Від «знищити нацистів» до «знищити українство»: як змінилася кремлівська пропаганда за два місяці війни

Доля України вирішується не лише на полі бою, а й у інформаційній війні. Протягом останніх двох місяців Кремль щодня генерує потоки дезінформації, і, залежно від успіхів та невдач на фронті, пропагандистська машина Москви змінює порядок денний – вибудовує нові або витягує із запасних фондів старі дезінформаційні наративи про Україну. StopFake вирішив проаналізувати, як змінювалася риторика агітпропу протягом двох місяців війни Росії проти України, і до яких методів вдається Кремль у інформаційній війні проти України. 

У перші тижні війни головні зусилля кремлівського агітпропу були спрямовані на виправдання агресії Російської Федерації та звинувачення країн Заходу у розпалюванні війни. Для цього російська пропаганда вибудовувала такі наративи:

• «Протягом останніх восьми років Україна проводила політику геноциду щодо жителів Донбасу»;
• «На території України діяли лабораторії з розробки біологічної зброї – зокрема, здійснювалися експерименти зі смертельними патогенами та новим коронавірусом»;
• «Україну слід очистити від нацистів та нацистської ідеології. Вони становлять загрозу для всього цивілізованого світу»;
• «Українці чекають на звільнення від «київського режиму» і радісно зустрічають російських солдатів»;
• «Україна планувала збройним шляхом повернути собі окуповану частину Донбасу – так звані «Л/ДНР» та АР Крим / напасти на Росію та Білорусь».

Стрижневим меседжем Кремля слугує теза про те, що так звана «спецоперація» є превентивним заходом для самозахисту – адже Україна нібито планувала збройним шляхом повернути собі окуповані території Донецької та Луганської областей, а також Крим; пізніше пропагандисти додали до цього переліку ще й Білорусь. Зокрема, перші особи Росії неодноразово посилалися у своїх виступах на статтю 51 Статуту ООН, яка гарантує невід’ємне право на індивідуальну або колективну самооборону. Проте таке трактування цієї норми є хибним, про що StopFake докладно пояснював у матеріалі «Фейк Путіна: Війна в Україні «відповідає» Статуту ООН».

Для того, щоб посилити наратив про превентивний характер удару та самозахист агітпроп взявся активно створювати різні артефакти, які, на їхню думку, мають довести наступальні агресивні наміри України – це різні документи та фальшивки (наприклад, медаль «За взяття Криму» ).

Від початку військової агресії проти України Кремль також активно розповсюджує дезінформацію про те, що  на території України нібито існували секретні лабораторії США з розробки біологічної зброї. Зокрема, у російських ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що російським військовим нібито вдалося знайти секретні документи з переліком смертельних патогенів, які зберігалися в біолабораторіях, або докази «здійснення дослідів із коронавірусом кажанів» тощо. Також активно поширювалися повідомлення про те, що спалахи різних інфекційних захворювань в Росії та так званих «Л/ДНР» пов’язані з витоком смертельного патогену в одній з українських біолабораторій. Знову ж таки, метою цих повідомлень про таємні біолабораторії США є створення ілюзії того, що Україна нібито могла нести потенційну загрозу РФ і всьому світу,  а тому напад Росії був виправданим кроком. StopFake неодноразово аналізував ці повідомлення у своїх матеріалах: Фейк: Сплеск мультирезистентного туберкульозу в «ДНР» пов’язаний з діяльністю біолабораторій в Україні», «Нові «вкидання» про біолабораторії в Україні: Соловйов «розсекретив» публічні документи», « Фейк: У біолабораторіях України проводили досліди з коронавірусом кажанів»,  «Фейк: На території України діяли лабораторії із розробки біологічної зброї». 

Не менш важливими є наративи кремлівської пропаганди, метою яких виступає посилення так званої «цивілізаційної місії» Москви — захист «русского мира» (так званих «Л/ДНР») від «геноциду» та світу від «коричневої чуми нацизму». Тому очікувано, що дезінформація про нацизм в Україні та «київський режим», котра розповсюджується протягом останніх восьми років як усередині держави, так і за кордоном, лише посилилася. 

