Авторка – Олена Чуранова
Ми багато говоримо про те, як розпізнавати та спростовувати недостовірну інформацію, а також протидіяти дезінформації та її впливу на наші думки. Однак рідко замислюємося, як вибудовувати діалог із тими, хто вже потрапив під вплив фейків, щоб не лише вислухати їх, а й допомогти критично оцінити отриману інформацію. StopFake пропонує свою інструкцію, як спілкуватися з людьми, які перейшли на «той бік» і продовжують поширювати фейки у ваших чатах чи новинних стрічках.
Ніколи раніше фейки не знаходили такого сприятливого ґрунту для поширення. Соцмережі та їхні алгоритми дозволяють маніпулювати нашими емоціями й думками, закривати нас у бульбашках власних переконань та упереджень і змушувати вважати, що лише наш погляд на світ є правильним.
Чому люди вірять у фейки?
На думку науковців, це пояснюється психологічними, когнітивними та соціальними чинниками. Французька дослідниця Кетрін Бюв’є єднає до цих причин зокрема таки:
- упередженість підтвердження (коли ми шукаємо або звертаємо увагу тільки на інформацію, яка підтверджує нашу точку зору, і ігноруємо або недооцінюємо ту, що їй суперечить);
- політичну упередженість (коли ми оцінюємо інформацію, новини або події через призму своїх політичних поглядів);
- тип мислення – інтуїтивний замість аналітичного;
- низький рівень освіти, цифрової та медіаграмотності;
ефект ехокамер (коли люди чують або читають лише ті думки та погляди, які вже погоджуються з їхніми власними. Це створює «відлуння» їхніх переконань, бо немає різноманітних думок і критичних поглядів, та багато інших.
Якщо підсумувати різні дослідження, то люди вірять у фейки, бо:
- фейки узгоджуються з їхніми попередніми знаннями чи емоціями, посилюючи вже існуючі упередження;
- фейки апелюють до емоцій, які роблять людей менш критичними до інформації, з якою вони стикаються;
- схильні до «конспірологічного мислення» – таке мислення відповідає психологічним потребам, зокрема прагненню до визначеності та контролю в непередбачуваному світі;
- мають низький рівень освіти, недостатні навички критичного мислення, низьку цифрову грамотність;
- завдяки соцмережам опиняються у полоні ехокамер і не мають доступу до альтернативних думок, поглядів і фактів.
Крім цих причин, звісно, є й інші, про які ми неодноразово згадуємо, коли говоримо про медіаграмотність та критичне мислення – це і ефект Данінга-Крюгера – коли люди з низьким рівнем експертизи переоцінюють свої знання і не визнають власну некомпетентність, і групова ідентичність – дослідники Бейвел та Перейра визначили, що 84% учасників їх дослідження не перевіряли інформацію на достовірність, якщо вона відповідала їхнім груповим цінностям, і «каскадний ефект» у соцмережах – коли кожен наступний репост публікації збільшує довіру до інформації, і вплив високого рівня тривоги, який збільшує нашу віру в конспірологічні теорії на 41%, і т.д.
Тож причин більш ніж достатньо. До того ж українці, на жаль, уже понад десять років змушені існувати в надзвичайно складних інформаційних та психологічних умовах, які роблять нас вразливими та схильними до пошуку нелогічних пояснень навіть для найочевидніших речей.
Що робити, якщо хтось із вашого оточення не лише вірить у фейки, а й поширює їх у соцмережах?
- Переконайтеся, що це дійсно фейк
Перед тим, як спілкуватись з людиною, яка поширила ймовірний фейк, перевірте, чи ця інформація дійсно не відповідає дійсності. Пам’ятайте про власні упередження, ефект Данінга-Крюгера. Всі ми колись поширювали фейки, ніхто не ідеальний. Тож зберіть усі факти перед тим, як йти до фейкопоширювачів. Як перевіряти інформацію – про це можна дізнатися в розділі «Інструменти» на сайті StopFake.
2. Поважайте вашого співрозмовника/-цю
Конфронтація й звинувачення не сприяють конструктивному діалогу. Натомість розуміння та емпатія можуть допомогти. Пам’ятайте, що за поширенням фейків можуть стояти різні причини, тож варто уникати осуду. Хоча дослідники у Гарварді прийшли до висновку, що тон виправлення не сильно впливає на ефективність боротьби з фейками – чи агресивно, нейтрально чи позитивно ви вирішили пояснити людині, що це фейк, вона все одно візьме до уваги, що це фейк, але негативний тон може мати гірші наслідки загалом (ви ж хочете продовжити спілкування з цією людиною після цього діалогу?). У будь-якому разі позитивний або нейтральний тон сприймається як ввічливий і більш прийнятний (наприклад, «ось посилання на спростування» або «я знайшов/-ла таку інформацію про те, що ти поширюєш»). У будь-якому разі висміювання чи моралізаторство не призведуть до бажаного результату, а лише сприятимуть самоствердженню кожної зі сторін.
