Джерело: Георгій Почепцов, для Rezonans

Пропаганда породжує світ, оскільки запроваджує в нього і утримує правила, на базі яких світ живе. Тоталітарна пропаганда будувала один світ, демократична – інший. Але в будь-якому випадку стоїть завдання змінити мізки людей так, щоб вони підтримували потрібну структуру світу. Сучасний варіант капіталізму теж з’явився в результаті роботи пропаганди, заради чого були створені перші think-tank’и.

Пропаганда – це модель світу, яка утримується за допомогою інструментарію інформаційного і віртуального просторів. По суті, і релігія, а не лише ідеологія діє у такий спосіб. Адже й саме слово «пропаганда» прийшло з Ватикану. Воно означало тоді роботу з навернення до віри невіруючих. Глава ордена єзуїтів Ігнатій Лойола багато цим займався, розробляючи методи управління мізками. Віруюча людина має свою модель світу, і цю його онтологію неможливо порушити. Вона готова піти за неї на смерть.

Сталінська пропаганда була сильною, оскільки стала чи не основним інструментом управління. Звісно, був страх, який викликали чекісти. Але і люди самі щиро вірили в цю онтологію. Сталінська пропаганда давала картинку і минулого, і майбутнього. Заради створення правильного минулого спочатку були закриті  історичні факультети та інститути історії. Згодом, коли набір подій і героїв було визначено, з нього системно збудували історичний канон, який вже можна було і викладати. До речі, сила цього канону була ще й у тому, що в ньому було чітко визначене майбутнє, чого немає сьогодні на пострадянському просторі. Можливо, що “перемога комунізму в усьому світі” взята з поняття раю в християнстві, оскільки Сталін все ж навчався в семінарії.

Пропаганда успішна, коли вона системна. Тоді на кожне, навіть неправильне питання, у неї є правильна відповідь. Причому і в медіа, і в кіно. І правда не завжди відповідає державному критерію правильності. Роль пропаганди різко завищують в тоталітарних і авторитарних системах. Там їй потрібно утримувати незаперечність однієї- єдиної ідеології. Чим сильніше працює пропагандистська машина, тим менше відхилень від правильної точки зору може зародитися в масовій свідомості. 

Д. Биков так говорить про пропаганду: “Я бачу в цій пропаганді, знову ж таки, занадто багато загальноісторичного і загальнолюдського. Це не в Росії почалося. Це будь-яка пропаганда, особливо тоталітарна пропаганда в ХХ столітті, давала нам величезну кількість таких прикладів. Мені якраз дуже гірко, що нічого не зрушилося, в порівнянні з фільмами 70-х років про Ізраїль або про ЦРУ проти СРСР. Усе це анатомія протесту. Просто сьогодні анатомія протесту ще й заглядає до опозиціонерів у ліжко. А тоді це було нецензурно. Але якраз нічого нового в цьому сенсі немає. І я дуже сподіваюся, що  XXI століття подарує нам більш витончену пропаганду. Але ж проблема полягає в тому, розумієте, що їм хороша пропаганда не потрібна. Вони вважають: чим незграбніше, чим грубіше, тим сильніше. “Ми можемо собі дозволити бути незграбними”. Той таки Пастернак говорив Тарасенкову: “Чому вони до нас не звертаються? Ми б краще придумали”. Їм не потрібно краще. Розумієте? Їм треба просто в лоба, рауш-наркоз якийсь. Ну, як хочуть, так і йдемо. Мені краще від того, що ця пропаганда не особливо сильно діє. І більш того: чим більше цієї пропаганди йде, тим більше, коли ти ходиш вулицями, підходять, тиснуть руку. Тож якби вона діяла, було б інакше“[1].