 Але оскільки плани Росії швидко окупувати Україну провалилися, пропагандистській машині Кремля довелося реагувати на нові виклики. Зокрема, ми спостерігаємо появу нового наративу російської пропаганди про те, що Україна нібито веде широкомасштабну пропагандистську роботу з дискредитації Росії. У перші тижні війни StopFake спростував десятки фейків про те, що масові жертви російського вторгнення в Україну були акторами чи статистами, а масштабні руйнування було сфабриковано українськими спецслужбами. Також буквально за кілька днів після вторгнення в російськомовному сегменті соцмереж масово почали з’являтися проєкти псевдо-фактчекінгу – нібито для боротьби з українською пропагандою, а по суті – для маніпулювання та заперечення фактів воєнних злочинів російських військовослужбовців в Україні. Такі проєкти (наприклад, як «Война с фейками» або «Кладбище фейков») також спростовували нібито поширювані українцями фейки. Але аналіз таких випадків показує, що ці «українські фейки» ніколи не поширювалися в українському сегменті соцмереж, а навмисне створювалися росіянами, а потім ними ж і спростовувалися з єдиною метою – звинуватити Україну у поширенні дезінформації. Такі псевдо-фактчекінгові проєкти російської пропаганди мають успіх серед іноземної аудиторії – ми бачимо, що деякі їхні «розвінчані міфи» стають вірулентними і поширюються багатьма мовами.

Приховування воєнних злочинів, скоєних на території України російськими військовослужбовцями, є ще одним завданням пропагандистів. Російська пропаганда розвиває відразу кілька наративів – «Україна несе відповідальність за жертви серед мирного населення і гуманітарну катастрофу під час війни» та «Україна сама обстрілює міста і мирне населення з метою залякування симпатиків Кремля, а потім звинувачує в цьому Росію». Для їхнього «підтвердження» запускаються та широко тиражуються наступні дезінформаційні меседжі: Збройні сили України використовують мирне населення як «живий щит», облаштовують «вогневі точки» серед цивільної інфраструктури (у школах, дитячих садках, лікарнях), цілеспрямовано блокують роботу «зелених коридорів», використовують заборонені міжнародним правом касетні боєприпаси тощо. На противагу цьому пропагандисти розповсюджували повідомлення про те, що Росія не становить жодної загрози мирним жителям. Було знято величезну кількість постановочних відеороликів, на яких місцеве населення на тимчасово окупованих територіях нібито радісно зустрічає та приймає гуманітарну допомогу з рук російської армії, дякує російським солдатам за «визволення від нацистів», радіє відбудові пам’ятників воїнам Другої світової війни (які українська влада так ніде і не зносила), святкує відновлення пам’ятників Леніну тощо.

Кремль за всяку ціну намагається уникнути звинувачень у воєнних злочинах. Для цього в хід іде все – як цинічне заперечення, так і тактика «напустити туману війни». З цією метою в російському інформаційному просторі циркулює з десяток версій трактування події, які тим чи іншим чином спонукають споживача інформації вважати, що «не все так однозначно». Варто хоча б згадати бомбардування пологового будинку в Маріуполі, коли пропагандисти спеціально поширювали десятки версій події з метою розмити правду: «працювали російські війська – там була вогнева точка Азовців», «мирного населення там не було, роль породіллі виконувала акторка», «там були породіллі, але їх привели туди насильно», «обстріл був, але не з боку Росії», «присутність іноземних журналістів доводить, що це була постановка Заходу», «обстріл вів не російський бомбардувальник, оскільки породіллі не чули звук двигуна літака», «в пологовому будинку було закладено вибухівку» тощо. Цю ж стратегію Кремль взяв на озброєння і під час заперечення звірств у Бучі. Паралельно з поширенням десятків різних дезінформаційних повідомлень, що напускають туман на події в окупованій Київській області, російські дипломати взялися «ліпити» з Росії жертву. Це не вперше, коли офіційні російські дипломатичні акаунти поширюють дезінформацію, але, напевно, вперше вони це робили так злагоджено і скоординовано. Російські дипломати почали масово писати про глобальну «русофобію», яка нібито скоординовано розпалюється Заходом на тлі «вимушеної спецоперації». Також варто згадати і зусилля Росії щодо діяльності мережі ботів у Twitter, яка суттєво посилила розпочату дипломатичними акаунтами кампанію «Досить ненавидіти росіян».

