Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Після принизливої здачі Херсона російським військам так і не вдається отримати суттєвих перемог на полі бою. Навіть руйнівні удари по інфраструктурі України не дають бажаного ефекту. Водночас, попри очікування деяких експертів, поразки поки що не призводять ані до відчутного зростання антивоєнних настроєних настроїв у Росії, ані до бунту радикал-патріотів проти Путіна, пише Jamestown Foundation.
З одного боку, це пояснюється тим, що основний сегмент підтримки війни досі має аполітично-конформістський характер. Навіть прокремлівські телеграм-канали визнають, що «російський соціум не сприймає інтенсивної політизації, й більшість росіян намагається зберегти звичний для себе формат аполітичності». Що ж до «ідейно зарядженої» радикально-патріотичної меншини, пропаганді, схоже, вдається змінити ключовий підхід до війни. Якщо раніше війна і перемога в ній сприймалися як найвища мета, то зараз, за формального збереження колишніх постулатів, вона посідає все більш другорядну роль і подається швидше як засіб вирішення внутрішніх проблем Росії.
Наприклад, усі останні місяці однією з основних тез пропаганди на всіх рівнях було твердження про те, що задля досягнення перемоги потрібна докорінна перебудова країни. Сюди входить і переведення економіки на воєнні рейки, і створення нової «ідеології перемоги», і «очищення від зрадників». Однак останнім часом усе частіше можна побачити, що мета і засіб міняються місцями, а пропагандисти прямо почали заявляти про те, що війна вигідна Росії насамперед для вирішення внутрішніх проблем.
У головному пропагандистському шоу Росії «Вечер с Владимиром Соловьевым» почали відкрито звучати заяви про те, що саме війна перебудовує економіку та допомагає боротися з «брехнею й подвійними стандартами», ставши єдино можливим поштовхом для досягнення бажаних змін. Інші пропагандисти висловлюються в тому ж ключі, наголошуючи, що війна породила глобальний конфлікт із Заходом, який нібито створив можливості для відмови від офшорів. Релігійні пропагандисти додають, що готовність вбивати і вмирати є істинною суттю «святого» російського народу, і тому він у будь-якому разі повинен проливати кров, щоб знову стати собою.
Останнім часом наратив про те, що війна є засобом очищення суспільства, став настільки базовим, що його повторив навіть особисто Володимир Путін. Під час зустрічі з матерями мобілізованих (більшість із яких, як з’ясували журналісти, виявилась чиновницями), він прямо заявив, що «сьогоднішні події – це шлях до очищення».
З одного боку, твердження про те, що Росія вбиває десятки тисяч невинних людей лише тому, що не здатна в інший спосіб вирішити свої внутрішні проблеми, віддають особливим цинізмом. Але, з іншого боку, вони дають змогу більшості російського суспільства більше зосереджуватись на «процесі очищення» і менше звертати увагу на те, що відбувається на фронтах. Не випадково на цьому тлі пропагандисти навіть почали дозволяти собі висловлювання про те, що Херсон і навіть Крим не можна розглядати як у чистому вигляді «російську територію», оскільки це вже «інша історія».
Можна виділити кілька граней того самого «очищення», яке відповідає глибинним очікуванням російської більшості й тому знаходить відгук у багатьох людей. По-перше, це відчуття єдності та солідарності серед активних прихильників війни, що виражається у зростанні волонтерського руху. На рівні Росії виникають міжрегіональні волонтерські організації, тоді як на низовому рівні проводиться збір медикаментів і предметів гігієни для військових.
У багатьох російських регіонах створюються ініціативні групи допомоги мобілізованим, які займаються пошиттям теплих рукавичок, балаклав та інших зимових речей. Щоправда, у таких рухах задіяно зовсім небагато людей, і найчастіше місцевій владі доводиться змушувати студентів чи навіть школярів шити речі для мобілізованих. Однак в очах радикал-патріотів, тим не менше, створюється ілюзія «народної єдності на фоні священної війни».
Другий аспект «очищення країни» – це вимушене включення у війну чиновників. Щоб не вибиватися із загального тренду, губернатори, мери міст і голови регіональних адміністрацій змушені дедалі частіше відвідувати окуповані регіони та позувати на лінії фронту. Сіті-менеджер Чити Олександр Сапожніков взагалі заявив, що піде на війну, оскільки «не може залишатися осторонь».
Все це створює ілюзію зближення влади з населенням та створення нової формації «народних лідерів», які готові йти на фронт замість того, щоб відпочивати в Куршавелі. Запит на таких лідерів у російського народу, що втомився від свавілля та корупції чиновників, існує вже багато років. До речі, як одну із причин, якою прокремлівські соціологи пояснюють зліт популярності засновника ПВК «Вагнера» Євгена Пригожина, вони називають його здатність «максимально відобразити суть сподівань і світогляду російського народу».
Третій вид змін, який також імпонує російській більшості, – це підвищені соціальні виплати та пільги мобілізованим та їхнім сім’ям. Поки що росіяни ще не відчувають розриву в добробуті тих, хто вирушає на війну, і «звичайних» людей в тилу, так само як і не бачать реального стану мобілізованих на фронті та справжньої кількості смертей. У зв’язку з цим соціальна підтримка армії видається людям формою соціальної справедливості та взірцем турботи держави про людину.
Четвертий аспект «очищення» суспільства, яке імпонує радикально-патріотичній меншості, – це створення державної ідеології. Про необхідність нової патріотичної ідеології в один голос говорять чиновники, пропагандисти та вчені-гуманітарії, що відображає давні бажання радикалів. Більше того, незважаючи на те, що подібна ідеологія так і не була чітко сформульована, у російських вишах уже готують предмет, на якому її вивчатимуть.
Згідно з журналістськими джерелами, курирує розробку нового предмета внутрішньополітичний блок Кремля на чолі з першим заступником очільника президентської адміністрації Сергієм Кирієнком, а постулати нового предмета точно відповідатимуть консервативній ідеології, яка так подобається Володимиру Путіну. Інституційним оформленням цієї ідеології може стати створення «патріотичного консервативного руху» Євгенія Пригожина, витоки щодо якого також потрапляють у пресу.
Зрештою, ще однією ілюзією очищення суспільства можуть стать репресії щодо «зрадників і саботажників» у владі. Вони не тільки спроможні пояснити тривалі воєнні невдачі, а й здатні створити відчуття перетворень усередині країни.
Звісно, насправді путінська система, заснована на брехні, корупції та насильстві, не здатна до якісних перетворень за збереження чинного режиму. Війна не лише не вирішує наявних у країні проблем, а, навпаки, посилює їх. Всі перелічені зміни відбуваються лише на низовому рівні, а деякі з них мають швидше ілюзорний характер. Однак вони успішно справляються із відволіканням уваги населення від того, що відбувається на фронті, й поки що сприяють підтримці війни як необхідної умови для горезвісного «очищення».
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Jamestown Found
