Джерело: Юрій Бершидський, Іва Цой, для The Insider
У самому розпалі щорічної прес-конференції Володимира Путіна якась Марина Волинкіна, яка сказала, що представляє Євразійське жіноче співтовариство (що б це не означало), задала президенту несподіване запитання: «Чи є в Росія м’яка сила?» «Ви знаєте, сила не в… ммм… – зам’явся президент, згадуючи розхожий вислів, – правда не в силі, а сила не в… ммм… як там його, сила не в… еее…» Він зупинився буквально за часточку секунди від того, щоб сказати «сила не в правді», але, схаменувшись, зупинився і почав оглядати зал, поки нарешті якийсь рішучий чоловічий голос не підказав: «Сила у правді!» «От, сила у правді!» – з полегшенням погодився Путін і посміхнувся. У цьому тексті The Insider наводить 12 прикладів того, як президент ввів росіян в оману.
Про зростання доходів і економіки в цілому
«Після тривалої перерви зафіксовано хоч і незначний, але все-таки позитивний тренд зростання реальних наявних доходів населення. За останніми даними, він становитиме 0,5% … В нас у 2015 році було мінус два з лишком відсотки, реальні наявні доходи населення, у 2016-му – мінус 5,8, у 2017-му – 1,2, але теж мінус. … І зараз, тільки зараз, наприкінці цього року, може бути плюс 0,1, і то, якщо ми не будемо враховувати п’ять тисяч і виплат пенсіонерам у кінці 2017 року».
За останніми даними Росстату, в листопаді реальні доходи знизилися на 2,9% в річному вимірі. Що цікаво, приблизно в середині виступу Путін поправляє своє твердження про «зростання» доходів населення, яке він зробив на початку.
«З 2008-го по 2018 рік зростання економіки становило приблизно 7,4%. Порахувати – так, вийде трохи більше як відсоток».
Тут Путіна підводить елементарна арифметика. Якщо за 10 років економіка зросла на 7%, то зростання ніяк не могло становити більше ніж 1%.
Про бідних топ-менеджерів
Гамов: «Чи не час, нарешті, звернути увагу на жахливу прірву між доходами топ-менеджерів і простих людей?»
Путін: «На жаль, це світова тенденція. Принаймні, у великих економіках так відбувається. Погляньте, що у Штатах відбувається».
Насправді розрив у зарплатах між топ-менеджерами і звичайними співробітниками в рази вищий, ніж у США та інших західних країнах. Як з’ясувала консалтингова компанія Korn Ferry Hay Group (KFHG), рядові співробітники в Росії отримують у 3-5 разів менше, ніж у Німеччині, Великій Британії та США, тоді як розрив у зарплатах топ-менеджерів Росії та розвинених країн – лише 1,5 разу.
За розривом у доходах між багатими і бідними лідирують зовсім не США, а країни третього світу. За коефіцієнтом Джині (найпопулярніший показник, що характеризує відхилення фактичного розподілу доходів окремих осіб або домашніх господарств у певній країні від абсолютної рівності) за 2017 рік, на початку списку розташувалися ПАР, Намібія, Гаїті, Ботсвана і ЦАР. Мінімальний розрив між доходами за 2017 рік спостерігався в України, Словенії, Норвегії, Словаччини та Чехії. Росія, як і США, перебуває в першій половині рейтингу – а ось досить-таки великі економіки Німеччини, Франції, Австралії, Канади та Великої Британії – в другій. Більш того, у Франції цей коефіцієнт поступово знижується, а у Великій Британії залишається приблизно на одному рівні.
Про регулювання цін на бензин
«У чому різниця між нашою ситуацією і ситуацією у Франції, пов’язаній з бензином, з нафтопродуктами і так далі? Французький уряд пішов свідомо на підвищення цін на нафтопродукти і на бензин, тобто вони зробили це самі – це їхня політика. Вони зробили це для того, щоб перерозподілити таким чином ресурси, в цьому випадку ресурси громадян, на вирішення інших питань у сфері енергетичної політики: спрямувати гроші, які вони отримають від продажу бензину та дизельного палива, оливи, на розвиток альтернативних видів енергетики – сонця, вітру і так далі. Вони зробили це свідомо. Це людям не сподобалося, тому що така зміна в енергетичній політиці за їхній рахунок їм не подобається.
