Джерело: Костянтин Подоляк, для Крым.Реалии
Після видання чотиритомної праці петербурзького історика Валерія Возгріна «Історія кримських татар» склалося враження, що у багатовіковій історії Криму та відносин кримських татар і Росії ні додати, ні спотворити вже принципово нічого. Вчений, який присвятив усе своє життя цій темі, неупереджено виклав усі проблеми та розставив усе по своїх поличках. Тим не менше, російські історичні установи, які тримаються у фарватері російської національної політики, намагаються видавати нові дослідження.
Вони розставляють акценти по-новому, і щоб, з одного боку, задобрити кримськотатарський народ, йдуть на певні поступки у трактуванні історії. З іншого боку, вони намагаються щось приховувати і недоговорювати, щоб загладити провину Російської імперії за війни в Криму і насильницьку ліквідацію Кримського ханства, а також відповідальність радянської імперії за геноцид кримськотатарського народу за допомогою поголовної депортації, що подавалася тоді як форма «остаточного вирішення кримськотарського питання в СРСР».
Днями у Кримському інженерно-педагогічному університеті імені Февзі Якубова було презентовано третій том п’ятитомної монографії «Історія кримських татар». Ще раніше аналогічна презентація відбулася в Інституті історії ім. Ш. Марджані Академії наук Республіки Татарстан, зусиллями якого, власне, і підготовлено публікацію.
Про те, що книга задумана і видана як противага роботі Валерія Возгріна, говорить багато фактів. По-перше, вона задумана у більшому обсязі, ніж робота Возгріна, – цілих п’ять томів проти чотирьох. Так би мовити, натяк на більшу фундаментальність.
По-друге, ідентична назва книги має відігравати роль заперечення або хоча б заміщення більш раннього видання пізнішим.
По-третє, у перших двох розділах книги перераховані джерела історії Кримського ханства та його історіографія, зокрема, російська, англо-американська, німецька, польська, турецька, українська, що свідчить про спроби просто «потопити» роботу Возгріна у великій кількості іншої літератури.
По-четверте, всю роботу авторський колектив розпочав саме з третього тому, присвяченого періоду Кримського ханства, і це при тому, що перші два томи ще взагалі відсутні. Це говорить про те, що й усе видання задумане і терміново здійснене задля затвердження певних нових ідей замість старих, які надумали розмістити лише у третьому томі. Яких саме нових ідей – не складно визначити зі змісту матеріалу.
КНИГА НАПИСАНА ОДНОТИПНО, ЇЇ ПЛАН ВІДПОВІДАЄ ЗАГАЛЬНІЙ РОСІЙСЬКІЙ СХЕМІ КРИМСЬКОЇ ІСТОРІЇ
Однак, перш ніж говорити про це, слід сказати про зусилля авторського колективу дослідження, спрямовані на те, щоб по-новому розставити акценти у досить відомих історичних подіях. А для просування їх у історичне середовище до роботи залучили іменитих авторів. Серед них – найвідоміші фахівці у різних аспектах історії Кримського ханства. У переліку наукових установ вказані Інститут російської історії РАН, Казанський та Кримський федеральні університети, Калмицький і Південний наукові центри РАН, Південний федеральний університет, Кримський інженерно-педагогічний університет імені Февзі Якубова, Білоруський державний університет, університет Османгазі (Туреччина) та багато інших. У підготовці 17 розділів книги загалом брали участь 48 фахівців, кандидатів і докторів наук.
Книжка, втім, написана однотипно, її план відповідає загальній російській схемі кримської історії. Перший етап – утворення кримської державності з Улусу Джучі. Слід зауважити, що цей період історії Золотої Орди та Криму більш детально та менш схематично описано у третьому томі семитомної «Історії татар з найдавніших часів». Тут ніяких проривів чи досягнень немає.
