На початку року президент Франції Еммануель Макрон анонсував розробку нового законопроекту, основна мета якого — суттєво посилити боротьбу з фейковими новинами. Президент пообіцяв створити «юридичний механізм для захисту демократичного життя від фейків».
Законопроект вирішили розробити після масового поширення неправдивої інформації під час виборів у США, а також референдуму в Великобританії про Brexit — вихід з Євросоюзу. Крім того, Еммануель Макрон не хоче повторення кампанії дезінформації, яка була націлена на нього під час президентських виборів 2017 року.
Ідея законопроекту «Про надійність та достовірність інформації» була представлена міністром культури Франції Франсуаз Ніссен у лютому 2018 року. Очікується, що законопроект не буде кардинально змінювати усе інформаційне законодавство Франції, але адаптує його до епохи цифрових технологій.
Чинне правове поле у Франції
У Франції є Закон «Про свободу преси», де фактично подано визначення неправдивої інформації. У законі зазначено, за що недобросовісні публікації, розповсюдження або відтворення будь-яким шляхом помилкових, сфабрикованих і фальсифікованих повідомлень, так само як і повідомлень, що помилково приписуються третім особам, які викликали порушення громадського спокою або могли призвести до такого результату, караються штрафом у 45 тисяч євро. Ті самі дії караються штрафом у 135 тисяч євро, якщо поширення або відтворення недобросовісних публікацій могли за своєю природою підірвати дисципліну або моральний дух армії або перешкодити військовим зусиллям нації.
Отож, згідно із законодавством Франції, визначення неправдивої інформації є досить вузьким. Крім того, для залучення до відповідальності за поширення неправдивої інформації така інформація повинна порушити або мати можливість порушити громадський спокій.
Одного разу вже намагалися ухвалити
22 березня 2017 року у Франції сенатор Наталі Гуле подала законопроект про протидію фейковим новинам, який надалі не був ухвалений. Він передбачав внесення змін до закону «Про свободу преси», передбачаючи штрафи в розмірі від 15 до 100 тисяч євро за поширення неправдивої інформації в Інтернеті. У законопроекті зазначалося, що в разі публікації, розповсюдження, відтворення неправдивих новин передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на 1 рік або штрафу в 15 000 євро.
Таке покарання могло б отримати видавництво, телемовник, пошукова система або соціальна мережа. Штраф збільшується до 75 тисяч євро або до умовного позбавлення волі на 3 роки в разі, якщо поширення неправдивої інформації здійснив би державний орган або посадова особа.
Штраф збільшується до 100 тисяч євро, якщо поширення неправдивої інформації здійснюється групою осіб. Згідно із законопроектом передбачався термін у 3 дні, щоб заблокувати неправдиву новину.
Разом з тим, Наталі Гуле також пропонувала ще одну законодавчу ініціативу — створення інституту Інтернет-омбудсмена. Проблема полягає в тому, що при зіткненні з проханням про видалення або блокування контенту Інтернет-провайдери можуть виявитися недостатньо компетентними. У такому випадку хаотичне блокування інформації в соціальних мережах призведе до значного зниження рівня свободи слова в країні.
Компетенція Інтернет-омбудсмена — робити висновки щодо законності контенту. Законопроект передбачав, що соціальні мережі, до яких надійшла скарга від третіх осіб з вимогою заблокувати або видалити той чи інший контент, у разі його спірності могли б звернутися до Інтернет-омбудсмена за роз’ясненням. У Інтернет-омбудсмена було б 7 днів для того, щоб надати свою остаточну оцінку кваліфікації відповідного контенту.
Що передбачає законопроект?
Планується, що законопроект матиме два вектори — соціальні мережі та ЗМІ. Передбачається, що під час національної виборчої кампанії (тобто за п’ять тижнів до виборів) регулятор — Вища рада аудіовізуальних засобів Франції — матиме право в односторонньому порядку припиняти або відкликати дію ліцензії будь-якого мовника, що перебуває під впливом іноземного капіталу, якщо регулятор визнає, що це ЗМІ поширює фейкову інформацію.
Підрозділи, відповідальні за інформаційну безпеку, також мають право вимагати від платформ (YouTube, Facebook та ін.) опублікувати імена спонсорів Інтернет-статей або інформаційних кампаній, спрямованих на вплив на голосування під впливом помилкових аргументів. Ці сайти також повинні будуть показати обсяги фінансування, витрачені на такі дезінформаційні кампанії.
Суди розглядатимуть позови про поширення неправдивої інформації у прискореному режимі.
Чи означає цей закон ризик для свободи слова?
Міністр культури Франції Франсуаз Ніссен у одному зі своїх інтерв’ю зазначила, що цей закон не означатиме кінець свободи слова у Франції. «Більше немає свободи преси, коли погані гроші переслідують добро, тобто коли підроблені новини переслідують справжню інформацію». Міністр вважає, що такий закон, навпаки, має захистити від ризику приватної цензури, якщо соціальні мережі діють відповідно до їх власних правил. «Рішення Facebook заблокувати обліковий запис після публікування фотографії картини «Походження світу» художника Гюстава Курбе ілюструє можливі надмірності в разі відсутності законодавчої бази», — сказала Франсуаз Ніссен.
