Джерело: Катерина Некреча, для Крым.Реалии
Кримський журналіст Микола Семена вже майже рік живе на материковій частині України після виїзду з анексованого Криму. Робота на самому півострові обернулася для нього кримінальним переслідуванням за «заклики до порушення територіальної цілісності Росії» та дворічним умовним терміном з тимчасовою забороною на публічну діяльність.
Російські слідчі визнали матеріал про громадянську блокаді півострова, опублікований на сайті Крым.Реалии в рубриці «Мнения» (укр. – «Точка зору»), закликом до порушення територіальної цілісності Росії відповідно до статті 280.1 Кримінального кодексу. Микола Семена стверджує, що в своїх матеріалах він реалізовував право на «вільне вираження думки», а Міністерство закордонних справ України, Держдепартамент США, Євросоюз і низка міжнародних організацій засудили винесений журналісту вирок. У перші дні 2021 року Микола Семена на запрошення ведучої Катерини Некречої знову став гостем Радіо Крым.Реалии.
– Пане Миколо, вже практично рік як ви переїхали до Києва – і тут же почалася пандемія COVID-19. Якими були ваші очікування від 2020-го і яким він видався насправді?
ВСІ ЧОТИРИ РОКИ НА ПІВОСТРОВІ Я ОЧІКУВАВ ТОГО МОМЕНТУ, КОЛИ ЗМОЖУ ПОЇХАТИ І ПОВЕРНУТИСЯ В УКРАЇНСЬКУ ЖУРНАЛІСТИКУ
– Головною подією року я вважаю саме свій виїзд з Криму і переїзд сюди на роботу. Для мене це дуже важливо: всі чотири роки на півострові я очікував того моменту, коли зможу поїхати і повернутися в українську журналістику. Я чекав цього, і це сталося. На щастя, моя дружина теж переїхала до Києва з Криму, хоча до цього пів року не могла поїхати за мною через карантин. Ми живемо в орендованій квартирі. До речі, я отримав дуже велику підтримку з боку українського омбудсмена Людмили Денісової, за що дуже вдячний їй особисто та її співробітникам. Після переїзду з Криму вони тимчасово виділили мені кімнату в гуртожитку – в тому числі щоб до мене могла перебратися дружина. Але пандемія дещо порушила ці плани.
– Що вам не вдалося зробити із задуманого в 2020 році? – У мене було кілька задумів: я хотів написати одну книгу про Крим, іншу – про своє рідне село, але журналістська робота займає дуже багато часу. Для мене це розчарування, тому що я хотів за той час, який мені залишився, зробити якомога більше – для країни, для себе, для сім’ї, для колег.
– Тобто саме книгами будете активно займатися цього року?
– У мене є начерки ще із кримського періоду. Думаю, що протягом 2021 року я завершу роботу принаймні над однією книгою. Я хочу проаналізувати все, що сталося за ці роки з Кримом, щоб і кримчани, і не кримчани, і українці, й органи влади України зробили висновок із трагедії, що сталася з півостровом. Основний акцент буде на тому, що сталося після 2014 року і яку роль у цьому зіграли конкретні організації та особи.
– Ви продовжуєте писати про Крим, не перебуваючи там. Це проблема?
– Звісно, це доставляє певну незручність, але вона суто теоретична. Я пропрацював на півострові 20 років і знаю його дуже глибоко, з усіх боків. Зараз у мене досить багато джерел інформації в Криму. Крім того, дуже багато відомостей є у відкритому доступі, на різних сайтах. Просто потрібно вміти отримувати інформацію і розшифровувати її. Поки що це мене не підводило. Я не поїхав після 2014 року, щоб спостерігати, що відбувається, робити висновки і розповідати про це в своїх матеріалах. Однак тоді українським журналістам перекрили всі джерела інформації, нас не пускали на пресконференції і так далі. Був список неугодних ЗМІ, який склала влада і поширювала серед різних підприємств і організацій. Їхнім керівникам під страхом звільнення заборонялося надавати будь-яку інформацію українським журналістам.
Микола Семена. Шлях журналіста (фотогалерея)
– Раніше ви говорили, що за вами навіть стежили.