Російська пропаганда зазнала істотних змін у висвітленні так званого «українського питання» після широкого розголосу в західній пресі численних фактів воєнних злочинів, скоєних російськими військовими в Київській області та на інших тимчасово окупованих територіях. Спочатку російська влада «рятувала» український народ від нацистського «київського режиму», але, натрапивши на тотальний опір української армії та протести мирних громадян мусила швидко складати новий «стрижневий» пропагандистський наратив: виявилося, що більшість (якщо не всі) українців «заражені» коричневою чумою нацизму і мають бути «покарані». Тепер уже відпала потреба маскувати відвертий російський шовінізм, і він вийшов за межі кола російських маргіналів на кшталт Єгора Холмогорова. В оновленій пропагандистській парадигмі втратило актуальність питання існування «денацифікованої України». Навпаки, питання існування України як суверенної держави та українців як нації стало дискусійним і цинічно заперечується на російському телебаченні у прайм-тайм. Переломом стала відверто шовіністична стаття «Що Росія має зробити з Україною», яка вийшла 3 квітня на «РИА Новости» – російському інформаційному агентстві, яке на 100% належить російському уряду та входить до складу державного медіа-конгломерату МІА «Россия сегодня». Її автор, політтехнолог Тимофій Сергейцев, абсолютно серйозно пропонував покрокову інструкцію зі знищення України та українців. У його плані передбачено такі кроки:

•  знищити всіх «нацистів», які взялися за зброю;
• ліквідувати частину українців шляхом масових репресій;
• ліквідувати та заборонити всі українські збройні формування та всі організації, пов’язані з практикою «нацизму»;
• дати привілеї тим, хто чекає на російську владу;
• запровадити жорстку цензуру, знищити підручники та взагалі все українське;
• перевиховати усі верстви населення, де закріпилася українська культура;
• заборонити навіть назву «Україна» та сам термін «українець»;
• робити все це силою і за підтримки (військової) влади з боку Росії. 

На думку автора, для повного здійснення цього плану знадобилося б близько 30 років.

Скриншот – РИА Новости

Ось декілька цитат, які найкраще передають основний посил тексту:

«Нацистська, бандерівська Україна, ворог Росії та інструмент Заходу зі знищення Росії нам не потрібна. Сьогодні питання денацифікації перейшло у практичну площину… Українізм — штучна антиросійська конструкція… »

«Соціальне «болото», яке активно і пасивно її (бандерівську верхівку. — ред.) підтримало дією та бездіяльністю, має пережити незгоди війни і засвоїти пережитий досвід як історичний урок і спокутування своєї провини».

«Історичний досвід показує, що трагедії та драми воєнного часу йдуть на користь народам, які спокусилися і захопилися роллю ворога Росії … »

Цей текст цілком транслює справжні наміри Кремля щодо України —  поневолити і русифікувати. План дій, запропонований Сергейцевим, є логічним продовженням Путінського опису історії України.

Кремлівська дезінформація на Заході

Вельми очікувано з початком війни також активізувалась російська пропаганда за кордоном. 

Головними «агентами впливу» Кремля на Заході залишаються крайні праві сили та крайні ліві сили, проплачені інфлюенсери та лідери громадської думки – журналісти, науковці, колишні чиновники, політики, представники деяких профспілок та традиційні «борці за мир у всьому світі», підгодовані Кремлем західні «експерти», які хором намагаються нав’язати думку про те, що опір України марний. Зрештою, самі росіяни, які давно вже не живуть в Росії, але не розривають зв’язку з політичною екосистемою Кремля, також не гребують іноді поширювати дезінформацію, що посилює кремлівські наративи на Заході. 

