Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
Кілька днів тому російське представництво в ООН спробувало влаштувати в Раді безпеки «презентацію» маріонеткової влади окупованих районів Донбасу. Зроблено це було під прикриттям «вільного формату», який дозволяє запрошувати для участі в дискусіях в буквальному сенсі кого завгодно.
Але західні країни й Україна чудово зрозуміли, що це – не хто завгодно. Що головна ідея Москви – будь-яким шляхом легітимізувати «народні республіки», довести, що тамтешнє керівництво – це не маріонетки, призначені на свої «посади» кураторами з російських спецслужб, а представники «народу Донбасу».
Власне, ці свої спроби Москва не полишає з 2014 року, коли вперше виникла теза про необхідність прямих переговорів українського керівництва із владою «народних республік» і про посередницьку роль Росії. Просто зараз ці спроби було перенесено на рівень Ради безпеки ООН.
Делегації західних країн і України не брали участі в цій дивній дискусії, а американське представництво при ООН від імені інших делегацій навіть випустило спеціальну заяву, в якій дії Москви були охарактеризовані як спроба уникнути відповідальності за розв’язування конфлікту в Україні. Тим не менше, російське представництво в ООН намагалося зробити хорошу міну при поганій грі, звинувачувало західні країни в бажанні «стати на бік» України і пишалося кількістю країн – в основному колишніх радянських республік і країн, що розвиваються, які прийшли послухати представників «народних республік».
Але справжнім тестом на «успіх» російської пропаганди стала не ця зустріч в Раді безпеки, яка нікого ні до чого не зобов’язує, а голосування на Генеральній асамблеї ООН, що відбулося кілька днів потому, за резолюцію щодо мілітаризації іншої окупованої Росією території – Криму. І тут з’ясувалося, що на зустріч в Раді безпеки можна збирати будь-яку кількість учасників, та коли справа доходить до голосування…
Коли ж справа доходить до голосування, то Росію готові підтримати аж цілих 16 держав. З цих 16 держав три – члени Євразійського економічного союзу. Тільки три, зауважу. Інших колишніх радянських республік у цьому списку немає – в тому числі й таких традиційних союзників Росії, як Казахстан або Таджикистан. Із решти 13 країн тільки дві держави – Сербія і М’янма – можуть бути з застереженнями віднесені до демократичних. А те, що Росію підтримують Нікарагуа, Венесуела або Північна Корея з Зімбабве – цілком передбачувано, і було б навіть образливо, якби ці режими підтримували нас.
Тож це насправді навіть не союзники. Думаю, це брати по нещастю народів, що стали здобиччю жорстоких авторитарних правителів – від Путіна і Лукашенка до Мадуро і Кім Чен Ина.
Мілітаризація Криму
Після анексії Криму в 2014 році Росія проводить регулярні військові навчання на півострові та в акваторії Чорного моря, а також завозить сюди військову техніку, зокрема, системи протиповітряної оборони.
У січні 2018 року в районі мису Фіолент на бойове чергування заступили російські зенітно-ракетні комплекси С-400 «Тріумф». У вересні 2018 року такі ж комплекси розмістили і в Євпаторії, а наприкінці року – в Джанкої.
У Генштабі України дії російських військових у Криму називають незаконними.
Заступник постійного представника України в ООН Юрій Вітренко висловив побоювання щодо можливого розміщення Росією ядерної зброї на півострові. Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Кривонос повідомив, що в Криму є кілька об’єктів, де може перебувати ядерна зброя. Він вважає, що можливість її розміщення на півострові «досить велика».
У 2016 році представник Кремля Дмитро Пєсков заявляв, що Росія не має наміру ні з ким обговорювати розміщення ядерної та неядерної зброї в Криму.
Генасамблея ООН у грудні 2019 року прийняла резолюцію, що закликає Росію вивести свої війська з анексованого Криму і припинити тимчасову окупацію території України.
Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