ТА ЛЮДИНА, З ЯКОЮ ТИ ЗУСТРІЧАВСЯ ЗАРАДИ ІНТЕРВ’Ю, АВТОМАТИЧНО ПОТРАПЛЯЛА ПІД СТЕЖЕННЯ СПЕЦСЛУЖБ
– Так, на мій комп’ютер встановили шпигунську програму. Все, що я бачив і робив у себе на екрані, бачили й російські спецслужби. У період між обшуком і судом за мною встановили зовнішнє спостереження. Все це було дуже важко переносити, було складно отримувати достовірну інформацію. Та людина, з якою ти зустрічався заради інтерв’ю, автоматично потрапляла під стеження спецслужб. Мені довелося змінити понад 20 псевдонімів: політичні матеріали підписував одним іменем, економічні – іншим і так далі. Однак через певний час ті, хто розбирався в журналістиці й допомагав спецслужбам, розшифровували їх. Стиль викладу все ж дуже складно змінити.
<iframe src="https://ru.krymr.com/embed/player/0/30456094.html?type=video" frameborder="0" scrolling="no" width="640" height="360" allowfullscreen></iframe>– У вас були випадки відкритого цькування?
– На кримському телебаченні про мене випускали різні викривальні матеріали. Українських журналістів виставляли ворогами Криму і ворогами всіх кримчан. У газетах друкували пасквілі про нашу роботу. Природно, в таких умовах працювати було складно. У Києві працювати набагато простіше – не треба ховатися. Зараз у мене навіть більше джерел інформації, ніж було у Криму після 2014 року!
– Як, на вашу думку, змінився Крим за останні роки?
ЛЮДИ РОЗУМІЮТЬ, ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ, ЩОБ ВИЖИТИ І ЗБЕРЕГТИ СЕБЕ
– Кримчани здебільшого адаптувалися до атмосфери страху, яку від самого початку нагнітає Росія в Криму серед тих, хто вільно мислить і не згоден із російською окупацією півострова. Люди розуміють, як треба поводитися, щоб вижити і зберегти себе. Що стосується політики кримської влади, російської влади, то вона стає все більш вивіреною. Вони розраховують на те, що чим більшу брехню будуть застосовувати для впливу на кримську аудиторію, тим більший ефект вона матиме. Не секрет, що в Криму низькі зарплати, що пенсіонери ледве зводять кінці з кінцями, але російська пропаганда малює радісну картинку. Вони проводять різні свята, фестивалі – навіть у період карантину. Одні кримчани звикли до цього, інші замкнулися в собі. Це два світи, які не перетинаються.
– Деякі порівнюють стан справ у кримській журналістики з радянським часом. Ви з цим згодні?
ЯКЩО ГОВОРИТИ ПРО ЗМІ, ЯКІ НИНІ ДІЮТЬ У КРИМУ, ТО, ДІЙСНО, ЦЕ НАЙГІРШІ ЗРАЗКИ ТОГО, ЩО ІСНУВАЛО В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ
– Наприкінці 1970-х, у 1980-ті роки вже вважалося неетичним у кожному номері публікувати матеріали про першу особу району, області й так далі. Були певні правила, які робили ЗМІ більшою мірою саме засобами масової інформації, а не засобами обслуговування влади. Якщо говорити про ЗМІ, які нині діють у Криму, то, дійсно, це найгірші зразки того, що існувало в Радянському Союзі. Мені це нагадує сталінський період. Зараз кримські державні газети в кожному номері публікують на першій шпальті якщо не інтерв’ю першої особи, то її статтю або репортаж про її поїздку. Все це виключно в позитивному ключі: мовляв, усі проблеми вирішуються відразу після приїзду цієї особи або ж вона обіцяє виділити на її вирішення величезні гроші. Все це великий блеф про діяльність влади – кулька, яку вони надувають, щоб кримчани думали, нібито все добре або скоро таким буде. Тим часом кримчани збідніли порівняно з українським періодом, особливо пенсіонери. Реально великі зарплати, що забезпечують життя, у Криму отримують чиновники, силовики, а також інші люди, які служать владі.
– За вашою оцінкою, чи викликало це розчарування серед самих кримчан? І наскільки воно масове?
– Звісно, люди згадують, як було при Україні, і якщо не публічно, то в сім’ях про це говорять. Наскільки я знаю, такого дуже багато. Думаю, що міф про російське благополуччя у більшості кримчан уже розвіявся, за винятком невеликої кількості людей, які переконані, що Росії треба служити, незважаючи ні на які складнощі. Однак дуже значна частина розчарувалася у всьому, що росіяни обіцяли.