І він же, відповідаючи на питання про російську пропаганду порівняно з радянською: «Все російське в порівнянні з радянським деградувало приблизно так само, як естетика 20-х років в порівнянні з естетикою Срібного століття. Розумієте? Проблематика Срібного століття: любов, смерть, суїциди, філософія – що називається, кинута об підлогу, як каже Губерман. Це та ж сама річ абсолютно. Коли ти, умовно кажучи, кинув в маси проблематику 10-х років: складну, вишукану і таке інше – або, умовно кажучи, вся радянська література. Ну, російська література зараз – це радянська література на сходинку нижче. Я ось такий варіант Стругацьких, Гузель Яхина – варіант пізнього Айтматова, Олександр Терехов – варіант пізнього Трифонова … Ми всі продовжуємо робити те, що перервалося, коли цю фігуру змели з дошки складні комбінації. (там само).

І ще про пропагандиста: “Ось стара фраза Стругацьких  “нам розумні не потрібні, а потреби вірні” – вона сьогодні скоригована: “нам вірні не потрібні – потрібні продажні”. Тому люди, які кричать по російському телебаченню, – вони не є рупором влади. Вони пропонують себе владі як рупорів, як ідеологів і в ролі провідних політиків. А їх не беруть. Розумієте? Вони хотіли бути начальниками, а їм дають зумисно – я б сказав, знущально – скромні позиції” (там само).

Пропаганда бачить світ так, як треба, а не так, яким він є насправді. Пропаганда може змінювати навіть частоту появи слів у текстах, і тоді потрібні для неї слова ми чуємо частіше, а ті, які вона вважає небезпечними, не чуємо зовсім. І тоді картина світу в нашій голові вибудовується така, яка потрібна пропаганді.  Можна згадати і приклад того, як російська пропаганда і держдіячі старанно уникали згадки прізвища Навального, називаючи його завжди лише описово, наприклад “берлінським пацієнтом” (див., наприклад, заголовки в “Российской газете” [2 – 3]).

Державі цікаві ті, хто породжує позитив про неї і негатив про її ворогів. Однак ми не живемо в світі позитиву, реальне життя являє собою суміш позитиву і негативу. Але у держави є інтерес до тиражування тільки позитиву, а з тими, хто передає негатив, вона посилено починає боротися. Це потрібно, щоб правильне бачення закріпилося в головах, а неправильне вивітрилося. Адже наша поведінка будується на моделі світу в наших головах.

Пропаганда – це інформаційний (новини та медіа) і віртуальний (кіно, телесеріали, література) інструментарій побудови моделі світу в наших головах. Це відбувається навіть тоді, коли ми не відчуваємо цього. Наприклад, свого часу досліджувався вплив Гаррі Поттера на політичні уподобання виборців. І виявилося, що чим більше книг про Гаррі Поттера прочитала людина, тим з більшою імовірністю вона голосувала за Обаму і демократів, оскільки цей текст просуває більш спокійне ставлення до ЛГБТ-спільноти.

З точки зору Заходу пропаганда виглядає так. М. Помар каже: “Пропаганду можна визначити таким чином, що ви, передаючи якусь історію, новину, замовчуєте певні моменти, підкреслюєте інші і створюєте спотворену картину того, що відбувається. В основному, пропаганда пов’язана з новинами і поточними подіями. Якщо ви передаєте новини, ви, як професійний журналіст, зобов’язані висвітлити всі точки зору, які пов’язані з цією подією. Якщо ж ви вже переходите до власних думок, до певних програм, ви можете виділяти ті моменти, які ви вважаєте найбільш значущими, і тоді у вас іншого типу програма, вона не пропаганда, але ви, безумовно, передаєте одну інтерпретацію, яку ви намагаєтеся правильно характеризувати . Таким чином в новинах пропаганди не повинно бути, і ми намагалися, щоб її ніколи не було “[4].

Пропаганда, а особливо її посилення, є реакцією влади на кризову ситуацію. Якщо в країні зріє невдоволення, пропаганду завжди будуть посилювати. А посилення пропаганди зазвичай демонструє її “проколи”, оскільки вона стає не штучним, а масовим продуктом з нескінченним тиражуванням одного і того ж. Наприклад, М. Михалков у кіно був штучним, “прихованим” пропагандистом, а коли він взявся за свого “Бесогона”, у нього з’явилося багато прихильників і противників. Це пов’язано і з тим, що непряма пропаганда “прихована”, вона не викликає бажання миттєвої реакції у відповідь, потреби негайного спростування. Але не можна сказати, що це панічна реакція влади, оскільки панічно влада в першу чергу діє у фізичному просторі, розганяючи і заарештовуючи.

