Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Неважко помітити, що в Криму звична для адептів Росії українофобія вийшла на новий рівень. Як влучно зауважила керівниця Центру вивчення історії України Санкт-Петербурзького університету, професорка Тетяна Таїрова-Яковлєва, «в Росії українофобія була завжди, особливо з другої половини ХVІІІ століття». Але якщо раніше спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов старанно, але марно домагався якнайшвидшого позбавлення Криму від всього українського, то нині немає гріха, в якому б кримські діячі не намагалися звинуватити материкову Україну й українських політиків. На зосередження російської (і кримської – авт.) інформаційної війни на українському напрямку і генерування дедалі більшої кількості претензій антиукраїнської пропаганди до України, а також, зокрема, до президента Володимира Зеленського особисто, звернули увагу й українські соціологи.
Російський очільник Криму Сергій Аксьонов не може не знати, що, згідно з висновком експертів, так звані «записи телефонних переговорів» як із Джо Байденом, так і з Володимиром Путіним фальсифіковані, причому саме з метою дискредитації президента України, але необхідність триматися політичної лінії Кремля змушує його зайняти хибну позицію. Показово, що самі «герої кримської весни» прийшли до влади в результаті терористичного акту під керівництвом Ігоря Гіркина із захоплення будівель органів влади в Криму в ніч на 27 лютого 2014 року, але тепер змушені вдавати з себе борців з тероризмом. Незважаючи на те, що на тлі терактів в Україні, Сирії та Лівані в світі з тероризмом ототожнюють не Україну, а російську владу, російські чиновники знову і знову виряджаються в ці героїчні тоги. «Оприлюднений запис іще раз підтверджує те, про що ми говоримо постійно: тероризм є частиною державної політики київського режиму незалежно від персоналій. І пояснює справжні причини відмови України від співпраці з Росією у сфері боротьби з тероризмом: не може терорист співпрацювати з тим, хто з ним бореться», – написав Аксьонов. Що правда, то правда. Терорист шукає шляхи, щоб звинуватити в тероризмі інших. І змонтовані плівки якраз для цього і призначені.
Російський керівник Криму забув, що судам Криму і Ростова ледь вдається склеїти «докази» проти фейкових терористів, а колишні «терористи», як-от Євген Панов або Олег Сенцов, що повернулися з російського полону, наприклад, розповідають про тортури в російських катівнях. Процеси тримаються тільки на підкинутих доказах і вибитих «зізнаннях». Не можуть же репресивні органи Росії в Криму нічого не робити, ось і знаходять тероризм там, де його немає, – треба виправдати своє існування, утримання і нагороди. І попутно покласти провину на супротивника. Прийом старий, як світ.
Іноді складається враження, що в Криму спеціально сидять і придумують, у чому б іще звинуватити материкову Україну, не рахуючись з фактами. Днями Сергій Аксьонов заявив, ніби він вважає, що «сам факт наявності на кримській землі членів «Хізб ут-Тахрір» – це багато в чому спадщина українського періоду. Київ багато років крізь пальці дивився на діяльність екстремістів, розраховуючи використовувати їх як інструмент для нагнітання міжнаціональної і міжконфесійної напруженості в регіоні».
Мабуть, Аксьонов не в курсі, що Верховний суд Росії рішення про заборону релігійної течії «Хізб ут-Тахрір» прийняв ще на початку 2003 року, коли про анексію Криму і мови не було, а рішення було спрямоване проти виключно російських організацій, з Україною жодним чином не пов’язаних. При цьому в самій Росії поширеність процесів щодо «Хізб ут-Тахрір» значно більша, ніж у Криму. Крім того, про існування хоча б однієї організації «Хізб ут-Тахрір» в Україні, окрім Криму, нічого не відомо.