Головною метою Кремля в інформаційній війні на Заході є зробити непопулярною ідею підтримки України за кордоном. Пропагандисти поширюють як відверто брехливі повідомлення, так і напівправду, що має змусити людей сумніватися у фактах. Для цього Росія використовує ті самі наративи, які ми бачили протягом останніх восьми років:

• Україна є нацистською державою, яка «8 років знищувала Донбас», як нині знищує власні міста;
• українські чиновники повністю корумповані та розкрадають як гуманітарну, так і військову допомогу;
• українські біженці – люди з низькою соціальною відповідальністю, з ними до Європи прийде проституція і наркоманія; вони поширюють екстремістські та націоналістичні ідеї;
• постачання озброєння в Україну – залучення Європи до конфлікту; зброя не змінить ситуацію, а лише відтягує програш України/мирне врегулювання конфлікту.

Окремо слід виділити роботу російської агентури щодо протидії санкціям. Зокрема, активно поширюються тези про те, що на ЄС нібито очікують значні фінансово-економічні втрати; прості європейці не хочуть санкцій – їм їх нав’язує США; взимку на європейців чекають «холодні труби» та високі ціни. Заразом із типовими інструментами поширення пропагандистських наративів Кремль вдається до тонших спецоперацій, як, наприклад, «казус Овсяннікової». Ця розіграна в кількох діях драма мала показати Заходу, нібито не всі росіяни підтримують політику Путіна, і не всі хочуть війни з Україною, відповідно, не потрібно всіх росіян карати суворими санкціями. Слід зазначити, що операції, подібні до «впровадження агента Овсяннікової» у німецьке видання Die Welt, можуть бути дуже успішними, оскільки на Заході нерідко можна спостерігати наївність в осмисленні подібних операцій.  

Незважаючи на боротьбу з російською пропагандою, статистика підтримки росіянами так званої спецоперації невтішна — 71% росіян підтримує політику Путіна щодо України, і ця цифра постійно зростає. 

Хоча дії Заходу щодо обмеження впливу російської пропаганди в ЄС можуть здатися продуктивними, вони недостатні. Незважаючи на те, що Росія розв’язала війну, правозахисники фіксують численні воєнні злочини, а Кремль шантажує світ ядерною війною, російські пропагандисти залишаються найчастішими гостями багатьох європейських політичних шоу. Наприклад, вже після бомбардування російськими літаками пологового будинку в Маріуполі італійський телеканал Rete4 запросив кремлівського ідеолога Олександра Дугіна на чергове вечірнє шоу у прайм-тайм. Дугін  пояснив італійській аудиторії, що вторгнення Путіна насправді було «війною цінностей, духовною війною». Напередодні війни StopFake аналізував один із сюжетів національного суспільного мовлення RAI, де повторювалися ключові кремлівські наративи про «геноцид» російськомовних в Україні та нацистів при владі. Масштаби впливу кремлівської пропаганди на інформаційне середовище Італії  приголомшливі. Реакція української журналістки Ірини Матвіїшин на політичні шоу в Італії промовисто це демонструє — на одному з шоу їй довелося пояснювати, чому анексія Криму була незаконною, а сепаратизм на Донбасі розпалюється Росією. 

Інформаційна війна в Україні

Опитування показують, що з 1 березня по 26 квітня відсоток українців, які ставляться до Росії негативно, постійно зростає – з 81 до 98 %. Тому поширення кремлівської дезінформації на кшталт «ви самі себе обстрілюєте» або «нацистських катувань» не має значного успіху в Україні – метою Кремля є деморалізація населення України.

Можна виділити чотири завдання Росії в інформаційній війні в Україні:

• сіяти сумніви та тривогу;
• розірвати зв’язок народу з владою (наприклад, поставити під сумнів дії влади, Збройних сил України);
• інспірувати внутрішнє протистояння у різних верствах суспільства (схід – захід, російськомовні – україномовні, біженці – «українці, які не знають війни» тощо);
• розмити правду про воєнні злочини російської армії на території України.

Залежно від того, як розвивалися події на театрі воєнних дій, з’являлися чи посилювалися різні наративи. У перший місяць війни в ​​інформаційному просторі поширювалися такі теми:

• влада / Захід «зливає» Україну;
• влада «забула» про тимчасово окуповані території України і не поспішає їх рятувати/звільняти тощо;
• україномовні тиснуть на російськомовних, щоб ті відмовилися від російської мови;
• біженці з Харкова/Києва «відсиджуються» на заході України, поки хлопці зі Львова воюють.