Сьогодні Н. Михалков затребуваний саме як пропагандист. Заступник міністра оборони, начальник головного військово-політичного управління Збройних сил Росії Андрій Картаполов підкреслює: “Головне наше завдання – формування інформаційного імунітету до чужої ідеології, до того, що намагаються вкинути і що може роз’їдати свідомість особового складу. Адже наші «партнери» добре розрахували, що набагато дешевше поміняти владу в країні, ніж з цією країною воювати. Як вони це роблять, ми прекрасно бачимо. І зараз в інформаційному просторі йде війна і за суспільну свідомість, і за свідомість кожної людини. Особливо вони намагаються зачепитися за молодь, тому що у молодих хлопців ще не сформувалася своя власна думка, а тільки йде творення самого себе. І ось якщо допустити, щоб тут «партнери» попрацювали, то це може мати негативні наслідки” ([5], див. також [6]).

І ще: “Намагаємося менше давати текстового матеріалу. По-перше, це вже нікому не цікаво, тому широко використовуємо, наприклад, передачі наших публіцистів, експертів. Наприклад, цикл «Бесогон» Микити Михалкова. Посадили солдатів, показали серію, обговорили. І це працює. У них є зацікавлення. Використовуємо «Уроки русского» Захара Прилєпіна. У нас є обов’язковий до перегляду перелік кінофільмів, затверджений міністром оборони, і обов’язкової літератури, куди входять твори, що формують нормальну свідомість воїна-патріота” (там само).

Бути пропагандистом завжди вигідно, адже це ніби рідна дитина у держави. Михалков отримує на свої фільми гроші, які на відміну від фінансування інших фільмів можуть не окупатися. Ось інформація про його майбутній фільм: “У разі провалу картини в прокаті студія зможе не повертати ці гроші. У центрі сюжету фільму – поєдинок російського атомного підводного човна з гігантським молюском. За словами генерального директора “ТРИТЭ” Леоніда Верещагіна, картина повинна “підкреслювати роботу наших моряків, які без страху і докору виконують свій громадянський і військовий обов’язок” [7].

Відсутність необхідності повертати гроші пов’язана з тим, що вже  був сумний досвід такого фінансування, коли гроші витратили, а назад не зібрали – глядачі не йдуть: “Провальним проектом Фонду кіно став і фільм Микити Михалкова «Сонячний удар», який за бюджету в 810 млн рублів заробив тільки 74 млн рублів. Не пощастило фільму і з визнанням світової кіноспільноти: твір Михалкова висунули від Росії на премію «Оскар», але він не потрапив у номінанти “[8].

Щоправда, лише 19 фільмів стали прибутковими, інші 141 не окупилися. І це зворотна ціна пропаганди. Водночас “чужа” пропаганда гроші все ж збирає: “У 2017 році до топ-100 фільмів з найвищими зборами в російському прокаті потрапили всього 25 російських фільмів. Значна частина з них була підтримана Фондом кіно, проте найбільшими релізами стали й фільми, зроблені незалежно від держави, – на кшталт першої частини серіалу «Гоголь», комедії «Бабуся легкої поведінки», картини Андрія Звягінцева «Нелюбов». І все ж в російському прокаті як і раніше лідирують голлівудські фільми: серед сотні найкасовіших у 2017 році їх виявилося 64” (там само).

Тобто глядач не винен, він чітко голосує ногами. А режисери борються за фінанси, і це їм вдається. У М. Михалкова великий список доходів: “Востаннє департамент публікував відомості про доходи режисера у 2018 році, і тоді Михалков задекларував річний дохід розміром 529 млн рублів. Крім того, згідно з документом, у Михалкова тоді були задекларовані 86 земельних ділянок, шість житлових будинків, одна дача, шість апартаментів, п’ять машиномісць, 11 нежитлових приміщень, автомобіль Lada, вертоліт і трактор”[9].