Що у нас відбувається? У нас підвищилися ціни на бензин, починаючи з середини минулого року, в зв’язку зі зростанням цін на нафту на світових ринках. Але уряд відразу ж почав вживати заходів для стримування зростання цін і навіть їх зниження, і досягнув цієї домовленості з основними нафтовими та нафтопереробними компаніями. Це принципова різниця – там свідомо пішли на підвищення, підвищили, по суті, самі, а тут уряд бореться з цим підвищенням».
Насправді зростання цін на бензин на внутрішньому російському ринку майже не пов’язане зі світовими цінами на нафту. Як пояснює аналітик Володимир Мілов, російський ринок багато в чому замкнений, і вільно продати нафтопродукти на світовому ринку не можна через низьку якість бензину, який виробляє Росія. Росія експортує мізерні обсяги бензину, причому здебільшого до країн колишнього СРСР, тому що в світі російське паливо не затребуване.
Крім того, російська нафта Urals – важка, сірчиста, далеко не всі НПЗ її можуть переробляти. Вивезти на експорт її простіше, але додаткові обсяги прилаштувати не так вже й легко. По-друге, масове розвантаження власної переробки і відправка нафти на експорт створить проблеми самим нафтовим компаніям – це погіршить економіку їхніх нафтопереробних заводів, оскільки глибина переробки в Росії, як і раніше, низька, і обсяги переробки мають значення.
Більш реальною причиною підвищення цін на бензин в Росії є якраз «свідоме» підвищення акцизів на паливо з 1 січня 2018 року, прийняте спеціально для того, щоб знайти гроші на будівництво моста в Крим, яке здійснював Ротенберг.
Однак податки становлять лише близько половини в ціні бензину. Реальних чинників, що впливають на ціноутворення, два: оцінка нафтовими компаніями межі купівельної спроможності населення – «скільки можемо, вилучимо» – (тому в Москві дорожче, ніж в сусідніх регіонах, куди бензин поставляється з тих же самих НПЗ); постійний аналіз поточних інфоприводів, які можуть виправдати різкі скачки цін на бензин (таких, як «зростання цін на нафту»).
Про те, як Порошенко піднімає собі рейтинг
«Провокація розрахована на загострення ситуації. Навіщо потрібен нашим українським партнерам такий розвиток подій? Зрозуміло, там вибори, і потрібно загострювати для того, щоб підняти рейтинг одного із претендентів на пост Президента, я маю на увазі чинного Президента, чинної влади. Ну, це погано, це в підсумку на шкоду інтересам свого народу і своєї держави. Хоча можна без жодних провокацій рухатися спокійно, як і було досі.
Вдалася вона чи не вдалася: з точки зору підвищення рейтингу – можливо. Тому що рейтинг у Петра Олексійовича начебто підріс трішки, він тепер із п’ятої позиції перемістився десь на другу-третю, там коливання, по-моєму, відбуваються в межах 12 відсотків. У Юлії Володимирівни, по-моєму, 20 і більше, вже 20 з лишком, а всі інші, Зеленський, по-моєму, потім Бойко і Порошенко, у них в межах 12 відсотків. В цьому сенсі – так, він, напевно, своє завдання виконав. За рахунок інтересів країни, я вважаю. Це поганий спосіб підняття рейтингу».
Відповідно до недавнього дослідження компанії Seetarget, рейтинг Порошенка після нападу росіян на українських моряків у Керченській протоці, навпаки, знизився: якщо у вересні нинішній Президент був на другій сходинці з 11%, то в грудні перемістився вже на третю з 8,6%. 16 листопада, приблизно за тиждень до інциденту в Керченській протоці, було опубліковано опитування соціологічного центру імені Михайла Драгоманова, згідно з яким Порошенко все ще був на другому місці з 11,4%. За даними Seetarget, на п’ятому місці Президент був у серпні, однак навіть тоді за нього були готові віддати голоси 9,1% українців – більше, ніж у грудні.
