Джерело: Іва Цой, для The Insider
30 травня представниця МЗС РФ Марія Захарова написала черговий пост у давно заблокованому російською владою Facebook. Цього разу її обурив візит британського міністра закордонних справ Ліз Трасс до Боснії та Герцеговини, під час якого та висловилася щодо спроб Росії дестабілізувати ситуацію в регіоні, згадавши, звісно, і загарбницьку війну проти України. Зазначимо, що Ліз Трасс, говорячи про Росію на балканському напрямку, має рацію – взяти хоча б невдалу спробу перевороту в Чорногорії, організовану ГРУ в 2016 році, або роботу російських агентів щодо запобігання вступу Північної Македонії до НАТО. Захарову у відповідь на виступ очільниці британського МЗС прорвало лекцією з альтернативної історії, наче списаною з методичок Володимира Путіна. Почавши з хрестових походів, вона дійшла до 90-х років і звинуватила Велику Британію у всьому — від розпаду Візантійської імперії до торгівлі органами на Балканах, причому, за версією представниці МЗС, усе це робилося виключно з думкою накапостити Росії. Ось найяскравіші приклади фейків Захарової.
Почати можна було б з XIII століття й нагадати, як західноєвропейські лицарі захопили та пограбували Константинополь і на десятки років загальмували розвиток Візантійської імперії, внаслідок чого вона пізніше впала, припинивши своє існування, але зосередьмося лише на самих британцях.
Захоплення Константинополя було підсумком четвертого хрестового походу, у якому Англія на державному рівні навіть не брала участі, оскільки перебувала тоді у стані війни з Францією — головним учасником цього хрестового походу. Проте до Франції у Захарової жодних претензій, певне, не виникло. До речі, серед захисників Константинополя у тій битві було чимало англійських найманців. Нарешті, якщо представниці МЗС кортить знайти винних у розпаді Візантійської імперії, який стався аж 249 років по тому, доречніше згадати, що остаточно її знищили не хрестоносці, а Османська імперія.
Не Британія, а Росія допомогла вибороти незалежність Греції в XIX столітті, а коли Лондону це було вигідно – Англія прямо вступала в конфлікт проти Росії та її слов’янських союзників на Балканах, як це було під час Кримської війни і т.зв. «Східної кризи» другої половини 1870-х років.
Це пряма брехня: Британська імперія, як і Російська, як і Франція, у 20-ті роки ХІХ століття підтримували війну Греції за незалежність від імперії Османа. Грецькі офіцери російської армії у 1821 році взяли участь у Валахському повстанні, проте коли почалися бойові дії між греками та турками, Росія відмовилася прийти на допомогу борцям за незалежність. В результаті повстання було придушено. Однак надалі, коли воно спалахнуло з новою силою, Англія, Франція та Росія підписали договір та почали об’єднаними ескадрами воювати проти турецько-єгипетського флоту. (У битві 20 жовтня 1827 союзними силами командував англійський віце-адмірал Едвард Кодрінгтон). Надалі союзники більше не воювали разом, але, наприклад, спільно встановлювали кордони між Грецією та Туреччиною. Офіційно Греція була визнана незалежною саме у Лондоні.
Що стосується Кримської війни та ролі Англії в ній (тоді проти Росії воювала і Туреччина, і Франція, і частина нинішньої Італії, про що також мовчить Захарова), дивно дорікати Лондону в прагненні отримати вигоду, коли безпосереднім початком бойових дій стала російська окупація підлеглих турецькому султану Молдови та Валахії. Хоча війна велася під приводом захисту православних в імперії Османа, навіть російський дипломат вважав, що справжньою метою імператора було встановлення панування в Туреччині.
Саме Британія відмовилася підтримати 1876 року так званий «Берлінський меморандум» Росії та Європи щодо повстання балканських націй (зокрема Боснії та Герцеговини), тим самим знизивши його значущість і вагу у міжнародних справах.
Англія справді не приєдналася до меморандуму, але він втратив сенс не через це, а через посилення східної кризи (палацового перевороту в Константинополі, придушення турками повстання в Болгарії та війни Сербії і Чорногорії проти Туреччини). У результаті документ так і не було вручено турецькому уряду.
Протягом тривалого часу Балкани вважалися «пороховою бочкою Європи», і загострення протиріч на південному сході Європи підтримувалося Британією, оскільки насамперед завдавало шкоди як інтересам австрійсько-німецької коаліції, так і Росії в регіоні. В результаті це вилилося у Першу світову війну.
Тут Марію Захарову знову підводять шкільні знання – кожна дитина в курсі, що війну почала Австро-Угорщина за підтримки Німеччини, а Англія до початку війни вже сім років була з Росією та Францією у військовому союзі і при вступі Російської імперії у війну була зобов’язана битися на її боці. Росії, до речі, європейська війна також була вигідна: з її допомогою вона хотіла захопити Константинополь, Босфор та Дарданелли.
Вже в ХХ столітті, у перший період Другої світової війни Югославський уряд благав британців допомогти слов’янам перед загрозою Третього рейху, врятувати країну від окупації та розорення, але британці проігнорували заклик керівництва південнослов’янської держави. Ба більше, вони ним злочинно скористалися, вважаючи, що, відтягнувши сили вермахту на Югославію, Берлін полегшить Британії завдання вести свою війну в Європі. В результаті, як ми чудово знаємо, Югославія виявилася покинутою на поталу німецьким нацистам та італійським фашистам і за сприяння Червоної Армії була звільнена партизанами під час надзвичайно тяжкої війни за незалежність.
З початком Другої світової війни Югославія намагалася зберегти нейтралітет, причому її економіка практично повністю переорієнтувалася на Німеччину. При цьому саме Англія намагалася переконати Югославію приєднатися до антигітлерівської коаліції — разом із Грецією країна мала відвернути увагу Німеччини від британських сил. Проте зрештою Югославія, опинившись у кільці країн-членів «осі», вирішила приєднатися до Троїстого пакту, після чого групи незадоволених сербських офіцерів за підтримки Британії здійснили у країні військовий переворот. Проте країни осі вторглися до Югославії і змусили її капітулювати.
СРСР, зрозуміло, не допомагав Югославії, доки не відчув агресію Німеччини на собі. Вже після початку Великої Вітчизняної війни і СРСР, і Великобританія стали головними союзниками Югославії у боротьбі проти окупантів. Британія відряджала на Балкани свої авіаескадрильї, а 1943 року вже почала надавати пряму військову допомогу країні, визнавши югославських комуністів як єдину законну владу. Але, як у випадку з перемогою у Другій світовій війні, так і у випадку звільнення Югославії російська влада не посоромилася приписати перемогу, досягнуту спільними зусиллями союзників, лише Радянському Союзу.
Ну а потім почалися 90-ті, і зміст та сенс «британського (і натовського) впливу» на Балкани стали очевидними для всього світу. У складі західної коаліції Лондон сприяв торгівлі органами, якою промишляли косовські бойовики, і контрабанді в регіоні всього, включно зі зброєю.
Справа про військові злочини, зокрема й торгівлю органами, колишнього президента Косова Хашима Тачі зараз розглядається в Гаазі. Ще у 2012 році в ПАРЄ дійшли висновку, що міжнародні органи, які підтримують незалежність Косова, тривалий час заплющували очі на злочини, скоєні Визвольною армією Косова наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Проте жодних відомостей про причетність Лондона до цих злочинів, як і до контрабанди зброї, немає.
Джерело: Іва Цой, для The Insider
