофейків вона ще обурюється з приводу русофобії у Великій Британії.
Навіщо Росії залізниця до Бердянська
18 березня в Москві все ж вирішили об’єднати поствиборче святкування з 10 річницею окупації Криму. Зібрались, звісно, на Червоній площі. Там Путін крім звичних слів про «нашу спільну родину», пообіцяв «продовжити» залізницю з Ростова-на-Дону та окупованого Бердянська до Криму.
НАСПРАВДІ, ця обіцянка насамперед про війну з Україною. Адже через постійну «втому» Керченського моста, Москві вкрай необхідно підтримувати військову логістику з окупованим півостровом.
Про необхідність такої дороги казав ще запорізький гауляйтер Балицький у листопаді минулого року. Тоді він навіть не приховував, що «за допомогою цієї дороги вирішується питання вивезення зерна на континент, залізної руди, металобрухту, вугілля та багатьох елементів, які нам сьогодні треба пов’язати з великою землею… Залізниця вирішуватиме і завдання військових».
Заступник голови Бердянської районної ради Віктор Дудукалов ще в жовтні минулого року попереджав, що повноцінній роботі цього сполучення окупантам буде заважати прямий вогневий контроль з боку ЗСУ: «Я не знаю, на що розраховують взагалі окупанти, розумію, що це така, так би мовити, логістична агонія станом на сьогодні».
При цьому, як пояснює Дудукалов, через Бердянськ жодної залізниці проходити не може, тому що це тупик, там немає іншої дороги, яка заходить і виходить.
«Маріуполь і Бердянськ – це найбільші тилові порти. Бердянськ – найбільш глибоководний порт в Азовському морі і відповідно Маріуполь. Їх цікавить не тільки військова, економічна інфраструктура, а можливість завантаження цих портів, у відповідності до доктрини – Азовське море – внутрішнє море Росії», – вважає експерт Дмитро Снєгірьов.
Путін зрівняється з Трухільйо. Якщо доживе
Що стосується російського «монарха», то 18 березня були оголошені офіційні цифри його переобрання. Йому «нарахували» 87,28% голосів (майже 76 млн росіян), що стало абсолютним рекордом за весь час путінського правління.
НАСПРАВДІ, Путіну є ще куди тягнутись. На пострадянському просторі він займає лише сьому сходинку. Попереду нього лише керманичі центральноазійських країн та азербайджанський лідер Гейдар Алієв.
Є куди тягнутись кремлівському диктатору і у світовому вимірі. За тривалістю правління Путін вже перевершив Піночета (17 років), Кім Чен Іра (17 років), Муссоліні та індонезійця Сухарто (20 років).
Якщо досидить до кінця шостого терміну, Путін перевершить Ніколає Чаушеску (24 роки), Мао Цзедуна (27 років) і зрівняється з домініканським генералом Рафаелем Трухільйо (який, до речі, позиціонував себе як посланець Бога на землі і став чи не єдиним політиком світу, котрий отримав на виборах більше голосів, ніж у країні було зареєстровано виборців).
А ще Путін може наздогнати іспанського диктатора Франко та португальського Салазара, кожен з яких правив по 36 років, і наблизиться до рекорду Роберта Мугабе, який очолював Зімбабве 38 років. Проте, нездоланними для Путіна можуть залишитися рекорди Муаммара Каддафі (42 роки), Кім Ір Сена (46 років) та Фіделя Кастро (49 років). Хоча, хто знає, куди через кілька років зайдуть кремлівські технології з відтворення «колективного Путіна». Якщо цей не витягне.
СРСР не врятували 76% голосів за його збереження
Але на реальне питання «де ж були ці 76 млн путінських прихильників, коли Пригожин йшов «маршем справделивості» на Москву?», відповіді й досі немає. Адже, ТОДІ, нагадаємо, не те, що 76 млн, а взагалі ніхто з росіян не вийшов на захист столиці. Ніхто не зібрався на мітинги на підтримку Путіна, не було акцій протесту проти «вагнерів», не створювалось народне ополчення. Всі сиділи тишком-нишком. І саме на цьому ідеальному прикладі можна виміряти рівень реальної, а не «електоральної» підтримки Путіна.
Є ще один приклад. Рівно 33 роки тому, у березні 1991-го, на території більшості тоді ще радянських республік відбувся всесоюзний референдум про необхідність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Тоді за збереження Радянського Союзу позитивно відповіли понад 76% учасників голосування. НАСПРАВДІ, вже за 9 місяців після цього «одобрямса» СРСР офіційно помер, і ніхто з тих 76% не вийшов його захищати.
Так і сьогодні – путінська влада-примара, пошита виключно на пропаганді та насильстві. І саме тому уряд Німеччини 18 березня 2024 року офіційно заявив, що не визнає вибори і не буде називати Путіна «президентом».
Офіційний Вашингтон і МЗС Великої Британії «вибори Путіна» також назвали «нечесними» та «невільними». Голова Європейської ради Шарль Мішель, знущаючись, привітав Путіна з перемогою на виборах ще в перший їх день: «Жодної опозиції. Жодної свободи. Жодного вибору».
А вже 18 березня Верховний представник Євросоюзу Жозеп Боррель виступив із жорсткою заявою від імені всіх країн-членів ЄС. За його словами, ЄС «не визнає і ніколи не визнає вибори на окупованих українських територіях», а саму процедуру назвав «ці так звані вибори», підкресливши, що російська влада «позбавила виборців реальних виборів».
Тож коли непрезидента Путіна приведе у «бердянський тупик» його «залізна виборча підтримка», – питання лише часу. СРСР «електорально» теж збирався жити довго. А реально помер дуже швидко.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
