Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
Пресслужба ФСБ негайно відреагувала на викриття опозиційного активіста Олексія Навального, який опублікував запис телефонної розмови з одним зі своїх отруйників. Певна річ, саму розмову було названо звичайною фальшивкою – якраз у дусі недавніх пояснень президента Росії Володимира Путіна, який доводив на своїй пресконференції, що «берлінський пацієнт» всього лише «легалізував» матеріали іноземних спеціальних служб. Здавалося б, це справжнісінька сенсація – коли ще російські чекісти ось так самовикривалися на очах всього світу?
І відповідь на це запитання проста. Самовикривалася – завжди! Хіба після вбивства Степана Бандери агент КДБ Богдан Сташинський не розповів світові правду про цю спецоперацію, як і про те, що «серцевий напад» одного з лідерів українських націоналістів Лева Ребета теж насправді був убивством?! Хіба не вдалося з’ясувати правду про отруєння Олександра Литвиненка – отруйник став депутатом Державної Думи Російської Федерації?! А хіба російське керівництво впродовж кількох тижнів не заперечувало участі своїх військ в окупації українського Криму, розповідаючи побрехеньки про «чемних зелених чоловічків» – щоб уже потім, у телевізійному фільмі про анексію, Володимир Путін отримав можливість гордо визнати присутність своєї армії?! Хіба отруйники Скрипалів не з’явилися в телевізійному ефірі відомої пропагандистки?! Адже теж було смішно. Теж – сенсація.
Агенти російських спецслужб не бояться провалених операцій і викриттів з однієї простої причини – їм нічого не загрожує. Хіба що підвищення по службі не буде й відправлять на відпочинок в «не той» санаторій – у Крим, а не в Сочі. Але ніякого судового процесу над убивцями, ніякого вироку, ніякої відплати, будь-якого навіть громадського осуду. Відплата, швидше за все, спіткає тих, хто наважиться сумніватися в правильності їхніх дій.
Чому? А тому, що, впевнений, нинішня Росія залишається державою, де першу скрипку грають силовики, олігархи і бандити…
У такій державі хорошим тоном вважається заперечувати свою причетність – «нас там немає» Немає ніде – ні в Криму, ні в Солсбері, ні в Сибіру. А якщо з документами і фактами в руках доводять – а от і ні, ви там є, – просто сміються в обличчя і звинувачують тебе у брехні.
Брехун безтрепетно звинувачує у брехні кожного, хто говорить правду.
Це і є тотальна безкарність. Те, заради чого вони чіпляються за владу. Те, заради чого вони все це творять.
Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
