Джерело: Юлія Старинова, для Радіо Свобода
«Учитель, який заявляє: «Сталін був ефективним менеджером», і вчитель, який говорить: «Сталін був кривавим вбивцею» роблять, по суті, одне й те ж саме: вимагають записати і запам’ятати замість того, щоб навчити працювати з інформацією і розмірковувати», – говорить Тамара Ейдельман.
Заслужений вчитель Росії, завідувачка кафедри історії московської гімназії №1567, член правління Московської асоціації вчителів історії Тамара Ейдельман провела в Красноярську семінар «Із досвіду викладання складних сторінок історії».
«У нас відбувається обурливе замовчування правди»
– Тамаро Натанівно, «складні сторінки історії» – це які? Або для кожного часу вони свої – ті, про які складно говорити саме тут і зараз?
– Усі теми складні. Легких не буває, на кожну можна подивитися під певним кутом. Нині важко говорити про сталінські часи і про радянський час взагалі. У нас відбувається обурливе замовчування правди про той період, йде під шумок реабілітація Сталіна, приховування масштабів репресій, їх виправдання. На телебаченні один за одним виходять серіали з прекрасними, сміливими енкавеесниками. І діти повинні, принаймні, знати, що про цей період існують різні думки. І володіти інформацією – про кількість жертв, про те, що відбувалося в той час. Це нелегко – протистояти телевізору. Але цього й потрібно навчати – вмінню думати.
– Якщо порівнювати наш час і, наприклад, 90-ті роки – коли було легше працювати?
– Звичайно, в 90-і. Тоді з’явилася величезна кількість нової історичної інформації, вона була на слуху, і це було надзвичайно цікаво всім, зокрема й підліткам. Нині настали глухі часи – й інтерес до історії йде на спад. А в той період взагалі все дуже швидко змінювалося, тому цікавіше було дізнаватися і спостерігати. І загалом свободи було більше.
– Фільми про чудових енкавеесників навряд чи з’явилися б, якби не було певного державного замовлення, нехай негласного. У школі воно теж відчувається?
Йде під шумок реабілітація Сталіна, виправдання репресій
– Звичайно, не існує таких документів, ніхто згори ніякі директиви з цього питання не спускає. Це просто витає в повітрі. Я пам’ятаю, який жах був, коли кілька років тому Олександр Філіппов написав підручник, в якому розповідалося про те, що Сталін – ефективний менеджер. Ту фразу з навчального посібника (після бурхливих обговорень і обурення) в результаті прибрали. Але наразі вона як щось жахливе суспільством вже не сприймається. У нинішніх шкільних підручниках щось написано про сталінські часи, про те, що репресії були. Але це безликі підручники. А коли ти дивишся телевізор – ось він, такий гарний чоловік у форменому кашкеті з червоним околишем … А підручник нудний. Адекватна реакція школи на те, що відбувається, може бути лише однією – дати дітям матеріал для роздумів.
– Тут питання, наскільки діти самі готові і здатні до розмови на «складні» теми, наскільки це їм потрібно і цікаво. Бо ж все частіше здається, що нинішня молодь «Другу світову вже трохи плутає з Троянською» …
– Мій приклад, напевно, не найхарактерніший, тому що я працюю в дуже хорошій школі, в гуманітарних класах, з дітьми, яких відбирали за конкурсом. Звичайно, вони готові до таких розмов. Вони самі націлені на отримання гуманітарних знань, у них, очевидно, і вдома обговорюють ці теми. Тому мені простіше, ніж іншим вчителям. Хоча і у мене є учні, які нічого про це не знають і знати не бажають.
– У радянській школі навіть двієчник точно знав, що «декабристи пробудили Герцена. Він розгорнув революційну агітацію», ну й пішло-поїхало. Тобто уявлення про якусь послідовності подій і деякі історичні закономірності школа начебто давала тоді будь-кому. Як із цим полягає справа наразі?
