Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
У Криму створено громадську організацію «Клуб друзей Николая Данилевского» (укр. – «Клуб друзів Миколи Данилевського»), до якого увійшло вузьке коло любителів творчості основоположника російського панславізму. Керівник нового клубу Володимир Кличников вважає, що фінансуватиметься клуб за рахунок держави, а тому в нього велике майбутнє.
Кличников наголошує, що ідею створення клубу підтримують і спікер кримського парламенту Володимир Константинов, який назвав Данилевського «великим мислителем, який заклав ідейний і теоретичний фундамент сучасної концепції «руського міра». Концепцію «руського міра» поділяє і російський голова Криму Сергій Аксьонов. А оскільки в Росії існує практика, що процвітають лише ті об’єднання, які фінансово підтримує держава, то «друзі Данилевського», напевно, мають чудові перспективи.
Уже зараз Володимир Кличников і його одноклубники в унісон топовим кримським чиновникам заявляють про прийом до «руського міра» всіх, хто причетний до вже вмираючої російської імперії. Про нинішні воєнні претензії Росії вони говорять як про «відродження»: «У непростій міжнародній обстановці точиться боротьба за відродження російського світу. Цей хворобливий процес пов’язаний із ламанням пострадянського світогляду, побудованого на хистких принципах інтернаціоналізму і чужих нам ідеях німецьких фантазерів. Ми повертаємося до роздоріжжя, з якого звернули в 1917 році. Ми повертаємось до себе. До своїх світовідчуття, віри, держави…»
Володимир Кличников стверджує: «Щоб бути частиною російського світу, не треба зрікатися своєї віри та національності. Російськість не повинна відлякувати. Наразі російськість – це не вузьконаціональна ознака. З давніх-давен будь-якого жителя Росії за кордоном називали росіянином. У Данилевського бути росіянином – це належати до російської цивілізації. Хіба нащадок ефіопа Пушкін, нащадок шотландців Лермонтов, німець Даль не були росіянами? І ми маємо стати центром відродження російського світу…»
Відтак Кличников і його прибічники вважають, що це і є виконання статті 67.1 Конституції Росії, яка стверджує: «Російська Федерація, об’єднана тисячолітньою історією, зберігаючи пам’ять предків, що передали нам ідеали та віру в Бога, а також спадкоємність у розвитку Російської держави, визнає сформовану державне єдність». А сама стаття, впевнені вони, є квінтесенцією вчення про панславізм Миколи Данилевського, який «заперечував спадковість культурних засад від однієї цивілізації до іншої. Виступав за об’єднання всіх слов’ян у Всеслов’янську федерацію на чолі з Росією зі столицею у Царгороді (Константинополі). До новоствореної федерації мають увійти як Наддніпрянська Україна, так і Галичина та Угорська Русь».
РОСІЯ ВИКОНУЄ ЗАПОВІТИ ТЕОРЕТИКА, ЩО ПІШОВ У МИНУЛЕ, СИЛОЮ ЗБРОЇ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ Й ПОГРОЖУЄ ПЕРЕЙТИ ДО ІНШИХ РЕГІОНІВ ЄВРОПИ
Як бачимо, ніхто з народів, яким Данилевський пророкував «всеслов’янське майбутнє», з його ідеєю не погодився, а тому Росія виконує заповіти теоретика, що пішов у минуле, силою зброї в Наддніпрянській Україні й погрожує перейти до інших регіонів Європи. А в цей час «друзі Данилевського» пропагують войовничу «російськість», зараховуючи до росіян навіть тих, хто не хоче ними бути.
Що ж до самої кримської влади, то ще 2021 року Володимир Константинов запропонував побудувати у Мшатці «філософський парк», закликав до того, щоб «прогресивна православна спільнота згуртувалася навколо ідеї відродити до 200-річчя від дня народження великого російського мислителя створені ним колись у Мшатці 10 «цивілізацій», кожна з яких несе глибоку філософію. На жаль, сьогоднішні події демонструють, що ці основи є одвічною боротьбою добра і зла…»
Насправді слід сказати, що всі «друзі Данилевського», як мінімум, є несумлінними тлумачами його вчення, викладеного в книзі «Росія і Європа», яку вони так полюбили. В ній йдеться не про 10, як вважає Константинов, а про 13 цивілізацій, які автор називає «культурно-історичними типами», що конкурують у світі. Уточнимо, він виділяв типи: 1) єгипетський; 2) китайський; 3) давньосемітський; 4) індійський; 5) іранський; 6) єврейський; 7) грецький; 8) римський; 9) арабський; 10) німецько-романський; 11) перуанський; 12) мексиканський і, нарешті, 13) слов’янський. Крім того, дуже сумнівно, що боротьба цих типів є боротьбою добра і зла, причому ще більш сумнівно, що, як вважає Володимир Константинов, Росія завжди була на боці добра. Помилковість цього погляду доводить і сучасна історія.
Слід зауважити, що теорія Данилевського не прижилася навіть у сучасній науці, оскільки вже його соратники і опоненти побачили, що вона заснована на хибних передумовах. Сама фантазія про «слов’янський світ» відразу розпалася на три складові, лише одна з яких передбачала гегемонію Росії. Друга віддавала цю роль Польщі, третя передбачала рівність усіх слов’янських частин. Як бачимо, Росія залишилася у меншості.
