Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
У своїй новій книзі про американську політику «Кімната, де це сталося: спогади про Білий дім» колишній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон розповідає про переговори з російським президентом Володимиром Путіним щодо російсько-українського конфлікту. Путін, за словами Болтона, сказав йому, що тодішній президент США Барак Обама «чітко говорив» йому в 2014 році, що в разі, «якщо Росія не піде далі анексії Криму, конфронтація стосовно України може бути врегульована». «Проте з якоїсь причини Обама передумав», – завершує Болтон переказ слів Путіна.
Ми чудово розуміємо, що якщо хто і «передумав», то це був точно не Барак Обама. Це був Володимир Путін, з подачі якого, як ми знаємо, розпочалася дестабілізація українського материка з подальшим захопленням міст на Донбасі, спробами заколотів у Харкові та Одесі. Там точно був не Обама. Але, разом з тим, незалежно від того, що насправді говорив президент США президенту Росії, ми добре пам’ятаємо, що позиція президента США у «кримському питанні» була досить оперативною і чіткою. Втім, ми також пам’ятаємо, як обережно діяли західні лідери в перші тижні після початку російської спецоперації в Криму, як вони докладали всіх можливих зусиль для того, щоб не допустити силової конфронтації. А G7, перетворена з G8, голосно засудила захоплення Росією Криму лише 24 березня – через тиждень після власне анексії. І санкції, введені за очевидне порушення міжнародного права і руйнування світопорядку – анексію Криму, були персональними. Справжні санкції Захід почав вводити вже після початку війни на Донбасі, після знищення малайзійського «Боїнга». А чому?
Кремлю, схоже, вдалося переконати західних політиків і громадську думку в тому, що Крим – це якась сакральна територія, що «випадково» опинилася в складі України
А тому, що Кремлю, схоже, вдалося переконати західних політиків і громадську думку в тому, що Крим – це якась сакральна територія, що «випадково» опинилася в складі України, що насправді це питання російської національної честі, що до самого впливу Кремля на Україна Крим ніякого стосунку не має. І в цьому, впевнений, полягала найбільша брехня російської зовнішньої політики за останні десятиліття. Брехня, в яку повірили багато людей не тільки на Заході, а й в самій Росії, і навіть в Україні.
Крим дійсно виявився одним з інструментів, який можна було задіяти, щоб не допустити виходу України з Радянського Союзу. Таких інструментів у центру було безліч. Для Молдови – Придністров’я. Для Грузії – Абхазія і Південна Осетія. Навіть для Росії – її автономні республіки, які в перебудову стали вимагати для себе статусу союзних республік. Крим не задіяли з однієї дуже простої причини: в результаті конфлікту Михайла Горбачова і Бориса Єльцина саме Українська РСР стала головною опорою союзного центру в проекті створення «оновленого Союзу». Дестабілізувати ще й цю республіку було, м’яко кажучи, небезпечно для Кремля.
Зате вже 24 серпня 1991 року, коли Україна оголосила про свою незалежність, про Крим згадали буквально в перші ж хвилини після голосування в українському парламенті, в спеціальній заяві прессекретаря президента Росії. Тобто інструмент був задіяний негайно. Це і було те, про що зараз говорить Володимир Путін: якщо хочете виходити, то «без подарунків російського народу». І невідомо, як би склалася ситуація, якби 1 грудня 1991 року кримчани разом з усією рештою України не сказали б «так» Акту про незалежність. Великодержавникам просто нічим було крити.
Крим постійно продовжували використовувати як «якір», що повинен не дати українському кораблю вирушити в самостійне плавання
Але і без цього Крим постійно продовжували використовувати як «якір», що повинен не дати українському кораблю вирушити в самостійне плавання. Бажання Росії зберегти свою базу в українському Севастополі та постійний шантаж Кремля – від войовничих заяв Бориса Єльцина і до Харківських угод. Постійна присутність в Криму російських політиків-шовіністів. Сприяння проросійським політичним силам – від Мєшкова до Аксьонова. Українців нібито переконували: раз у складі вашої держави «русская земля», то нікуди ви від нас не подінетесь.
Нерозуміння того, що Крим був не метою, а інструментом, схоже, зіграло злий жарт і з Обамою, і з іншими західними лідерами. Прийняте рішення про анексію мало стати для Заходу, на думку Путіна, потужним сигналом: припиніть підтримувати Україну! У «кримській промові» Путіна були чітко окреслені масштаби майбутньої російської експансії, «подарунка більшовиків» – практично весь схід і південний схід України.
Планам Путіна не судилося збутися, оскільки український народ виявився спроможним чинити опір агресії й зупинити захоплення територій країни. Але Путін, я впевнений, і не думав зупинятися на Криму – його останнє інтерв’ю про «подарунки російського народу» в цьому в черговий раз переконує.
І анексія Криму, і війна на Донбасі, й підтримка проросійських сил в самій Україні – інструменти повернення України в російську «сферу впливу»
Однак міф про те, що Путіну потрібен був саме Крим, залишився – і працює донині. Досі ви можете зустріти «корисних ідіотів» Кремля, які будуть переконувати вас: Донбас Путіну не потрібен, він його захопив виключно для «обміну» на Крим. І як тільки Україна визнає, що «Крим наш», Росія піде з українського сходу і знову буде «дружити» з Україною, ніби нічого й не сталося.
Але я б залишив ці ілюзії в 2014 році. Ніякий Донбас на Крим ніхто «обмінювати» не збирається. І анексія Криму, і війна на Донбасі, й підтримка проросійських сил у самій Україні – це всього лише різноманітні інструменти повернення самої України до російської «сфери впливу».
І, до речі, міф про «сакральність» Криму для Росії – теж такий інструмент.
Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
Віталій Портников – київський журналіст, оглядач Крым.Реалии