Нині настали глухі часи – інтерес до історії йде на спад
– Про послідовність подій та історичні закономірності мої колеги і сьогодні говорять. Але насправді головне наше завдання – навчити дітей працювати з фактами. Нині, коли інформації все більше, зокрема й брехливої – та неважливо, будь-якої, – потрібно якось давати лад цим потокам. Не всі наші учні будуть вченими-істориками. Але всі вони будуть жити в світі, де є телевізор, інтернет, реклама і багато всього іншого. І вони повинні аналізувати те, що бачать і чують, зіставляти факти і джерела. Учитель, який заявляє: «Сталін був ефективним менеджером», мені дуже не подобається. Той, хто заявляє: «Сталін був кривавим вбивцею», мені подобається більше, але насправді ці вчителі роблять одне і те ж. Вони кажуть – «запишіть», «запам’ятайте, що я вам скажу» замість того, щоб дати дітям поживне середовище для аналізу. Я маю певні погляди, діти прекрасно їх знають, вони читають мій Facebook, можуть поставити мені будь-яке запитання, і я відповім. Мені іноді важко стримуватися і не диктувати їм свою думку, але я намагаюся. І подумки ставлю собі плюсики в ситуаціях, коли, наприклад, віддаю учневі роботу, в кінці якої написано «Огидно!» і при цьому стоїть п’ятірка. Ідеї, які в цій роботі висловлювалися – вони дійсно були огидними. Але подані обґрунтовано, переконливо, логічно. Звичайно, все це не поліпшило моїх відносин з тим учнем, але ми й не можемо дружити з усіма.
«Історія – це про людей»
– Що на практиці це означає – працювати з інформацією на ваших уроках?
Ідеї, які в цій роботі висловлювалися, дійсно були огидні. Але подані обґрунтовано, переконливо, логічно
– Мій голландський колега якось сказав: «Ти їх запитай для початку, про що текст, який вони наразі читають. Почуєш багато цікавого». Ще надзвичайно важливо навчитися відокремлювати факти від думок. Ось є факт: перша п’ятирічка відбулася в такі-то роки, друга – тоді-то, побудували стільки-то. А ось – карта будівництв перших п’ятирічок. І це теж факт. А якщо взяти карту таборів того ж часу (знову ж таки факт!) і накласти на неї карту п’ятирічок – це дасть уявлення про використання підневільної праці в той період. Або ось текст, який я взяла із сайту «Велика країна СРСР». Теж про п’ятирічки. Автор використовує визначення «самовіддана праця», «ліквідувати відсталість». Наум Ясний, американський економіст, пише про ті ж цифри і факти. Але він прагнення «виконати і перевиконати» називає «нічим не стримуваною вакханалією». А ось текст Дмитра Хмельницького – він, розмірковуючи про п’ятирічки, вживає вирази «патологічний», «закабалення», «виняткова жорстокість». Факти одні – оцінки різні.
По-різному писали про будівництво Біломорканалу Горький і Солженіцин. І навіть сфотографувати одне й те ж будівництво можна по-різному. Якщо по-іншому вибудувати композицію – ефект від побаченого буде принципово іншим. Картинка – це ж інструмент із неймовірною силою впливу. Можна поміркувати і про те, до якої фотографії підійде уривок із Нижнього Новгорода, а до якої – із Солженіцина …
– Тобто ви на своїх уроках зіставляєте джерела, в яких подається кардинально різна оцінка одного і того ж явища?
– Так. Це корисна вправа і на розвиток мислення, і на вміння формулювати свою думку, використовуючи наявний матеріал. Іноді прошу учнів перерахувати аргументи за і проти того чи іншого явища – тих же перших п’ятирічок. І тут немає жодних «правильно» або «неправильно» – головне, діти повинні зрозуміти, що вони мають право на власну думку і повинні вміти її обґрунтовувати. Звичайно, я даю інформацію, яку вони ніде, окрім як від мене, не отримають.
Проте перш за все моє завдання полягає в тому, щоб вони вчилися її аналізувати. Я дуже люблю показувати своїм учням картинку, де поруч знаходяться батько історії Геродот і Шерлок Холмс. Історик має багато від детектива. Йому важливо зрозуміти – наскільки дійсно є обізнаним той чи інший свідок, говорить він правду чи помиляється, або знає про те, що трапилося, лише частково. І завдання історика, як і детектива, вибудувати із цих шматочків єдину картину. Принципова відмінність – Шерлок Холмс завжди в підсумку правий. А на ті факти, з якими працював історик, згодом можуть поглянути по-іншому. Або ж відкриється щось, раніше невідоме.