Творити теж треба вміти … Це більше, ніж два будинки на італійському озері Комо у В. Соловйова.

До речі, «Бесогон» дає йому можливість моментальної реакції на кривдників, що за таких статків дуже важливо. Михалков, наприклад, дав гнівну відповідь К. Собчак: “Так, у своєму YouTube-шоу вона заявила, що бюджет фільмів Міхалкова в рази перевищує їхні збори. «Як то кажуть, відчуйте різницю. І це все на гроші платників податків: і необмежений бюджет, і повна свобода творчості … Ну а в підсумку ми маємо фільм «Предстояння», – зіронізувати вона. Михалков не залишився осторонь. Так, він заявив – Собчак нічого не знає про його роботу:

«Є люди, які точно нічого не знають. А є люди, які знають все, але не точно. Я мав необережність процитувати Ксенію у своєму попередньому «Бесогоні». Тому в своєму «розслідуванні» вона вирішила вивести мене на чисту воду. Тим більше після того, як я оприлюднив заробітки акторів. Мовляв, Микита Сергійовича, чия б собака гавкала … », – обурився він у програмі «Бесогон»” [10].

Ми живемо у вигаданому світі. За нас його вигадують інші. У дореволюційні часи “каркас” цього світу створювала релігія, за радянських – ідеологія. А що сьогодні? Зараз ця майбутня релігія-ідеологія народжується на очах. І ніхто не може піддавати її сумніву.

А. Колесников так бачить сучасну російську ситуацію: “Загалом увесь час все придумується – це один із принципів існування цієї влади. У неї вигадані загрози, які вона продає населенню, щоб тримати населення в певному страху і мобілізовувати його на різні ралі навколо прапора на підтримку Путіна і режиму, що вдається все гірше і гірше. Тому що це зовнішньополітичний порядок денний, він був цікавий громадянам приблизно до 2018 року, до пенсійної реформи, після цього він втратив своє мобілізуюче значення. Усі знають, що ми величні, все нормально, Путін всіх налякав, нас всі бояться. А що далі – от з цим проблема. Те, що стосується виступу Лаврова, він ці всі слова теж, як і Путін, повторює одне і те ж, і одні й ті ж аргументи, яким можна знайти масу контраргументів” [11].

І ще його слова з іншого тексту [12]: 

– “Росія – це певного роду «фіктивна держава»: вона не може надати громадянам якісні сервіси, її сильна сторона – ритуали, «оборонні» війни і символічні перемоги”;

– “Влада в Росії високою мірою сакралізована – від неї не чекають (або не завжди чекають) ремонту дірявого даху, вона – джерело жестів на кшталт приєднання Криму. І насправді популярність російського президента, який уже майже 18 років перебуває при владі (якщо рахувати від моменту призначення його прем’єр-міністром у 1999 році), слід було б описувати в термінах політичної теології. Середньовічна доктрина «двох тіл короля» найкращим чином пояснює феномен сприйняття першої особи російської державної ієрархії. Відповідно до цієї концепції у короля два тіла – фізичне і політичне. Саме друга іпостась втілює в собі державну владу. Коли навколокремлівські персонажі говорили: «Путін одружений на Росії», вони навіть не припускали, що повторюють зади середньовічної політичної”;

– “Влада говорить мовою вулиці, ідентифікуючи себе з «простим народом». І здавалося б, тим самим вона повинна десакралізуватися, перестати бути надзвичайною, звільнитися від чар. Але такого штибу «вуличний» популізм НЕ десакралізірує друге – політичне тіло президента. Його символічне значення хранителя всього священного, усіх «духовних скріп» не зникає. Причому це не суто російський феномен, це в принципі властивість сучасної політики – раніше груба лексика викликала б у виборців у ліпшому разі подив, зараз це швидше конкурентна перевага, що добре помітно на прикладі Дональда Трампа. Лідер, який виглядає таким самим, як і решта – середнім росіянином або середнім американцем, – не втрачає свого сакрального політичного тіла”.