Про наругу над прапором
«Що ж до відповідальності за наругу над прапором, іншими символами держави, то практично в усіх країнах це є. Потрібно з повагою ставитися до своєї країни. І є правила, яких слід дотримуватися скрізь».
Покарання за наругу над прапором існують далеко не в усіх країнах: крім Росії, кримінальна відповідальність за відповідні дії встановлена в Німеччині, Австрії, Франції, Китаї, Україні, Ізраїлі та деяких інших. А ось в США відповідний закон був скасований ще в 1989 році, оскільки Верховний суд визнав, що перша поправка до конституції США, яка гарантує свободу слова, має більшу вагу. Зокрема, в сувенірних магазинах вільно продаються рулони туалетного паперу з зірково-смугастим прапором. В Австралії, Канаді, Данії, Італії та Японії, Норвегії, Швеції і Великій Британії (крім Північної Ірландії) наругу над прапором також не заборонено.
Про Скрипалів і Хашокджі
«Щодо Скрипалів і Хашоггі. Мені тут навіть коментувати нічого. Хашоггі убитий, це очевидно, всі це визнали. Скрипаль, слава Богу, живий. Проте щодо Росії там купа санкцій. Безупинно, досі про це говорять. А в другому випадку – тиша повна. Це політизований русофобський підхід. Це привід, тільки привід для того, щоб організувати чергову атаку на Росію. Ну, не було б Скрипалів, щось інше придумали б. Для мене це очевидно. А мета тільки одна – стримати розвиток Росії як можливого конкурента. Інших цілей я не бачу».
Путін мовчить про те, що хоча Сергій Скрипаль і його дочка залишилися живими, в результаті дій співробітників ГРУ (за яких особисто заступався російський президент) загинула британська громадянка Доун Стьорджесс. Причому вбивство – як і раніше у випадку з Литвиненком – було скоєне суспільно небезпечним способом, постраждалих могло бути більше.
Що ж до реакції на адресу Саудівської Аравії, то вона була не набагато меншою, хоча Ер-Ріяд визнав сам факт вбивства і заарештував у цій справі 11 осіб, у тому числі радника наслідного принца Саудівської Аравії Мохаммеда бен Салмана Аль Сауда генерал-майора Ахмеда Аль-Ассірі. Також США і низка інших країн ввели щодо Судівської Аравії персональні санкції у зв’язку із вбивством Хашокджі.
Про інцидент у Керченській протоці
Володимир Путін:
«Це була цілеспрямована провокація під час передвиборної кампанії пана Порошенка. Вже показували в ЗМІ бортовий журнал, де написано «проникнути таємно». Ну що це таке – таємно! Без лоцманської проводки! Там невідомо що може трапитися, тим більше публічно діячі, які правлять бал у Києві, заявляють про готовність підірвати цей міст. Ну, звісно, ми не можемо цього допустити».
Про судновий журнал одного з українських військових кораблів, захоплених у Керченській протоці, Путін вперше розповів 1 грудня на прес-конференції в Буенос-Айресі за підсумками саміту G20:
«Ми виклали свою позицію, та й не тільки позицію, хронологію розвитку ситуації. Проти цього важко щось заперечити. Які можуть бути заперечення, якщо в судновому журналі прямо записано, що цим кораблям поставлене завдання таємно проникнути в наші територіальні води і таємно пройти Керченську протоку. Ну що це таке? Це спланована провокація, так і є. З документів випливає, й зі свідчень самих моряків. От і все. Ну що тут скажеш? Тут і заперечити нічого.»
На великій прес-конференції президент кілька заплутався у термінології, назвавши судновий (вахтовий) журнал авіаційним терміном «бортовий журнал». Це, втім, дрібниця. Набагато важливіше те, що в судновий журнал взагалі вноситься інформація лише про події, що відбулися, а не про поставлені завдання. І зовсім дивно було б робити в журналі такий запис, знаючи про небезпеку захоплення корабля російською стороною.
Крім того, саме по собі завдання таємно пройти Керченську протоку абсурдна: протока мілководна, пройти її можна тільки по проритому в морському дні Керч-Єнікальському каналі шириною 120 м, контрольованому Росією. Якщо бронекатери «Бердянськ» і «Нікополь», розраховані на плавання як у прибережній морській акваторії, так і в річках, маючи осадку всього лише 0,88 м, ще, ймовірно, могли б пройти протоку не по каналу, то у рейдового буксира «Яни Капу» з осадкою 3,9 м такої можливості не було.