Другий етап – потрапляння Кримського ханства під протекторат Османської імперії. І цей факт активно використовується надалі для виправдання всіх «нещасть» Кримського ханства. У наступних розділах детально розглядається внутрішньополітичний і зовнішньополітичний стан ханства, причому про російські війни та походи на Крим згадується де скоромовкою, де у зв’язку з іншими аспектами, де взагалі мимохіть, як про несуттєві події в житті ханства. Хоча відомо, що впродовж його історії чинник російських територіальних претензій відігравав помітну, а то й визначальну роль. Та й самі суперечки та різночитання з історії ханства, власне, породжені тим фактом, що війська фельдмаршала Бурхарда Мініха в 1736 спалили Бахчисарай і разом з ханським палацом згорів державний архів Кримського ханства, документи якого могли б сьогодні поставити крапки в багатьох спірних проблемах.
ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, АГРЕСІЯ І ВІЙНА РОСІЇ, АНЕКСІЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА – ЦЕ НЕ ЗАВОЮВАННЯ, НЕ ЛІКВІДАЦІЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ, А ВСЬОГО ЛИШЕ «ДОЛЯ»
У 9-му розділі, наприклад, розглядається внутрішньополітичний розвиток Кримського ханства і… «доля» кримськотатарської державності у 1771-1783 роках. Виявляється, агресія та війна Росії, анексія Кримського ханства – це не завоювання, не ліквідація суверенної держави, а всього лише «доля». Розділ 15 називається «Військова справа та військова культура Кримського ханства», в якій є параграф «Набіги кримських татар». У зв’язку з відмовою від розгляду «воєнної справи Росії» та постійних «набігів» російських військ на Крим це навіть із наукової академічної точки зору сприймається як необ’єктивність та заангажованість.
Таким чином, план книги видається несистемним і не закінченим. «Доля» ханства завершилася ще в 9-му розділі в 1783 році, але далі протягом ще 7 розділів автори досліджують те, що вже ліквідовано, тільки в 15-му розділі доходять до «набігів», а в останньому –17-му розділі розглядають «долю» територій ханства за межами Кримського півострова.
Але книга має й одне «досягнення». В історії Криму «по-Надінському», як відомо, Кримське ханство – не держава, жодних ознак цивілізації в нього немає, і, крім війни, його економіка будується на работоргівлі та пограбуваннях.
ІСТОРИКИ СПРОБУВАЛИ ЗРОБИТИ КРОК ВІД АГРЕСИВНОЇ БРЕХНІ ДО ВИЗНАННЯ НЕПРАВОТИ СВОЇХ ПОПЕРЕДНИКІВ, АЛЕ ЗРОБИЛИ ЛИШЕ ПОЛОВИНУ КРОКУ
Тепер навіть Еміль Сейдалієв, кандидат історичних наук, завідувач кафедри історії КВПУ імені Февзі Якубова, член Громадської палати Криму, визнає: «Видання унікальне ще й тим, що багато тем у ньому порушено і об’єктивно розглянуто вперше в сучасній історичній науці. Так, проаналізовано соціально-економічний розвиток середньовічної кримсько-татарської (саме так написано в оригіналі – авт.) держави та переконливо доведено, що економіка Кримського ханства базувалася не на набігах і пограбуваннях суміжних держав і народів, а на розвиненому сільському господарстві, ремеслах та торгівлі. Аналіз писемних джерел і літературних пам’яток дав змогу фахівцям зробити висновок, що в державі були присутніми та розвивалися висока духовна культура, наука й освіта…»
Отже, цього разу російські та кримські історики спробували зробити крок від агресивної брехні до визнання неправоти своїх попередників, але зробили лише половину кроку, необхідного для очищення російської історії від скверни дезінформації. Втім, цей крок давно вже зробив Валерій Возгрін, і за ним, віримо, вирушить дедалі більше російських істориків. Однак на сьогодні ця наукова висота все ще не підкорилася навіть іменитим історичним установам.
Джерело: Костянтин Подоляк, для Крым.Реалии