В останньому прикладі він спирається на роботу Е. Канторовича, який запропонував, що у короля, а сьогодні це політик, є нібито два тіла – біологічне, як у кожного з нас, і політичне, символічне [13].

Сьогодні це можна яскраво побачити на російському прикладі, де навіть припустимі висловлювання: є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії. Путін в тому ж 2014 р, коли ця фраза прозвучала, висловився щодо цього так: “Це, звичайно, зовсім неправильна теза. Але те, що для мене Росія – це все моє життя, це абсолютно очевидний факт. Я не можу себе уявити поза Росією на жодну секунду”, – сказав Путін на зустрічі з учасниками міжнародного дискусійного клубу “Валдай”. Так він прокоментував висловлювання одного з учасників клубу, який процитував озвучену раніше на засіданні клубу “Валдай” першим заступником голови адміністрації президента РФ В’ячеславом Володіним тезу “Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії”. Путін побачив зв’язок цієї тези з афоризмом короля Франції Людовіка XIV, також відомого як «король-сонце»,

А пропагандисти раді розвивати на різні лади таку прекрасну тему: “Будьмо чесними: Росія без Путіна ще нежиттєздатна. Наша політична система недороблена і незбалансована. У неї, на превеликий жаль, немає поки відповідальної опозиції, здатної взяти владу на виборах і не пустити державу під укіс. Адже що таке опозиція? В ідеалі ніщо інше, як політичний резерв. Такого резерву виростити нашому суспільству поки не вдалося. А скоростигла відповідальна опозиція не з’явиться, адже наші політичні партії як справа, так і зліва досі перебувають у зародковому стані. Напевно, потрібен час. Нам хочеться швидше, але швидше у величезній Росії з такою складною історією не вийде. Занадто великі ризики” [15].

До речі, Володін посилив свою тезу словами Є. Примакова: «Бережіть Путіна, він потрібен Росії” [16]. Від доброї людини поганих думок не почуєш …

Пропаганда є найтиражованішим продуктом. Вона приходить в новинах, телесеріалах, телевізійних ток-шоу. Вона завжди – нагадування того, що ти вже чув, оскільки пропаганда рідко буває новою інформацією, просто одне і те ж ми чуємо в різних інтерпретаціях та з різних вуст, чим і створюється різноманітність, а не формальний повтор.

Від державно схваленої моделі світу відхилятися не можна. І. Мірзалізаде, дозволивши собі таке відхилення, потрапив під судове переслідування: “Комік виправдовувався, що його виставили “русофобом, який ображає російський народ”. Він опублікував скріншот допису з телеграм-каналу, автори якого обіцяли заплатити 50 тисяч рублів тим, хто влаштує йому “російську гостинність”. За його словами, тільки в “Інстаграм” він отримав декілька тисяч повідомлень з погрозами. Пізніше він опублікував відеозапис, на якому видно бійку за участю кількох людей. За його словами, 25 червня двоє чоловіків напали на нього на Великій Нікітській в Москві. На виході з клубу вони з колегою помітили стеження. Інцидент, як стверджує комік, стався пізніше на зупинці. У поліцію він не звертався. “Майже всі, хто писав погрози і образи, не були знайомі ані з контекстом, ані з передачею, з якої вирізаний фрагмент. Насильство і погрози – це не справа честі (тим більше за гроші) – це бандитизм”, – написав Мірзалізаде. Пізніше він видалив цей допис і закрив “Інстаграм” “[17].

А у Л. Ахеджакової скандал розгорівся взагалі через висловлювання у фейковому акаунті: “Підроблений аккаунт Лії Ахеджакової був створений в лютому. За цей час у ньому було написано кілька твітів на політичні теми. У повідомленнях було звернення до президента Білорусі Олександра Лукашенка, а також вимога звільнити екс-губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала і опозиціонера Олексія Навального “[18]. Тобто соцмережі надають і такі можливості.