– Чи є у вас прогнози щодо Криму в 2021 році?
– Сьогодні ситуація на півострові стабілізувалася і залишатиметься такою ж, як би гірко це не було усвідомлювати. Всі можливі зміни в Криму пов’язані зі змінами в Москві. Я думаю, що в 2021 році, якщо в Кремль не прилетить який-небудь «чорний лебідь», все буде так само. Тож очікувати чогось нового нам не варто. Україні потрібно намагатися використати ситуацію, що склалася, на свою користь.
Джерело: Катерина Некреча, для Крым.Реалии
Текст підготував Владислав Ленцев.
Справа Миколи Семени
Микола Семена – кримський журналіст, автор Крым.Реалии, заслужений журналіст України. У квітні 2016 року співробітники російської ФСБ провели обшук в його квартирі. Пізніше вони заявили, що стосовно журналіста порушено кримінальну справу через його публікації про громадянську блокаду півострова. Цей матеріал, опублікований на сайті Крым.Реалии в рубриці «Мнения» («Точка зору»), російські слідчі визнали закликом до порушення територіальної цілісності Росії (публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії, стаття 280.1 КК Росії).
22 вересня 2017 року підконтрольний Кремлю Залізничний районний суд Сімферополя засудив Семену до двох із половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки і забороною займатися публічною діяльністю. У грудні того ж року підконтрольний Кремлю Верховний суд Криму частково пом’якшив вирок Семені в частині додаткового покарання, скоротивши термін заборони публічної діяльності до двох років.
Микола Семена стверджує, що у своїх матеріалах він реалізовував право на «вільне вираження думки».
Міністерство закордонних справ України, Держдепартамент США, Євросоюз і низка міжнародних організацій засудили винесений Семені вирок.
Експрезидент Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Том Кент назвав необґрунтованими обвинувачення проти журналіста Миколи Семени, також зазначивши, що вирок, винесений підконтрольним Кремлю судом в Криму, має бути скасовано.
Сторона захисту Миколи Семени подала скаргу до Європейського суду з прав людини на рішення російського суду в Сімферополі. Однак ЄСПЛ відмовив у пріоритетному розгляді скарги Миколи Семени.
28 січня 2020 року Семена отримав постанову про дострокове припинення випробувального терміну і зняття з нього судимості.
18 лютого 2020 року Микола Семена виїхав із анексованого Росією Криму на материкову частину України на лікування.
Заборона українським журналістам на в’їзд у Крим і Росію
Після анексії Криму в 2014 році російські силовики заборонили в’їзд на півострів і в Росію кільком українським журналістам.
Так, у лютому 2016 року співробітники російської ФСБ заборонили в’їзд у Крим до 2020 року журналістці «Української правди» Анастасії Рінгіс. Згідно з документом, який вручили журналістці російські силовики, її вважають «такою, що загрожує безпеці Росії».
У листопаді 2018 року російська ФСБ до 2028 року заборонила українській журналістці, яка співпрацювала з Крым.Реалии, Альоні Савчук в’їжджати в Крим і в сусідню Росію. Їй заборонили в’їзд відповідно до пункту 1 частини 1 статі 27 Федерального закону про порядок в’їзду в Росію і виїзд із Росії ( «З метою забезпечення обороноздатності чи безпеки держави, або громадського порядку, або захисту здоров’я населення»).
У лютому 2019 року фотографу Аліні Смутко, яка співпрацювала з Крым.Реалии, за тією ж статтею заборонили в’їзд в анексований Росією Крим до 2028 року.
У січні 2019 року українському журналісту Тарасу Ібрагімову, який співпрацює з редакцією Крым.Реалии, прикордонники російської ФСБ заборонили в’їзд на територію Росії й анексованого нею Криму до кінця травня 2054 року. За словами журналіста, чіткого пояснення, з чим пов’язана заборона, ні в постанові, ні в усному поясненні йому не надали.
Журналісти пов’язують такі дії російських силовиків зі своєю професійною діяльністю. Альона Савчук, Аліна Смутко, Тарас Ібрагімов регулярно висвітлювали, зокрема, переслідування кримськотатарських і українських активістів у Криму.
Українські правозахисники вважають таку заборону тиском на журналістів у Криму. Вони неодноразово закликали світове співтовариство посилити тиск на Росію для того, щоб вона припинила утиски свободи слова на анексованому півострові.
