Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
У недільному випуску «Вести» вийшов сюжет кореспондента ВГТРК в Пекіні Олександра Балицького про загострення китайсько-американських відносин. Прийнятий у США закон про санкції у зв’язку з утиском в Китаї національної меншини – уйгурів обурює кореспондента до глибини душі:
«У цій холодній війні Пекін до останнього намагався втілювати заповіти давньокитайського трактату Сунь-цзи “Мистецтво війни”, де найкращий спосіб здобути перемогу – це уникнути самої битви. Але в нинішніх умовах відповідати на атаки Вашингтона доводиться його ж способами, тобто жорстко, адже з усієї китайської військової філософії американці взяли на озброєння, схоже, єдиний принцип – обман.
Уйгурський ресторанчик, яких у центрі Пекіна чимало. На вивісці – в’язь. Чай наливають на сіньцзянський манер. Якщо вірити звітам Білого дому, все це в Китаї під забороною. Господиня ресторану дуже здивувалася. “Якщо гості – китайці, ми говоримо з ними по-китайськи, якщо уйгури – по-уйгурськи. Нам ніхто говорити рідною мовою не забороняє”, – сказала вона.
20 років тому вони переїхали в Пекін з Урумчі, але щороку їздять на батьківщину. І жодного разу не чули, щоб когось із знайомих в Сіньцзяні китайська влада гнобила.
Але Вашингтон за уйгурів уже вирішив: їм не дають молитися, руйнують мечеті, відправляють у концтабори. Винуватим у Держдепі відразу ж призначили комуністичний китайський режим».
Уйгурський ресторанчик у Пекіні й арабська в’язь на його вивісці – звісно, вагомий аргумент на користь того, що в Китаї уйгурів не утискують. Але інших аргументів автор сюжету, мабуть, не знайшов. У Сіньцзян-Уйгурський автономний район на північному заході Китаю, де живе переважна частина уйгурів, яких у країні налічується, за офіційними даними, 11,3 млн осіб, кореспондент чомусь не поїхав.
Але повідомлення про гоніння на уйгурів у Сіньцзяні надходять постійно. У 2018 році комітет ООН з ліквідації расової дискримінації повідомив, що не менше ніж мільйон уйгурів без суду і слідства помістили у так звані «табори перевиховання», де їх тримають під постійним наглядом, а як покарання можуть позбавляти їжі. За даними Всесвітнього уйгурського конгресу, в серпні 2018 року ув’язнених таких таборів було ще більше – до 3 млн осіб. У таборах проводять постійну ідеологічну обробку, змушуючи в’язнів заявляти про лояльність до Китаю та комуністичної партії. Колишні ув’язнені розповідали, розповідали, що за допомогою камер відеоспостереження там стежили за їхніми губами, щоб зрозуміти, чи не моляться вони; ісламські молитви в таборах під суворою забороною. Віцеголова комітету Гай Макдугал заявила:
«У нас викликає глибоке занепокоєння інформація, викладена в численних зверненнях, що заслуговують на довіру. Під приводом боротьби з релігійним екстремізмом і підтримки соціальної стабільності Китай перетворив Сіньцзян-Уйгурський автономний район у щось таке, що нагадує величезний табір для військовополонених».
Після викликаного цією інформацією міжнародного скандалу, як повідомляє Радіо Свобода, в Китаї стали з’являтися повідомлення про закриття таборів, але на ділі це, мабуть, означає лише переведення їх у статус в’язниць.
Втім, життя і тих китайських уйгурів, що не потрапили до таборів, важко назвати вільним. Побувавши в Сіньцзяні, письменник Ілля Фальковський у квітні 2020 року розповідав кореспонденту «Радіо Свобода»:
«…Тема таборів не настільки важлива. <…> Адже якщо ти не сидиш у таборі, то все одно нікуди без дозволу виїхати не можеш, тобто перебуваєш, по суті, під домашнім арештом.
Є табори чи ні, не зникне сама атмосфера репресій, які були до таборів, будуть і після, і тягнуться десятиліттями, а то й століттями.
Саме життя там влаштоване так. На в’їзді і виїзді кожного міста – блокпост. Тебе виводять з машини, оглядають. Перевіряють і сканують документи і вносять в базу. На вулицях самих міст теж блокпости, тільки не такі круті. Дорога звужується за допомогою металевих огорож, поліцейські уважно розглядають водіїв і пасажирів, вибірково зупиняють машини і тоді вже вивчають салон і багажник. Прохід у громадські місця на кшталт ринків і парків – через сканери обличчя, у деяких місцях перевіряють всіх, у деяких – молодих хлопців. На вході в готелі, ресторани, аптеки і деякі житлові квартали – металошукачі.
Міста поділені на квадрати, на кожному перехресті поліцейський відділок. Крім того, по вулиці від перехрестя до перехрестя повільно фланірує туди й назад поліцейська машина, а то й кілька. У Кашгарі я бачив цілу кавалькаду з шести-семи машин із броньовиком посередині.
Вулицею по троє походжають поліцейські зі щитом з вирізом у вигляді нашийника, рогатиною з електрошокером на кінці й кийком із багнетом. А в деяких містах поліцейські, озброєні чомусь дерев’яними киями, роз’їжджають групами на мотоциклах з візками. У кожному маленькому магазинчику висять каска, бронежилет, щит і кийок. Все це, мабуть, для залякування».
Репресіям у Китаї піддають чільних діячів уйгурської культури. The Insider вже писав про те, як одну з найвідоміших в світі уйгурських співачок Санубар Турсун без пред’явлення офіційних звинувачень кинули в табір.
Але «Вести» на все це уваги не звертають, та воно й не дивно: в липні 2019 Росія опинилася в числі держав, які підписали лист в ООН на підтримку політики Китаю в Сіньцзяні. Під цим листом поставили підписи також Бахрейн, Білорусь, Венесуела, Північна Корея, Катар, Куба, Кувейт, М’янма, ОАЕ, Оман, Пакистан, Саудівська Аравія, Сирія, Філіппіни і низка африканських держав.
Можливо, тому в сюжеті «Вести» не показують ні таборів, ні блокпостів, ні бронетехніки, що патрулює вулиці, – тільки затишний ресторанчик в Пекіні, господиня якого добре знає, що потрібно говорити іноземному кореспондентові, та китайський прапор на тлі мінарету.
Джерело: Юрій Бершидський, для The Insider
