Чому медіа Туреччини транслюють штампи про «Азов»?
Наталя ІЩЕНКО
21 вересня Україні, за сприяння президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана вдалося визволити з російського полону 215 захисників. За них Росії віддали «кума Путіна» Віктора Медведчука та 55 полонених росіян.
Серед звільнених було 5 українських командирів з «Азовсталі» – командир окремого загону (полку) спеціального призначення “Азов” Національної гвардії України Денис Прокопенко “Редис”, заступник командира полку “Азов” Святослав Паламар “Калина”, командир комендантської роти, який безпосередньо здійснював командування обороною “Азовсталі” Олег Хоменко, командир 12-ї бригади оперативного призначення ім. Дмитра Вишневецького Денис Шлег, виконувач обов’язків командира 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Волинський “Волина”.
Ця частина обміну відбулася на особливих умовах. “Україна домовилася з Туреччиною – я говорив про це з президентом Ердоганом, – що п’ятеро наших командирів, яких звільняють з полону, перебуватимуть у повній безпеці, у комфортних умовах і під особистою протекцією президента Туреччини. На час до кінця війни”, – пояснив Володимир Зеленський,
Турецькі медіа приділили значну увагу цій події, назвали її дипломатичним успіхом Туреччини та звернули увагу на те, що обмін широко і в позитивному контексті висвітлювався в європейській пресі.
Здавалось, що на цьому етапі цієї історії можна ставити крапку – українські герої звільнені з російського полону і перебувають в безпеці завдяки спільній успішній операції української та турецької дипломатії… Але ні, захисників «Азовсталі» не залишають в спокої навіть в Туреччині.
В ці дні низка турецьких видань раптом одночасно задалися питанням, а що це за полк «Азов», командири якого нині перебувають в Туреччині?
На превеликий жаль, відповідають турецькі журналісти на це питання не за допомогою фактів, а використовуючи звичний набір штампів російської пропаганди, доповнений новими фейковими звинуваченнями на адресу «азовців».
Турецької аудиторії розказали (зокрема, тут, тут і тут) про «нацистські символи», про «ідеологію переваги білої раси», про «воєнні злочини»… Тобто знайомі конструкції роспропаганди тепер відтворюються ще і в інформаційному просторі Туреччини.
Деякі видання взагалі не стали добирати слова і навіть перші слова заголовку матеріалу про українських військових в Туреччині сформулювали так, щоб всім «все було зрозуміло» відразу – «Хто ці 5 фашистів».
Додали автори і фейки з врахуванням місцевої специфіки – заявили про те, що начебто ще й мала місце «ненависть до мусульман» з боку «азовців».
Турецька кампанія проти «Азова» може бути зрежисована в Москві і бути частиною більш ширшого російського пропагандистського наступу.
Не виключено, що Росія вирішила знов повернути командирів з «Азовсталі» за грати, в полон, для проведення показового судилища, яке зірвалося через обмін. В Москві могли вирішити «все переграти» після отриманого негативного фідбеку щодо обміну полоненими від власних громадян, на тлі не дуже позитивних для них новин з фронту чи через мобілізаційний хаос в РФ.
Принаймні нещодавно про необхідність передачі російської стороні українських військових, що перебувають в Туреччині, говорив голова Держдуми РФ В’ячеслав Володін. “Те, що їх обміняли, вони знаходяться на території третіх країн, їх не звільняє від відповідальності, далі треба займатися тим, хто відповідає за це, щоб екстрадувати їх звідти”, – заявив він.
В той же час, не можна виключати, що кампанія дискредитації «азовців» є складовою суто внутрішньотурецького політичного дискурсу, проявом протистояння опозиції та Ердогана. Роздмухати скандал навіть із вдалого дипломатичного кроку задля зменшення рейтингу опонента – як це знайомо української аудиторії…
Але що б не стояло за спалахом «антиазовської» риторики в турецьких медіа, і які б цілі не ця кампанія не переслідувала, це ніяк не змінює її пропагандистський та фейковий по суті зміст.
Почнемо з того, що не всі з 5-ти українських військових, що були звільнені з полону і перебувають нині в Туреччині, представляють «Азов». Наприклад, Сергій Волинський, більш відомий як Волина, є командиром не «Азова», а 36-й окремої бригади морської піхоти. Створювачі пропагандистського наративу цей факт просто відкидають – бо яка ж різниця для пропаагандистів чи це Нацгвардія або МВС, чи морпіхі або ВМС.
Якщо ж говорити про більш змістовні речі, то звинувачення в «нацизмі» та «фашизмі» на адресу «Азову» нещодавно черговий раз спростовували і StopFake, і інші українські медіа.
Можна було б повторити всі ці неодноразово оприлюднені аргументи, але насправді найкращим спростуванням стала власне оборона Маріуполя. «Азовці», воюючи разом з іншими підрозділами, не заявляли про «вищу білу расу», не зігували, не малювали свастики… Весь світ міг бачити звернення командирів з «Азовсталі», і в жодному з виступів не було ані натяку на якийсь нацизм чи фашизм.
Зрештою, під час повномасштабного російського вторгнення стало очевидно, хто з двох воюючих сторін більше схожий на фашистів.
Бачити «нацизм» в підрозділі Нацгвардії України «Азов» припинили вже і в західному політикумі та медійному середовищі, де окремі групи в свій час були активними трансляторами штампів щодо «азовців».
«До початку великого вторгнення в Україну кремлівська пропаганда не шкодувала зусиль і коштів, щоб по всьому світу насадити думку про “нацистів” у війську України та “найгірший” їх прояв – полк “Азов”», – констатувало українське видання «Новинарня» в березні цього року, коментуючи інтерв’ю заступника командира полку “Азов” Святослава Паламара «Калини», яке він дав з Маріуполя.
Сам Калина тоді сказав: «Нам забороняли передавати зброю й навчатися у натовських інструкторів, блокували наші соцмережі. Але, незважаючи на це, зараз командир “Азова” майор Денис Прокопенко отримав звання Героя України. Бійці полку демонструють дива професіоналізму й героїзму в захисті Батьківщини та міста Маріуполь. І нашу боротьбу бачить весь світ. А справжніми “нацистами” виявилося російське керівництво й командування, яке чинить тут воєнні злочини і має нахабність називати війну в Україні “спецоперацією з денацифікації”.
Було б, зрештою, добре, щоб турецькі журналісти, які з причин, відомим лише їм самим, продукують нині матеріали про «фашистів з «Азова», поцікавилися б справжньою історією оборони Маріуполя, з’ясували б, ким насправді є українські захисники, яких вдалося визволити з російського полону за сприяння президента Туреччини, і написали б замість пропагандистських опусів чесні матеріали за журналістськими стандартами.