– А емоційна оцінка фактів і подій з боку самого історика – «детектива» припустима?
– Сьогодні на семінарі ми читали спогади В. Я. Шидека – бригадира, який працював на Кузнецькбуді. Він з гордістю розповідає про нечувані темпи роботи, про самовіддану працю своїх товаришів. І про те, які були злі на них французькі інженери, які працювали там само. Наприклад, через те, що бетон заливали на морозі, а оскільки печей не було, гравій обливали окропом:
«Бетон клали (так в документі. – СР) на перемички, а щоб не промерзали фундаменти, накривали повстиною, клоччям і бетонували ». Тобто відверто порушували технологію, але Шидек і про це розповідає, як про досягнення. А закінчується розповідь Шидека тим, що його трирічний синочок, який залишився вдома один, помер від голоду і холоду, а батько дізнався про це тільки на п’ятий день – такий був заклопотаний на будівництві: «А тільце вже почало пахнути». Про свої почуття він при цьому нічого не говорить. Але ж можна уявити, що він відчував. Або подумати, якою бачили ситуацію ті самі французькі інженери. Можливо, варто спробувати описати ситуацію з їх точки зору? Все це допомагає зрозуміти, що погляди у людей різні, і розвиває дуже важливі для життя вміння: чути іншу людину, ставити себе на її місце, правильно вести суперечку (чого ми в переважній більшості своїй не вміємо, а відразу переходимо на особистості). У нашому викладанні взагалі дуже часто втрачається людина. А історія – це в першу чергу про людей, причому про дуже різних.
«Ми живемо в ситуації багатостороннього жлобства»
– Цієї весни на лекції в «Єльцин-центрі» ви згадали, що і батьки, і діти сприймають школу як інструмент придушення і приниження. Чому це відбувається? Чи може один учитель щось змінити в цьому питанні?
– Звичайно, кожен учитель відповідає за себе. Як і кожен батько і учень. Наразі ми живемо в ситуації навіть не обопільного, а багатостороннього жлобства. Діти грубіянять вчителям, батьки і вчителі – одні одним, вчителі тиснуть на дітей … У нас був чудовий директор, нині вже покійний, який говорив: школа не може бути островом. У ній ми бачимо те ж, що й повсюдно в суспільстві.
– Система відтворює саме себе?
Немає жодних «правильно» або «неправильно» – діти мають право на власну думку
– Звичайно, люди приходять в суспільство через школу і все, що в ній отримали, несуть із собою. Звичайно, ситуація змінюється завдяки особистим зусиллям кожного. Але все ж, якщо говорити про школу, багато що залежить і від керівництва. Ви помітили, що в більшості магазинів, особливо великих, останнім часом перестали грубіянити клієнтам? Тому що продавці знають: якщо це зроблять – їх виженуть. Дідівщину в армії дуже важко викорінити, але якщо старші офіцери покажуть, що вона є неприпустимою, такого штибу явища будуть зведені до мінімуму. Те ж саме і в школі: якщо директор і завуч не допускають хамства з боку дітей, батьків, вчителів – всім буде легше.
– Цей тиск, про який ви згадували, в минулі роки був сильнішим чи слабшим?
– Останнім часом з’явилося безліч технічних нововведень – у мене є, наприклад, інтерактивна дошка, можна інтернет використовувати в роботі, і це чудово й дуже зручно. Діти більше бачать, подорожують, читають. Але бюрократичний тиск, я вважаю, нині сильніший, ніж був навіть за радянських часів, і він тільки зростає. Вчителів переслідує якась неймовірна кількість папірців, звітів, а власне на роботу, на творчість часу немає. Аби відійти від цієї ситуації, повинна бути змінена вся система освіти. Звичайно, це не єдина річ, яку варто зробити, – одне лише це проблему не вирішить. Але ось приклад Фінляндії, у якій практично немає органів управління освітою (крім національного міністерства). І у них найбільш передова освіта в світі. Більше самостійності і свободи школам, директорам, учителям – це могло б змінити ситуацію і в російській освіті. Хоча, звичайно, в цьому випадку і відповідальності у них буде більше.
Джерело: Юлія Старинова, для Радіо Свобода