Володимир Путін:
«Ну а що стосується майбутнього українських військовослужбовців, їх послали і розраховували, що хтось із них загине насправді. І велике невдоволення, я бачу, в правлячих колах викликала та обставина, що ніхто не загинув. Розраховували, що хтось із них загине. Але, слава Богу, цього не сталося».
На якій підставі Путін це стверджує – невідомо; ймовірно, це його власний умовивід. Але він погано поєднується з тим фактом, що українські кораблі не зробили жодного пострілу – навіть після того, як російський флот, що переслідував їх, відкрив вогонь на ураження, пошкодив один із катерів і поранив кількох моряків. Раніше The Insider вже писав про те, що навіть російські експерти з морського права визнають: Україна мала повне право скористатися протокою, і навіть якщо вона і справді не повідомила про прохід у належному порядку, це не давало Росії права обстрілювати кораблі.
Про незалежність Православної церкви України
Володимир Путін:
«Причому ж зверніть увагу: Українська православна церква Московського патріархату повністю незалежною була. Можливо, про це мало хто знає, це фактично повністю незалежна церква. Вони робили все самостійно, в тому числі обирали ієрархів. Єдиний зв’язок був – духовна, згадували на проповідях ім’я Патріарха Московського і всієї Русі. Усе. А зараз подивіться, яка залежність настає від Туреччини, від турецького патріархату. Там і призначення, дуже багато, і гроші, що найголовніше. Я думаю, що це головний спонукальний мотив Варфоломія – підпорядкувати цю територію, а потім ще й заробляти на цьому. Я думаю, що це головний спонукальний мотив, ну, крім, звичайно, підказки з Вашингтона. Те, що держсекретар зателефонував із цього питання до Києва і обговорював цю тему, – це ні в які ворота не лізе. Абсолютно недопустима річ. Проте це відбувається».
Звертає на себе увагу курйозна обмовка: про УПЦ МП Путін говорить у минулому часі, так ніби вона вже не існує.
«Незалежність» цієї церкви не така вже й повна. Її предстоятель – митрополит Київський обирається українським єпископатом, але потім його має благословити патріарх Московський і всієї Русі. В редакції статуту УПЦ МП від 2007 року зникло положення про те, що предстоятель обирається з числа українських архієреїв.
Статусу автономної церкви в УПЦ МП немає, хоча питання про це час від часу поставало. На територію України не поширюється юрисдикція церковного суду РПЦ, але, як зазначає диякон Андрій Кураєв, фактично вищою судовою інстанцією для УПЦ МП є Собор РПЦ.
За новою редакцією статуту РПЦ, прийнятою в 2017 році, УПЦ МП позбавляється права канонізувати місцевошанованих святих – тепер це віднесено до компетенції Архієрейського Собору РПЦ.
Що ж стосується Православної церкви України – «об’єднаної розкольницької церкви стамбульського приходу», як її назвав Путін, – то її предстоятель зовсім не призначений Константинополем: зовсім недавно Об’єднавчий собор православних церков в Києві обрав митрополита Київського і всієї України, ним став ієрарх колишньої УПЦ КП Епіфаній (Думенко). Зі 190 делегатів Собору тільки четверо представляли Константинопольську православну церкву, решта ж були делегатами від українських церков.
Про Євгенія Пригожина і «ПВК Вагнер»
Ілля Азар («Новая газета»):
«Цього року в Центральноафриканській Республіці загинули мої колеги і друзі Олександр Расторгуєв, Орхан Джемаль і Кирил Радченко. Що вам відомо про обставини їх загибелі і, зокрема, про можливу причетність до цього приватної військової компанії «Вагнер»? Як ви думаєте, наскільки це взагалі правильно, що бізнесмен, якого називають вашим кухарем, Євгеній Пригожин, як вважається, займається і керує ПВК «Вагнер»? І в цілому, що ви думаєте про діяльність приватних військових компаній? Складається враження, що ви нібито соромитесь цього або заперечуєте цей факт. Можливо, варто цим пишатися, адже вони діють в Сирії, на Донбасі, в Центральній Африці та інших країнах?»
