Вся російська політика путінських десятиліть – це, власне, і не політика зовсім, а перелік спецоперацій різного масштабу. Була спецоперація зі знищення ЮКОСа з арештом Михайла Ходорковського, розкраданням активів і передбачуваними судовими вироками. Була спецоперація з «умиротворення» Грузії, що завершилася російсько-грузинською війною і фактичною анексією грузинських автономій. Була спецоперація з захоплення Криму за участю «чемних зелених чоловічків» і вже формальною анексією півострова.
І ось тепер історія з поверненням Олексія Навального з Німеччини теж оформлена в дусі банальної операції спеціальних служб – причому операції, що є нібито апендиксом до іншого плану, плану отруєння «фігуранта». Повідомляємо про прибуття літака у Внуково – запускаємо інформацію про те, що літак спрямовано на військовий аеродром – відправляємо літак в Шереметьєво – блокуємо Внуково – затримуємо «фігуранта» в Шереметьєво. Молодці! Так і бачу, як керівники цієї спецоперації пітніють на якійсь нараді, намагаючись розробити цей видатний план захоплення й ізоляції опонента. І я впевнений, що для них це якраз справжнісінька політика.
ЩОБ РОСІЯ ЗАЛИШАЛАСЯ КРАЇНОЮ ДЛЯ ПУТІНА, СТАРІЮЧІ ЧОЛОВ’ЯГИ В ГЕНЕРАЛЬСЬКИХ МУНДИРАХ РОЗРОБЛЯЮТЬ ОДНУ СПЕЦОПЕРАЦІЮ ЗА ІНШОЮ
А це – не політика. Це унтер-пришибєєвщина. Це вигнання політики з життя величезної країни. І справа навіть не в тому, що в логіці спецоперацій мислить правитель цієї самої величезної країни Володимир Путін. Справа в тому, що сам авторитарний режим може існувати (і в сучасній Росії зовсім не зробили якогось відкриття), коли і якщо він підміняє правду пропагандою, а політику спецопераціями. Ми ж чудово розуміємо, що вже сама відмова від пропаганди і спецоперацій створила б у Росії й навколо неї зовсім іншу політичну реальність.
З’явилася б непридумана конкуренція на виборах, в якій потонули б і «Єдина Росія», і «Справедлива», а можливо, й сам великий і жахливий правитель. З’явилася б реальна відповідальність за корупцію, і тоді розслідуваннями крадіжок оборотистих чиновників займався б не блогер, заради ізоляції якого потрібно було ставити на вуха два столичних аеропорти. Грузія вела б переговори зі своїми автономіями про відновлення територіальної цілісності. Ніякого Криму в складі Росії – й ніякого конфлікту з Україною та цивілізованим світом – теж не було б, тому що самі жителі Криму поза межами російської спецоперації не повставали б проти власної держави, не проводили фейкових референдумів і не приймали рішення про приєднання до Росії. Словом, що тут перераховувати – це була б нормальна країна для нормальних людей, що перебуває в поважних відносинах із сусідами і в діалозі з цивілізованим світом. Країна без одиночних пікетів, але зі звичайними демонстраціями, без санкцій і антисанкцій, без вкрадених територій і награбованого добра. І ще: в цій країні злодій обов’язково сидів би у в’язниці, а не в кабінеті начальника.
Але тоді це була б Росія без Путіна. Для того, щоб Росія залишалася країною для Путіна, старіючі чолов’яги в генеральських мундирах розробляють одну примітивну спецоперацію за іншою, навіть не розуміючи, яким нафталіном від усього цього тхне і яким нафталіном у підсумку тхне від країни, яку вони осідлали. Тому що вони звикли дихати цим нафталіном, як повітрям, і більше, ніж «Новачка», бояться будь-якого свіжого дихання. Навіть на лютому морозі біля входу в московські аеропорти.
Погляди, висловлені в рубриці «Окремий погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції.
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