Нині зі втратою динаміки війни також змінилися і теми, з якими Кремль працює в інформаційному просторі України:

• місцеві чиновники розкрадають гуманітарну допомогу;
• корупціонери з Міноборони продають зброю за кордон, доки українці без зброї та боєприпасів гинуть на фронті;
• влада забула про українців, які опинилися в окупації – спеціально не виплачує соціальні виплати, не організовує гуманітарну допомогу;
• українських військових без підготовки та зброї кидають під російські танки;
• мирні перемовини могли б зупинити кровопролиття – Захід тисне на Зеленського з вимогою продовжувати війну тощо.

За нашими спостереженнями, основними майданчиками ведення інформаційної війни в інформаційному просторі України є соцмережі. Для поширення дезінформації та ведення психологічних спецоперацій з початком війни було розгорнуто діяльність широкої мережі ботів, що маскуються під акаунти українців, та «законсервованих» багатотисячних груп, які знову ж таки позиціонують себе як проукраїнські, а насправді поширюють ворожі наративи. Особливо у перші тижні війни, коли спостерігався певний інформаційний вакуум, Росія активізувала роботу своєї мережі ботів – маскуючись під простих українців, вони залишали сотні коментарів, які мали на меті посіяти сумніви та страх. Рівень довіри до коментарів зазвичай вищий, ніж до публікацій – велика кількість залишених коментарів з однотипною ідеєю створює ілюзію правдивості інформації. Ще один інструмент, який активно використовується з початку війни, це мережа фейкових сторінок органів влади, найчастіше – силових відомств.

Дослідження показують, що з початком війни популярність Телеграму як зручного інструменту для отримання новин різко зросла. Тому не дивно, що російська пропаганда активно використовує цю платформу – тим більше, що наявна там можливість працювати анонімно лише грає на руку ворогові. Служба безпеки України неодноразово звертала увагу на мережу Телеграм-каналів, що маскуються під «українські», а насправді розповсюджують кремлівську дезінформацію та ведуть агресивну інформаційну війну в Україні — це «Легитимный», «Резидент», «Шептун», «Картель», «Шептун» , «Сплетница», «Черный квартал», «Политический расклад», «Нетиповое Запорожье», «Тремпель Харьков», «Одесский фраер», «Днепр live», «Николаев live», «Херсон live».

Не менш небезпечними є телеграм-канали на кшталт «НачШтаба», основною цільовою аудиторією яких є військове середовище – військовослужбовці, резервісти та ті, хто цікавиться військовою тематикою. Цей канал, як і інші подібні, маскуються під «українські», однак регулярно просувають пропагандистські наративи, що мають на меті деморалізувати захисників України, розмити образ «ворога» та спрямувати їхнє роздратування і лють на ворога внутрішнього — військово-політичне керівництво України.

Ще одним завданням Кремля в інформаційній війні є приховування власних злочинів, скоєних російськими військовими на території України. Українські фактчекери регулярно спростовують неправдиві повідомлення, які цілеспрямовано гіперболізують злочини, вчинені росіянами. Наприклад, користувачі мережі розповсюджують повідомлення про сотні зґвалтованих дітей у Бучі, хоча ця цифра не знайшла підтвердження. Або в мережі час від часу з’являються фотографії трупів дітей, нібито знайдених у Бучі, хоча це також не відповідає дійсності – діти справді є жертвами російського вторгнення, але загинули вони у Миколаєві. Використовувалися навіть фото поранених чи вбитих дітей із Сирії. Такі фото легко знайти, щоб потім спростувати – цього разу вже нібито «українські фейки». Експерти стверджують, що всі ці зусилля Кремля спрямовані на те, аби розмити правду про військові злочини російської армії на території України. Поширюючи сотні брехливих повідомлень, Кремль підриває довіру до справжніх фактів звірств, які російські солдати скоїли та продовжують коїти в Україні.

Автор: Оксана Полулях