Володимир Путін:
Всі мої кухарі – співробітники Федеральної служби охорони. Вони люди військові, в різних званнях. Інших кухарів у мене немає. Треба, щоб було це ясно, зрозуміло, і щоб ми до цього не поверталися. Якщо хтось хоче приклеїти якісь ярлики, це їхня справа, і тут нічого страшного немає. Це така у нас політична метушня відбувається. Є навіть таке поняття «безпечне харчування». Ми нікому це харчування, окрім як співробітникам ФСО, не передаємо, щоб було вам зрозуміло.
Тепер з приводу «Вагнера» і того, що люди роблять. Всі повинні залишатися в рамках закону, всі. Якщо є якась… Ми можемо заборонити взагалі приватну охоронну діяльність, але варто тільки це зробити, думаю, що і до вас прийдуть з великою кількістю петицій, вимогою захистити цей ринок праці. У нас там працює мало не мільйон людей. Якщо ця група «Вагнер» щось порушує, тоді Генеральна прокуратура повинна дати правову оцінку.
Тепер із приводу присутності їх десь за кордоном. Якщо, повторюю ще раз, вони не порушують російського закону, вони мають право працювати, протискувати свої бізнес-інтереси в будь-якій точці планети».
Журналіст задав питання про діяльність приватних військових компаній. Президент же, явно уникаючи відповіді, спочатку став розмірковувати про кухарів, хоча «кухар Путіна» – всього лише широко відоме прізвисько Євгенія Пригожина, чия кейтерингова компанія обслуговує президента.
Такі організації існують в рамках російського законодавства, а ось ПВК російськими законами не передбачені; більш того, найманство вважається кримінальним злочином (стаття 359 КК РФ). Згідно з приміткою до статті, «найманцем визнається особа, що діє з метою отримання матеріальної винагороди і не є громадянином держави, що бере участь у збройному конфлікті або військових діях, яка не проживає постійно на його території, а також не є особою, спрямованою для виконання офіційних обов’язків».
У січні 2015 року Верховний суд Росії підтвердив вирок за статтею 359 КК РФ у відношенні двох підприємців, які вербували найманців для участі в бойових діях у Сирії. Завербовані ними особи воювали на боці одного зі збройних угруповань, ймовірно, пов’язаних з «Аль-Каїдою». У відношенні найманців, які діяли на боці режиму Башара Асада (в тому числі з «ПВК Вагнер»), справи жодного разу не порушувалися.
Версія про загибель Орхана Джемаля, Олександра Расторгуєва та Кирила Радченка від рук одного з місцевих угрупувань, що діють у ЦАР, ніким не доведена і сьогодні вже викликає великі сумніви. Відомо, що журналісти вирушили в ЦАР знімати фільм про «ПВК Вагнера», яку пов’язують із Пригожиним, а з місцевим помічником (фіксером), який повинен був серед іншого піклуватися про безпеку знімальної групи, їх познайомив співробітник інтернет-видання, що належить Пригожину. Журналісти вважали фіксера співробітником місії ООН, але фактично в ній такого співробітника не було. Саме цей фіксер порадив журналістам найняти місцевого водія, який після нападу на їхню машину залишився живим. За офіційною версією влади ЦАР, журналістів убили з метою пограбування, але чомусь не забрали з машини каністри з паливом, яке в ЦАР дуже цінується.
Про ситуацію в Афганістані та контакти з рухом «Талібан»
Володимир Путін:
«Офіційний уряд в Кабулі яку кількість територій контролює в країні? Навряд чи більше ніж одну третину, якщо вже бути відвертими, правильно? Вибори проходять, результати виборів підраховуються місяцями. Це хіба нормально? Що ж тут схвалювати.
Проводяться переговори з талібами. Можливо, це й неминуче. Треба тільки зрозуміти предмет цих переговорів і до чого вони призведуть. Якщо є реальні сили, які контролюють значну частину територій, з ними треба рахуватися, але тоді потрібно робити це відкрито, публічно і потрібно, щоб було зрозуміло, про що йдеться.