3. Використовуйте «сократівські запитання» замість прямих заперечень
Метод «сократівських запитань» ґрунтується на використанні відкритих запитань для допомоги людям у кращому розумінні своїх думок та переконань, а також для того, щоб змусити їх сумніватися в тому, у що вони вірять або що поширюють. Замість прямої конфронтації чи звинувачень у поширенні неправдивої інформації, цей підхід створює довірливий простір для спільного пошуку істини. Ключова перевага методу полягає в тому, що він дає співрозмовнику відчуття контролю та самостійності у прийнятті рішень щодо достовірності інформації. Наприклад, замість того, щоб просто сказати, що щось неправильно, ви можете запитати: «Чому ти так вважаєш?» «Що ти маєш на увазі під цим словом?» Запитання можуть спонукати людину замислитися, які докази підтримують її точку зору. Наприклад: «Які факти підтверджують твою думку?»
Приклад: Коментатор/-ка №1: «Вакцини містять небезпечні речовини»
Коментатор/-ка №2: «Цікаво, які саме речовини ви вважаєте небезпечними?»
Коментатор/-ка №1: «Наприклад, ртуть»
Коментатор/-ка №2: «А чому, на вашу думку, медики використовують ці компоненти?»
4. Використовуйте техніку «міст порозуміння» у розмові
Техніка «міст порозуміння» спрямована не на перемогу в суперечці, а на побудову діалогу. «Щоб побороти мізінформацією почніть зі встановлення зв’язків, а не із виправлення» («To combat misinformation, start with connection, not correction») – таким є заголовок однієї із розмов на сайті NPR про те, що ж робити з рідними, які поширюють фейки. І цей заголовок якнайкраще описує суть використання цього методу під час розмови з людьми, які поширили фейки, – шукайте точки дотику у ваших поглядах, щоб закласти основу діалогу, акцентуйте увагу на спільних цінностях (таких як безпека, справедливість тощо), використовуйте нейтральну мову у розмові без звинувачень чи емоційно забарвлених слів, пояснюйте складні речі просто, за допомогою аналогій, показуйте повагу навіть при незгоді із вами, коли ви наводите аргументи, розказуйте, звідки ви взяли інформацію, які джерела використовуєте, як перевіряли цю інформацію. Ця техніка вимагає неабиякого терпіння, але побудування таких мостів того варте.
5. Власноруч поширюйте корисні поради та інструменти, які допомогають у перевірці інформації
Оскільки ми часто опиняємося замкнутими в наших бульбашках і ехокамерах, станьте джерелом корисної інформації для тих, хто потрапив у вашу бульбашку (і намагайтеся розширювати її, не видаляючи друзів лише через поширення неправдивої інформації). Бути фактчекером чи осінтером (перевірка інформації на основі відкритих джерел – прим. ред.) не так уже й складно. Багато редакцій і фактчекінгових проєктів пропонують інструкції та корисні інструменти для верифікації інформації, зокрема й StopFake. Спростування важливі, але набагато ефективнішим для боротьби з фейками та дезінформацією є збільшення кількості медіаграмотних людей, які здатні відразу виявляти фейки і запобігати їх поширенню.
Отже, так, ми живемо в епоху інформаційного хаосу, де дезінформація може легко спотворити реальність. Але кожен з нас може стати джерелом «світла фактів» – не лише для себе, а й для інших. Тільки разом, підтримуючи один одного у пошуках правди, ми зможемо подолати цю темряву і створити більш обізнаний та відповідальний інформаційний простір.
Додатково пропонуємо поради від американського письменника і дослідника Лі Макінтайра з його книги «Як розмовляти із заперечувачами науки: Розмови з прихильниками пласкої Землі, заперечувачами клімату та іншими, хто кидає виклик розуму»:
- Різні ступені науко-заперечення
Науко-заперечення має різні рівні інтенсивності, і впливати на переконання людей легше на початкових етапах, ніж у випадках із фанатично налаштованими ідеологами. Важливо розподіляти зусилля, концентруючись на тих, хто піддається переконанню, наприклад, «тих, хто сумнівається», а не витрачати ресурси на тролів або непохитних опонентів. Водночас навіть важкі випадки можуть бути вартими зусиль, якщо ці люди мають значний вплив на інших.
- Роль соціальних мереж у поширенні дезінформації
Соціальні мережі підсилюють поширення дезінформації, створюючи ілюзію масовості науко-заперечення. Алгоритми платформ поглиблюють переконання людей, постійно підсовуючи відповідний контент. Проте джерела дезінформації зазвичай невеликі й концентровані, що робить їх потенційно вразливими до впливу. Взаємодія з менш радикальними заперечниками може допомогти нейтралізувати вплив цього інформаційного шуму.
- Наполегливість і довгострокова робота
Зміна переконань потребує часу і послідовності, адже первинні упередження можуть повернутися навіть після спростування фактів. Для стійкої зміни потрібно не тільки переконувати фактами, але й працювати над зміною самоідентифікації людини. Особисті історії, емоційний контакт і довіра є ключовими елементами у впливі на переконання. Проблеми, які стосуються особистих інтересів чи добробуту, можуть стати каталізатором для переосмислення.