Ось “Бесогон” Михалкова – правильна передача, тому стала обов’язковою в армії. Щоправда, О. Риковцева не може зрозуміти, як “Бесогон” може боротися з фейками: “Краще б дійсно залишили йому одного “Бесогона” і все було б ясно: тут чипування, а тут щеплення. Телевізор говорить одне, а ти в житті роби інше – ось і вся боротьба з фейками”. [19].

Пропагандистська правда – особлива. Адже вона не тільки для влади приємна, але й для населення, оскільки будує зрозумілу модель світу з героями і ворогами. Вороги, як правило, за кордоном, а герої – нагорі, в керівних кріслах. Таку модель світу, напевно, слід назвати політико-біологічною, а не просто політичною, оскільки вона відповідає глибинним уявленням людини, в яких “ворог” посідає важливе місце. А раз є ворог, то потрібен і захист від нього. І ця благородна місія дістається владі.

А ось думка А. Колесникова: “Вони могли забути. Хтось не засвоїв, хтось міг забути. Повторення – мати навчання. Простота “Бесогона” теж має бути в наявності. Лавров, можливо, є більш тонкою людиною, ніж він видається, але промовляє він фрази абсолютно пропагандистського штибу. Йому сказали працювати з молоддю, він з нею працює. Взагалі це найважливіше завдання – не тільки індоктринувати солдатиків, щоб вони перетворювалися на гарматне м’ясо, а й на пропагандистське м’ясо повинна перетворюватися решта всієї частини населення. Тому що ці покоління виростають, Путін нікуди йти не збирається, хтось повинен за нього голосувати, потрібно формувати лояльне населення, не тільки старе покоління, а й нове. Нове покоління повинно індоктринуватися, почасти це їм вдається. Я вже говорив про те, що зараз Сталін став ще більш популярний, ніж він був рік або два тому, за рахунок молодих когорт. Тому що били-били в одне місце, в одну точку, що Сталін хороший і отримали, 18-25-річні люди кажуть: так, він виграв війну, він молодець. Отже діють такими ж тупими методами: модою займайтеся, жодних проблем, але пам’ятайте, що Крим наш” (там само).

Радянська пропаганда все ж працювала на прискорення розвитку, особливо в період індустріалізації, коли слід було запроваджувати нові інтереси і нові професії. Вона була спрямована в майбутнє. Молодь треба було закликати на будівництва, садити за штурвал літака, вчитися водити вантажівку і трактор. Фільм “Трактористи” створював масовий рух, як і фільм “Танкісти”. Сьогоднішня пропаганда швидше спрямована в минуле, оскільки саме там ховаються всі “скріпи”. Сучасність виявилася занадто динамічно мінливою, щоб на неї опиратися. 

І проблема навіть не стільки в орієнтації на минуле або майбутнє, а в тому, що за цією орієнтацією повинна стояти реальність. Коли ж її немає, тоді щосили шукають то “скріпи”, то “підпірки”. Останній термін точніше висловлює потребу в тому, що реальності ніби й немає, це просто картинка, яку створюють медіа.  Віртуальна реальність виявляється кожного разу сильнішою від справжньої. Немає свідків тих далеких подій, тому на віру береться те, що розповідається, точніше тиражується. Усі війни, наприклад, масова людина може знати за телесеріалами, оскільки монографій вона читати не буде.

А. Колесников бачить цю орієнтацію так, але спочатку про його уявлення про пропаганду: “Пропаганда і будується на спрощених, перекручених міфологізованих образах плакатних, що виставляються якимись людьми, які є селебріті, як то кажуть, знаменитостями. Можливо тому його використовували в цій якості, хоча, звичайно, є люди, які могли ту ж саму роль виконувати, той таки Соловйов, який пробивається крізь інформаційний шум, виставляє путінізм у всій його неперевершеній величі абсолютній – це пік путінізму, те, що робить він” [19].