Думаю, що це лежало в основі позиції нашого Міністерства закордонних справ під час дискусії. Ми не проти врегулювання. Ми взагалі вважаємо, що його може бути досягнуто тільки виключно шляхом домовленості між усіма сторонами політичного процесу в самому Афганістані».
Афганський радикальний ісламістський рух «Талібан» у 2003 році був визнаний Верховним судом Росії терористичною організацією і значиться у списку організацій, заборонених у Росії.
При цьому Путін розглядає «Талібан» як можливого партнера по переговорах, на відміну від, наприклад, ісламістських збройних угруповань, що діють у Сирії. На тій же самій прес-конференції він позитивно оцінив перемогу над ІДІЛ – угрупованням, яку свого часу також була реальною силою і контролювало значну територію: «Що стосується перемоги над ІДІЛ, в цілому я згоден із президентом Сполучених Штатів. Ми, я вже про це теж говорив, домоглися істотних змін у боротьбі з тероризмом на цій території і завдали серйозних ударів по ІДІЛ у Сирії ». Але до ісламістів Афганістану підхід чомусь зовсім інший.
Про «іноземних агентів» і Марію Бутіну
Володимир Путін:
«Ми і так спиралися на міжнародний досвід, коли приймали закон про цих іноагентів. Адже мова не йде про якісь заборони. Йдеться про те, щоб та чи інша структура, отримуючи фінансування з-за кордону на політичну публічну діяльність, зареєструвалася в такій якості. От і все. До речі, в тих же Штатах забороняють таку діяльність, і, будь ласка, як результат цього закону – арешт Бутіної, яку тримають у в’язниці, і їй загрожує 12 років. У нас нічого подібного немає. У нас йдеться тільки про реєстрацію, якщо ти отримуєш гроші з-за кордону. Нічого страшного тут немає. І я, відверто кажучи, не бачу тут ніяких проблем у правозастосовчій практиці. Хоча, звісно, потрібно подивитися».
Під міжнародним досвідом Путін, очевидно, має на увазі досвід США – в інших країнах аналогічного статусу немає. У 1938 році в США було прийнято Акт про реєстрацію іноземних агентів (FARA). Цей закон вимагає, щоб агенти, які представляють іноземні уряди або зарубіжні юридичні особи чи фізичних осіб, розкривали свої джерела фінансування, а на розповсюджуваних ними інформаційних матеріалах вказували, в чиїх інтересах вони поширюється.
Заборон на політичну діяльність для іноземних агентів у такому розширеному розумінні, як в Росії (у травні 2018 року в Саратові іноземним агентом визнали навіть громадську організацію хворих на діабет, оскільки вона нібито намагалася впливати на органи влади), у США немає. Там заборонено лише фінансування виборчих кампаній з-за кордону, а також збір грошей для організацій, що протидіють мирному процесу, і терористичних організацій. Часті перевірки, що практично паралізують діяльність російських НКО- «іноагентов», у США не практикуються.
Марії Бутіній, після того як вона пішла на угоду зі слідством, вже не загрожує тривалий термін ув’язнення. Вона визнала свою провину в незаконній лобістській діяльності (тобто якраз роботу як іноземного агента) і порушенні візових правил, і за цими звинуваченнями може отримати не більше як півроку. При цьому з неї знято інші звинувачення, важчі, зокрема, в участі у змові на користь російської держави.
Про величезні газові запаси
«У нас більше газу, ніж у світі в цілому. У нас тільки на Ямалі запаси 67 трильйонів кубічних метрів.»
Говорячи про запаси газу на Ямалі в 67 трлн кубічних метрів, Путін, звичайно, перебільшив. На початку грудня він говорив, що в регіоні 16,7 трлн (за даними «Газпрому» – 26,5 трлн). кубометрів. Про «світ в цілому» – теж неправда: згідно з дослідженням BP, наприкінці 2017 року запаси Росії становили 35 трлн кубометрів – 18,1% від світових. З видобутку газу Росія вже давно поступається першим місцем США.
Джерело: Юрій Бершидський, Іва Цой, для The Insider
