Джерело: Віталій Портников, для Крым.Реалии
Щодня провідні журналісти всіх країн розповідають нам про те, як Володимир Путін готується до захоплення України. Скупчення військових сил біля кордонів; навчання у Білорусі; британське МЗС навіть називає ім’я людини, яка в разі успіху російських планів має очолити прокремлівський уряд.
При цьому самі російські офіційні особи щоразу монотонно зауважують, що ніяких планів нападу на Україну Кремль не має – навпаки, це Захід «накачує» Україну зброєю, щоб вона напала на контрольовану Москвою територію Донбасу. Однак, висловлюючи претензії Заходу, в Москві тепер воліють наголошувати не на Україні й навіть не на захисті прав «російськомовного» населення, а на безпеці самої Росії. При цьому залишається під великим питанням, як цієї безпеки досягти, навіть якщо погодитись з логікою вимог Путіна?
І ЯК БУТИ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ? ТЕЖ ЗАГРОЗА БЕЗПЕЦІ ЧИ ЩЕ НІ?
Відмовити колишнім радянським республікам, які хотіли б вступити до НАТО? Але на Заході й так не квапляться з інтеграцією України чи Грузії, від позачергової декларації мало що зміниться. І як бути із Європейським союзом? Теж загроза безпеці чи ще ні? Ми ж пам’ятаємо, як у 2013 році у Кремлі не приховували роздратування через те, що колишні радянські республіки вирішили підписати угоди про асоціацію з ЄС. Від тодішніх президентів Вірменії та України вимагали відмовитись від документа мало не під час їхніх зустрічей із Путіним. А недавно головний редактор видання «Россия в глобальной политике» Федір Лук’янов дав зрозуміти, що ЄС не кращий за НАТО, оскільки учасники в обох цих об’єднаннях дублюються.
Тому постає питання: чи достатньо буде для Кремля відмови колишніх радянських республік від НАТО? Чи потрібно відмовитись від ЄС? І чи буде сприйнято як гарантію безпеки для Росії нейтралітет цих країн? Чи то цьому випадку вже нейтралітет скидатиметься на виклик, бо сьогодні та чи інша країна декларує позаблоковість, а завтра скористається слабкістю Росії, змінить законодавство і вступить до НАТО та ЄС?
Можливо, гарантії безпеки для Росії – приєднання колишніх радянських республік до ОДКБ та Євразійського економічного союзу? Але такі гарантії вже отримав від шкідливого Заходу Радянський Союз, коли після Ялти загнав країни-сателіти до Організації Варшавського договору. Але варто було Радянському Союзу ослабнути, як усі ці нібито дружні держави розбіглися навсібіч. Вірніше, в один бік – у НАТО. Тому що на милування нема силування, на жаль.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ ЗОНА БЕЗПЕКИ ДЛЯ НАЙБІЛЬШОЇ ДЕРЖАВИ У СВІТІ? «НАШІ МІГИ СЯДУТЬ У РИЗІ»? А У ВАРШАВІ? А В БЕРЛІНІ?
Отже, виявляється, що єдина гарантія безпеки – знову створити Радянський Союз, приєднати всі колишні радянські республіки до Росії, причому так, щоб вони більше не могли вийти зі складу держави. Але це не так просто. Доведеться воювати, прирікати власну країну на руйнівні західні санкції, контролювати великі нестабільні країни, які, звісно, експортуватимуть цю свою нестабільність. При цьому ударних озброєнь на території країн-членів НАТО стане не менше, а більше, і вже ніхто не розмовлятиме з Москвою про їх скорочення. То що, перебуваючи під санкціями, втягуватись ще й у гонку озброєнь? Чи погодитися з тим, що для забезпечення безпеки контакт з НАТО неминучий? І тоді – скільки країн-членів НАТО потрібно завоювати для забезпечення безпеки?
Простіше кажучи, якою має бути зона безпеки для найбільшої держави у світі? «Наші МІГи сядуть у Ризі»? А у Варшаві? А в Берліні? Чи можна вважати, що Росії забезпечена безпека, поки над Букінгемським палацом майорить королівський штандарт, а не російський триколор? Як вгамувати англосаксів? Ці питання можна вважати якнайчистішою фантасмагорією, звісно.
Але якщо погодитися з тезою, що безпеці Росії загрожує саме суверенне право інших держав визначати власну зовнішню політику та приєднуватися до оборонних і економічних союзів, то тоді безпека Росії не знає кордонів і може бути забезпечена лише в тому випадку, якщо на всій земній кулі залишиться лише одна-єдина держава.
До речі, ця ідея теж не нова. Керівники Радянської Росії Володимир Ленін і Лев Троцький, природними наступниками яких є Володимир Путін і Сергій Лавров, висловлювали її з 1917 року, практично відразу ж після Жовтневого перевороту ідея перманентної революції стала державною політикою. Тому що вважалося, що поки що у світі є хоч ще одна якась «неправильна держава», правильна – держава пролетарів – буде в небезпеці. І, до речі, саме цією ідеєю виправдовувалися окупація України, Білорусі, Грузії, Вірменії, Азербайджану, спроби окупації Польщі, Фінляндії, балтійських країн, «совєтизація» Угорщини чи Баварії тощо. Просто «перманентна революція» захлинулась. Захлинулась, щоб через десятиліття стати путінською «революцією безпеки».
Але й цій революції теж судилося захлинутися. Будемо сподіватися, що не в крові.
Джерело: Віталий Портников, для Крым.Реалии