І про орієнтацію на минуле: “Я вже не знаю, що там з програмами, очевидно, ток-шоу здатне зарядити будь-яку людину, психічна атака абсолютно. Насправді ж набір кіно, який показують 9 травня – це приблизно воно і є, показують весь час одне і те ж  більшою чи меншою мірою. Це завжди радянське кіно. Трапляються якісні екземпляри, природно. Це і становить основу навчання бійця принципам його ставлення до дійсності. Воно радянське, іншої призми немає, її не придумали за ці роки. Коли знадобилося компенсувати проблеми економічні патріотизмом, повернулися до тієї моделі, до тих окулярів і лінз, які використовувалися за радянських часів, нічого іншого не придумали. У нас це ж помітно і по соціології, що пантеон героїв не створений за цей час новий, він старий, усі герої старі. Тому і Сталін повертається, стає популярним за рахунок молодих когорт. Герої все ті ж самі, які були приблизно до 1985 року” (там само).

Сталін виходить на передній план на тлі дотримання загального тренду пошуку величі, і її швидше знайшли в минулому, ніж у сьогоденні. А пропаганда не може жити без “взірців”, які повинні впроваджуватися і тиражуватися. І весь радянський “пантеон” виявився затребуваним, тим більше не можна позбутися фігури творця цього “пантеону” – самого Сталіна.

До речі, обман Михалкова виявили і у фільмі 1974 “Свій серед чужих, чужий серед своїх”, про що написав Д. Некрасов: “буквально в перших кадрах фільму там дається установча фраза «Ліга Націй відмовила радянської Росії в допомозі». Ну в сенсі ось воно звіряче обличчя заходу – голодним не допомагають. Я раніше якось на цю фразу уваги не звертав, а тут прямо різонуло. Просто граничний приклад типової російської чорної невдячності. Що за фактом відбувалося в 1921-1922 роках під час страшного голоду в СРСР? За фактом, протягом півтора років іноземні благодійні організації годували (повністю забезпечували продовольством) близько 10 млн чоловік (10+ в пікові місяці, до і після того – менше). Тобто в буквальному сенсі допомога ворожого Заходу врятувала від голодної смерті понад 10 мільйонів радянських громадян. Десь між кожним 10-м і кожним 15-м жителем СРСР. У пропорції до населення це трохи менше, ніж втрати СРСР під час Другої світової. Паралельно з наданням цієї неймовірної за масштабами допомоги співробітників благодійних організацій регулярно заарештовують ЧК, на кожному етапі транспортування і розподілу допомоги радянський уряд вимагає з благодійників усе підряд. Тобто за можливість рятувати російське населення благодійникам доводиться додатково платити радянському уряду і конкретним його чиновникам.  Ленін доручає шельмувати в пресі діяльність і керівництво благодійних організацій «не рідше ніж раз на тиждень».  Паралельно не визнаються царські борги, експропріюється іноземна власність, рік тому було вторгнення у Польщу і таке інше і інше. Найголовніше: одночасно з отриманням масштабної іноземної допомоги радянський уряд витрачає коштовності, вилучені у церкви під егідою боротьби з голодом, на закупівлю в Німеччині … гвинтівок і кулеметів. Коли згаданий факт розкрився, це істотно підірвало можливості благодійних організацій залучати гроші на боротьбу з голодом. Крім того, золото витрачається на фінансування лівих рухів за кордоном і підготовку світової революції. І так далі. А в 1923, коли голод в низці областей тривав, СРСР … почав експорт зерна. Адже кулемети зі світовою революцією – вони важливіші” [20].

Усе це зіткнення / змагання конкуруючих моделей світу, де кожна країна хоче здобути перемогу. І часто така перемога відбувається на шкоду правді … Але більш важливою метою для пропаганди є створення єдиного суспільства, здатного протистояти зовнішнім ворогам.