Помилка Миколи Данилевського випливала з того, що він не був філософом у строгому значенні цього слова. Він народився в селі Оберець Лівенського повіту Орловської губернії. Закінчив Царськосільський ліцей по класу філології та юриспруденції, потім природниче відділення фізмату Петербурзького університету і здобув спеціальність ботаніка. Був заарештований за участь у діяльності гуртка петрашевців і висланий із Санкт-Петербурга. Працював чиновником у канцелярії вологодського і самарського губернаторів. Очолював кілька експедицій з вивчення промислових запасів риби та дичини у різних регіонах Російської імперії. Написав книжку «Про заходи щодо забезпечення народного продовольства на крайній Півночі Росії». У Крим потрапив випадково, купивши за нагоди будинок, де й прожив майже 22 роки. Тут він і написав дискусійну книгу «Росія та Європа», видану 1871 року. І зміст книжки базувався на фундаментальній методологічній помилці, як і помітили ще його сучасники.
Справа в тому, що в юності, будучи студентом, Микола Данилевський щиро захоплювався творчістю Франсуа Фур’є. Йому подобався підхід цього філософа-утопіста, особливо його теорія побудови суспільної гармонії шляхом поділу суспільства на трудові асоціації, які він називав фалангами, та створення для кожної з них фаланстерів, тобто місць для праці, життя і відпочинку. Данилевський у гуртку Петрашевського читав учасникам лекції про творчість Фур’є, і його ідеї назавжди запали йому в душу. Він намагався створити подібну теорію, але свою. Але при цьому не міг відмовитися від покликання ботаніка і природознавця, тому переніс у соціологію ботанічний підхід, що було порушенням принципу науковості. У відповідь утопію Фур’є Данилевський створив свою утопію.
СЬОГОДНІ ОЧЕВИДНО, ЩО ТЕОРІЯ ДАНИЛЕВСЬКОГО ТАК ЧИ ІНАКШЕ БУЛА СКЛАДОВОЮ «ГРЕЦЬКОГО ПРОЄКТУ» КАТЕРИНИ ІІ
Замість «фаланг» Фур’є він створив свої «культурно-історичні типи», розділив за ними увесь світ і розробив теорію про їхню невідповідність один одному, а отже, нібито вічне суперництво і конкуренцію. Він зосередив увагу на взаєминах слов’янського та романо-німецького світів і вивів теорію про те, як слов’янській цивілізації перемогти решту світу. Так і виникла ідея про Всеслов’янську федерацію з Росією на чолі та столицею у Константинополі. Сьогодні очевидно, що теорія Данилевського (1869 р.) так чи інакше була складовою «Грецького проєкту» Катерини ІІ 1772 року, що передбачав розгром Османської імперії та розподіл її території за участю Росії, обґрунтування володіння Росією Царгородом на чолі з онуком російської імператриці, якому й було дано відповідне ім’я – Костянтин.
Постає питання: що ж тут відроджувати у ХХІ столітті? Кому не зрозуміло, що соціологічні теорії ХІХ століття, які були утопіями ще на той час, непридатні для реалізації в нинішньому, абсолютно іншому світі? Однак у Криму словосполучення «руський мір» затьмарює свідомість чиновників, і вони готові забути про уроки історії, намагаючись провести «ломку пострадянського світогляду», повернути суспільство «до роздоріжжя, з якого звернули 1917 року».
КРИМСЬКІ ЧИНОВНИКИ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ВІЙНА РОСІЇ В УКРАЇНІ ВІДКРИЛА ДЛЯ «РУСЬКОГО МІРА» НОВІ МОЖЛИВОСТІ
Це ідейне насильство призводить до незліченних людських жертв, величезних матеріальних втрат, до людських і соціальних трагедій, гуманітарних катастроф. Такою є ціна хибних філософських теорій, однак і чиновники, і «друзі Данилевського» не хочуть цього розуміти. Вигідніше трубити про геніальність невдатного філософа.
Кримські чиновники вважають, що війна Росії в Україні відкрила для російського світу нові можливості. Константинов відверто говорить: «Люди фіксують свіжий подих війни. Чесно зізнаюся, коли я чую слово «Україна», нервово здригаюся. Нічого людського у нас не залишилося по відношенню до цього слова. Потрібно прибирати його з ужитку. Це ворожий для нас термін».
У своєму інтерв’ю Володимир Константинов на запитання, що буде з півднем України, відповів: «Я бачу формулу так. Приєднання Херсонської, Миколаївської, Запорізької, інших областей, формування влади, публічний суд над злочинцями та побудова світлого російського майбутнього…»
ЗНАК «Z» НЕДАРМА ВЖЕ НАЗВАЛИ НОВОЮ СВАСТИКОЮ, І БАГАТО КРАЇН ЙОГО ЗАБОРОНИЛИ, ЯК І СТАРУ
Чим же це відрізняється від того, що чинили на радянській землі гітлерівці у 1941-43 роках за завітами «Майн кампф» (Mein Kampf – автобіографічна книга лідера нацистської партії Адольфа Гітлера – КР), яку Константинов називає забороненою? Ті теж будували «світле майбутнє» і «новий порядок». Але нинішнє російське лиходійство перевершує ту війну за жорстокістю та безглуздям. Знак «Z» недарма вже назвали новою свастикою, і багато країн його заборонили, як і стару.
Та й після тих фашистів залишалося не так багато братських могил мирних людей, як після цих. І жителі зруйнованих російськими бомбами і ракетами Маріуполя, Ірпеня, Бучі, Бородянки, Гостомеля, Чернігова, Сум, Харкова та інших українських міст, де часто задля розваги окупантами було вбито сотні й тисячі людей, зокрема дітей, тепер уже знайомі й з цим «світлим російським майбутнім». Вони можуть порівнювати. Різниці немає. Тільки бомбардувальники, ракети та автомати інші. А починалося все з філософії Миколи Данилевського…
Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