Тому, наприклад, депутат кримського парламенту, колишній співробітник силових органів Сергій Дремов того ж дня фактично спростував заяву Аксьонова: «Кримське підпілля «хізбів» отримує організаційну та ідеологічну підтримку ззовні завдяки розгалуженій мережі цієї структури, в тому числі на материковій частині Росії». «Безумовно, активісти «Хізб ут-Тахрір» у Криму отримують підтримку ззовні. Це дуже широка міжнародна мережа, в будь-якому випадку вони користуються засобами зв’язку, інтернетом, підтримують стосунки один з одним. Думаю, що і фінансову, й ідеологічну підтримку вони отримують», – заявив Сергій Дремов у інтерв’ю «РИА Новости- Крым».
Та й саме переслідування «хізбів» розсудливі люди в Росії вважають несправедливим, оскільки за ними не числиться жодного терористичного акту, в них немає зброї, під час обшуків «знаходять» тільки релігійну літературу, та й та, як стверджують засуджені, підкинута.
«Вироки у справах про участь у «Хізб ут-Тахрір» тільки за останніх п’ять років виносили в Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Челябінську, а також в Татарстані, Башкирії, республіці Дагестан. Багато правозахисних організацій вважають, що членів «Хізб ут-Тахрір» переслідують неправомірно, оскільки організація не здійснювала терактів, – пояснює в розмові з Бі-бі-сі директор програми правозахисного центру «Меморіал» Віталій Пономарьов. – Коли підсудні починають говорити в суді, що вони не терористи, суд відповідає, що Верховний суд ще в 2003 році вирішив, що «Хізб ут-Тахрір» – терористи, тому це навіть не обговорюється. Оскільки терористичною діяльністю вони не займаються, то в основу звинувачень у таких справах зазвичай лягає або розповсюдження літератури, або прослуховування розмов на теми, пов’язані з ідеологією. Приховані записи цих розмов дають, скажімо так, не дуже якісним експертам, і вони кажуть, що раз людина вживала певні слова, значить, вона входить до цієї організації. І другий елемент, який є у всіх справах, – це секретні свідки, тобто ті, хто говорить під диктовку слідства і кого фактично неможливо допитати». Детальніше про те, як це відбувається, розказано тут.
Сергій Аксьонов прагне продемонструвати прозорливість і прогнозує: «Не сумніваюся, що Київ і його західні покровителі спробують обдурити міжнародну громадськість, представляючи затриманих прихильників побудови «всесвітнього халіфату»… як жертв політичних репресій». Дивна думка, адже, по-перше, правозахисні організації самої Росії, наприклад, «Меморіал», вважають ув’язнених у справах «Хізб ут-Тахрір» політичними в’язнями, а по-друге, міжнародна громадськість знає про цю релігійну течію значно більше, аніж кримська влада, і вона вже давно розуміє, хто саме їх обманює.
Для кримської влади голосування щодо поправок до Конституції Росії – священна корова. Голосування і можливості для фальсифікацій критикували і в Великій Британії, і в США, і в інших країнах, а багато міжнародних організацій також засудили ті методи, які застосовувалися для збільшення явки і голосів «за». Однак Сергій Аксьонов обрушив всі образи на материкову Україну. «Вільне волевиявлення кримчан традиційно викликає в Києві істерику. Махати кулаками після бійки і плакати за волоссям, втративши голову, – звичне заняття української влади після 2014 року. Так було при Порошенку, так відбувається і при Зеленському», – сказав він. Аксьонов не скупиться на використання непарламентських висловлювань на адресу політиків своєї колишньої країни: «засмічують інформаційний простір», «ступінь ідіотизму», «політичні артисти розмовного жанру», «негативний інформаційний шум», «безперервне бубніння», «марення шизофреніка», «слововиверження», «Україна… продовжує деградувати, вимирати і розповзатися по швах». Думає, певно, що у Кремлі помітять і похвалять.
Давно помічено, що в Росії найбільшим українофобом намагається бути та людина, у якої колись життя було пов’язане з Україною. Це зрозуміло – у такої людини найбільший страх полягає в тому, що раптом у Кремлі подумають, що вона все ще проукраїнська. Скажімо, можна пригадати старий ролик, де в одній із телевізійних передач Сергій Аксьонов визнає, що він громадянин України і буде служити своїй країні. Тому він зі шкіри лізе, щоб бути антиукраїнським. Ось і доводиться тепер старатися…
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