Джерело: Георгій Почепцов, для Rezonans

Георгій Почепцов – професор, доктор філологічних наук, найбільш цитований автор щодо теми медіакомунікацій на якісних ресурсах пострадянського простору. Засновник оригінальної української школи медіакомунікацій та комунікативних технологій.

Література:

  1. Быков Д. “Русский мир” – это мир одиночества и вечной неудовлетворенности. Інтерв’ю https://gordonua.com/publications/bykov-russkij-mir-eto-mir-odinochestva-i-vechnoj-neudovletvorennosti-1563447.html
  2. Миракян Н. и др. Много шума из Европы-2. “Берлинский пациент” разыгрывает роль жертвы в расчете на реакцию западных политиков и СМИ https://rg.ru/2021/01/27/zachem-berlinskij-pacient-razygryvaet-rol-zhertvy.html
  3. Полтавцева А. “Берлинский пациент” задержан в аэропорту Шереметьево https://rg.ru/2021/01/17/reg-cfo/berlinskij-pacient-zaderzhan-v-aeroportu-sheremetevo.html
  4. Толстой И. Глупые шутки и хмурые будни. Иновещание холодной войны https://www.svoboda.org/a/glupye-shutki-i-hmurye-budni-inoveschanie-holodnoy-voyny/31387974.html
  5. Зачем вернули замполитов? Генерал Картаполов ответил на вопросы «АиФ» https://aif.ru/society/army/zachem_vernuli_zampolitov_general_kartapolov_otvetil_na_voprosy_aif
  6. Замминистра обороны рассказал о просмотре солдатами “Бесогона” https://www.svoboda.org/a/zamministra-oborony-rasskazal-o-prosmotre-soldatami-besogona/31405074.html
  7. Студия Никиты Михалкова получит 270 млн “безвозвратных” рублей из бюджета https://www.svoboda.org/a/31330417.html
  8. Савина С. Кино не для всех. Исследование о том, насколько эффективен российский патриотический кинематограф https://www.proekt.media/research/fond-kino/ (Міністерство культури тут назвали «Міністерством правильних фільмів»)
  9. Яковлев В. На фильм Никиты Михалкова о противостоянии российской подлодки и гигантского моллюска выделят 200 млн рублей https://openmedia.io/news/n2/na-film-nikity-mixalkova-o-protivostoyanii-rossijskoj-podlodki-i-gigantskogo-mollyuska-vydelyat-200-mln-rublej/
  10. Крылова А. «Решила вывести меня на чистую воду»: Михалков пришел в ярость из-за расследования Собчак https://radiokp.ru/znamenitosti/reshila-vyvesti-menya-na-chistuyu-vodu-mikhalkov-prishel-v-yarost-iz-za-rassledovaniya-sobchak_nid333952_au10677au
  11. Рыковцева Е. Пропаганда приспособила Лаврова https://www.svoboda.org/a/31350530.html
  12. Колесников А. В ожидании четвертого срока: российский политический режим за год до выборов https://carnegie.ru/2017/04/04/ru-pub-68501
  13. Канторович Э. Король не умирает никогда https://postnauka.ru/longreads/20247
  14. Президент РФ высказался по поводу тезиса “Путин – это Россия, Россия – это Путин” https://www.interfax.ru/russia/403760
  15. Киселёв Д. Россия без Путина еще нежизнеспособна https://www.vesti.ru/article/1867595
  16. Вячеслав Володин: сегодня в мире нет политика сильнее Владимира Путина http://duma.gov.ru/news/51966/
  17. Сафронова В. “Спецслужбы приходят на стендапы”. Комики – о рисках и самоцензуре после ареста Идрака Мирзализаде https://www.bbc.com/russian/features-58189603
  18. Создатели фейковой страницы Лии Ахеджаковой в Twitter извинились перед ней. Ранее актриса назвала сообщения в поддельных аккаунтах опасными https://theins.ru/news/244232
  19. Рыковцева Е. Бесогон в армии https://www.svoboda.org/a/31407113.html
  20. Некрасов Д. https://www.facebook.com/dmitry.al.nekrasov/posts/3971128719664811