Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
Журналіст московського «Коммерсанта» і «Ведомостей» Іван Сафронов був прихильником російської влади, захоплювався «Кримнашем» і в результаті своєї професійної кар’єри досяг того, чого більшість московських журналістів не досягає ніколи – виявився зовсім поруч із владою, став радником професійного патріота та улюбленця Володимира Путіна – Дмитра Рогозіна.
Рогозін, новий начальник Сафронова, бавився у великодержавство ще тоді, коли про Путіна знали хіба що на вулицях Петербурга, очолював Конгрес російських громад і наглядав за генералом Олександром Лебедем, ще одним представником «справжньої» Росії. Здавалося б, робота з такою людиною гарантувала колишньому журналістові блискуче майбутнє.
Але Сафронов опинився у слідчому ізоляторі, а тепер отримав 22 роки ув’язнення – майже довічне ув’язнення, якщо знати звичаї російських в’язниць – за шпигунство на користь… чеської розвідки. На його захист виступили лише колишні колеги, Рогозін тільки раз згадував, що він мав такого радника. То що ж підвело Сафронова?
Підвели, як не дивно, не погані знайомства. І тим більше не переконання – жодних переконань у Сафронова, певен, ніколи не було, як і у більшості сучасних кар’єрних російських журналістів. Він, думаю, всього лише переконаний кар’єрист. Підвела логіка розвитку авторитаризму.
АВТОРИТАРНій ВЛАДі, МІЖ ІНШИМ, якраз і НЕ ПОТРІБНІ ПРИХИЛЬНИКИ. ЇЙ, ПЕВЕН, ПОТРІБНІ РАБИ
Авторитарному режиму зовсім не обов’язково знищувати лише ворогів. Для нього найголовніше – знищувати прихильників. Тому що тільки в цьому випадку в суспільстві виникає та сама атмосфера липкого стразу і доносництва, яка робить тебе вже не прихильником, а рабом авторитарної влади. А авторитарній владі, між іншим, якраз і не потрібні прихильники. Їй, певен, потрібні раби. Їй треба, щоб чиновники, пропагандисти, просто звичайні люди не знали, чи прокинуться вони вранці у власних ліжках. Багато високопосадовців сталінських часів взагалі спали в костюмах – щоб чекісти не заарештували їх у спідній білизні, члени ЦК партії, як-не- як. І це не образ, не перебільшення, а спогади родичів, наприклад, другого міністра закордонних справ СРСР Максима Литвинова.
Більшовики встановили у суспільстві атмосферу терору. Але вже за кілька років після перемоги у громадянській війні вони почали вбивати своїх. На лаві підсудних під час показових процесів опинялися вожді більшовицької партії: Лев Каменєв, Григорій Зінов’єв, Микола Бухарін, Олексій Риков, маршали Михайло Тухачевський, Василь Блюхер та Микола Єгоров. А журналісти? І журналісти також. Карл Радек чи Михайло Кольцов були набагато полум’янішими пропагандистами зла, ніж Іван Сафронов. І теж були близькими до влади. А ми ж назвали лише кілька імен. У роки сталінізму розстрілювали цілими Центральними комітетами, міністерствами та колегіями НКВС! Сталін міг бути певен: він залишиться очільником держави до своєї останньої години.
ЄДИНА МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ АВТОРИТАРНОГО ПРАВИТЕЛЯ ВЦІЛІТИ В ТАКІЙ СИТУАЦІЇ – ЗАЛЯКАТИ ПОТЕНЦІЙНИХ СУПРОТИВНИКІВ
Путіну, схоже, теж потрібна така впевненість, тим більше, на тлі українських невдач. Ще вчора він вважав, що зруйнує Україну за три дні. Наразі бачить, що для перемоги йому потрібні роки виснажливої війни. Кому таке сподобається? Думаю, єдина можливість для авторитарного правителя вціліти в такій ситуації – залякати потенційних супротивників настільки, що вони першими донесуть на тих, хто й не мислив виступати проти «вождя». Сафронов – це лише початок. Впевнений, ми ще неодноразово побачимо на лаві підсудних високопоставлених російських керівників, пропагандистів, воєначальників та вчених. І так, якщо серед заарештованих опиняться, наприклад, Дмитро Медведєв чи Володимир Соловйов, ніхто не має дивуватися. Чому Сталін міг розстріляти за хибним звинуваченням Зінов’єва – секретаря та найближчого соратника Леніна, а Путін не може заарештувати будь-кого з найближчих соратників?
Вочевидь, атмосферу страху, доносництва та деградації російському суспільству гарантовано. Натомість, ймовірно, Володимир Путін помре своєю смертю й на посаді президента Російської Федерації на тлі зруйнованої його агресивною політикою країни. І так, уже за кілька тижнів після зміни режиму росіяни, не виключаю, засуджуватимуть його правління, а влада – випускатиме із в’язниць бранців режиму. І так, люди, які зараз підтримують авторитаризм, змагатимуться у підтримці демократії. І так, гадаю, Іван Сафронов – якщо йому пощастить – ще напише статтю про окупацію Криму.
Джерело: Віталій Портников, спеціально для Крым.Реалии