І справді, випадок із блокуванням зображення картини у Facebook став у Франції прецедентом. У 2011 році громадянин Франції на своїй сторінці в Facebook розмістив покликання на статтю, де розповідалася історія картини «Походження світу», а також опублікував її зображення. Компанія Facebook ідентифікувала зображення як порнографію і видалила цей пост, а потім заблокувала особистий акаунт французького користувача. У відповідь громадянин Франції подав до суду на соціальну мережу за порушення свободи слова, але справа надійшла до суду лише після багаторічних правових спорів над юрисдикцією.
Компанія Facebook п’ять років перешкоджала слуханням справи у французькому суді, аргументуючи це тим, що всі користувачі підписали угоду про врегулювання юридичних суперечок у судах Каліфорнії. У лютому 2016 року Паризький апеляційний суд постановив, що справу має бути заслухано у Франції.
15 березня 2018 року суд Франції виніс рішення, визнавши, що Facebook не виконав своїх договірних зобов’язань, закривши обліковий запис користувача без попереднього повідомлення. Однак, як заявив адвокат позивача, суд прямо не розглянув питання про цензуру в Facebook, а також питання порушення свободи слова. Крапка в цій суперечці не поставлена, оскільки громадянин Франції буде подавати апеляцію в цій справі.
І хоча наведений вище кейс не зовсім ілюструє процес регулювання фейкового контенту, його зручно наводити політикам з метою обґрунтування потреби прийняття законів, що регулюють соціальні мережі в цілому.
А він точно працюватиме?
Насправді, складно зрозуміти — чи працюватиме механізм блокування фейкових новин, запропонований владою Франції. З цього приводу є досить великі сумніви, і вони небезпідставні.
По-перше, як уже зазначалося, законопроект не вводитиме нове поняття неправдивої інформації, а буде спрощувати механізм подання скарги до суду за цим визначенням. Однак з огляду на те, що справи у Франції з судовою системою і без того не найкращі, то під час передвиборчої кампанії суди будуть завалені позовами від громадян про неправдиві новини. Це може призвести до того, що або судді не будуть встигати розглядати справи, або ж, навпаки, працюючи в авральному режимі, виноситимуть багато заборон, не роблячи глибокого аналізу законодавства.
Разом з тим, навіть при розгляді справи за прискореною процедурою — це буде займати досить багато часу, тоді як новини в соціальних мережах поширюються дуже швидко і також швидко втрачають свою актуальність. Найімовірніше, навіть наступного дня інформація вже стане неактуальною, вона перестане бути «breaking news», а її заборона через тиждень узагалі буде мало кому цікавою. Водночас, незаблокована помилкова інформація під час виборів устигне виконати своє головне завдання — вплинути на думку електорату.
По-друге, визначення неправдивої інформації в чинному нині законі Франції досить вузьке. Крім того, рішення судів Франції звузили його ще більше. І хоча у Франції, як і в Україні, немає прецедентної системи, тлумачення судами законів відіграють важливу роль у правозастосовній практиці.
Згідно з рішенням Верховного суду Франції, необґрунтовані твердження, а також твердження, що заплямовують честь і репутацію, не підпадають під поняття «неправдиві новини».
Також у багатьох рішеннях судів Франції вказується, що під поняття «неправдива інформація» не підпадає, наприклад, новина, яка виявилася фальшивою, але була «правдоподібною» чи містила окремі неправдиві елементи, які є лише «деталями» новинного сюжету.
Апеляційний суд Парижа у своєму рішенні вказав, що для того, аби злочин про поширення неправдивих новин було розглянуто, опубліковані факти мають бути такими, що вводять у оману, бути помилковими або неточними, публікація могла порушити або порушила громадський порядок, а автор цієї публікації чинив недобросовісно. При цьому слід довести, що автори публікації знали, що новина була помилковою.
Що може запозичити Україна з досвіду Франції?
Поки що досить важко зрозуміти, що ж саме буде прописано у французькому законопроекті, а диявол, як відомо, ховається в деталях. Разом з тим, судячи з озвучених урядом Франції повідомлень, ідея розкриття даних про рекламодавців і сум сплачених ними коштів за поширення контенту є досить цікавою.
В Україні дійсно варто вдосконалити законодавство щодо прозорості рекламодавців — важливо розкрити фінансову інформацію щодо таких матеріалів, також указувати фізичних або юридичних осіб, які замовляють і оплачують такі матеріали.
Крім того, варто забезпечити вищий рівень прозорості для друкованих видань та Інтернет-ЗМІ. Було б цілком логічно поширити вимогу розкривати структуру власності, яка зараз діє для телеканалів, також і на друковані та електронні ЗМІ. Структура власності повинна бути легкодоступною на сайті самого електронного ресурсу. Адже друковані та електронні ЗМІ також впливають на погляди людей, а в період передвиборчої агітації можуть використовуватися для маніпуляцій.
Що ж стосується процедури прискореного розгляду спорів про поширення неправдивої інформації, то, найпевніше, в Україні це не буде ефективно працювати, оскільки в цьому випадку обидві сторони надаватимуть свої докази, а суду знадобитися певний час для їх вивчення. Навіть якщо піти за процедурою заочного розгляду спорів, як це передбачено в Україні для позовів про неналежне надання публічної інформації, то на це все одно піде чимало часу, що в умовах поширення інформації є критичним.
Автор: Ганна Рожкова, для Stopfake.org
