Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
У публікаціях кримських ЗМІ, у промовах і діях кримських чиновників останнім часом поряд із мовою безмірної ворожнечі на адресу керівництва та політиків України дедалі частіше проявляється звернення до високих моральних категорій, які вони співвідносять із собою і взагалі з Росією. Наприклад, відзначаючи День пам’яті жертв Голокосту, заступниця спікера парламенту Криму Алла Пономаренко заявила, виступаючи перед дітьми школи с. Рівне, що «фашизм в Україні піднімає голову». «Тому, щоб полум’я великого лиха не перекинулося на наш дім, ми повинні згуртуватися проти цієї загрози. І разом вирішувати завдання, які ставить перед нами наш президент», – сказала вона.
З іншого боку, як стверджує парламентська газета, «код розвитку російської цивілізації – у високій моральності». Газета, занепокоєна, наприклад, депопуляцією Росії, бачить ключ до вирішення проблеми не в тому, щоб відмовитися від війни і не посилати на смерть сотні тисяч, а в перспективі й мільйони чоловіків репродуктивного віку, а в тому, що «моральна домінанта є однією із ключових … Код російської цивілізації істотно відрізняється від західного (тобто він, як стверджується вище, у високій моральності, на відміну від «аморального» Заходу – авт.), треба шукати свій шлях, спираючись на власні традиції, цінності, культуру».
«Орієнтири» у сфері моралі та моральності всім чиновникам у Криму дає спікер парламенту Володимир Константинов. Детально і зневажливо, у множині («…всі ці дуди та муравецькі…»), що є неприйнятним в дипломатичному світі (хто такий Константинов порівняно з керівниками держав та політиками світового масштабу? – авт.), він стверджує, що у них «фізична та інтелектуальна деградація (про морально-етичну говорити немає сенсу, там вже давно досягнуте дно) надто вже явно впадає у вічі». А на противагу фактично всьому складу світової політики він видає явно нелогічне твердження: «Ми – на тій стороні, що й переможці нацизму». Та чому ж це так, якщо Росія – агресор і воює на чужій землі, як раніше нацистська Німеччина? Насправді Росія – на боці нацизму.
Володимир Константинов у своїх коментарях і виступах намагається приховати той факт, що Росія з 2014 року здійснила віроломне вторгнення на землі України, а для цього намагається визначити для війни «високі цілі» та дати «високоморальні» характеристики: «По суті, наше протистояння із Заходом стає боротьбою за Людину… Якась війна Світла і Темряви виходить. І ми, ставши на бік Світла, зобов’язані перемогти».
ЖИТЕЛІ КРИМУ, ЯКИМ АДРЕСОВАНА ЦЯ МАЯЧНЯ, ДОБРЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ЗАХІД ШВИДКО ЗНАЙШОВ ЗАМІНУ РОСІЙСЬКОМУ ГАЗУ І АЖ НІЯК НЕ МЕРЗНЕ, А ЩО ТАКЕ «НЕДОЇДАТИ», ВОНИ ЗНАЮТЬ
Вдаючи із себе «воїна Світла», він змальовує такі картини, ніби це не Росія здійснила агресію проти суверенної України, а «об’єднаний Захід» напав на Росію: «Наші вороги нам не дадуть спокою у прийдешньому році. Вони заволоділи частиною нашої історичної території (? – авт.), перепрограмували частину нашого народу (? – авт.) і використовують усе це проти нас як ударний механізм. Саме вони мають намір воювати з нами до останнього українця. А коли українці закінчаться – знайдуть когось іншого… Об’єднаний Захід виступив проти Росії згуртовано, єдиним фронтом. Його суворі русофобські за своїм характером рішення продемонстрували рішучість Заходу цього разу покінчити з нами як із незалежною державою, як із суверенною цивілізацією. І вони будуть заради цього мерзнути без нашого газу, недоїдати…»
Із цих сентенцій можна посміятися, оскільки кримчани, яким і адресована ця маячня, вочевидь, добре знають, що Захід швидко знайшов заміну російському газу і ніяк не мерзне, а що таке «недоїдати», знають люди в Росії, а не на Заході. Більше того, ні державі, ні цивілізації Росії ніщо не загрожує. Відтак виявляється, що жодна моральна претензія Росії до неї не підходить.
Наприклад, наскільки виправдані претензії Росії на звання окремої цивілізації? Щось подібне можна було б сказати про Японію, Китай чи деякі інші країни з абсолютно відмінними культурою та психологією. Політики Росії ж, а слідом за ними і чиновники Криму, коли потрібно, наголошують на наявності своєї окремої цивілізації, а коли вигідно, незважаючи на різницю «цивілізацій», затято відстоюють «єдність» російського та інших народів – навіть за допомогою війни. Як з українцями, так і з іншими націями, що колись входили до СРСР, який Володимир Путін вирішив відновити.
Усі концепції «російської цивілізації» так чи інакше сягають корінням книги 1870 року російського філософа Миколи Данилевського «Росія і Європа. Погляд на культурні та політичні відношення слов’янського світу до германо-романського», в якій, щоб надати вагу Росії, яка щойно вийшла з епохи такого нецивілізованого явища як кріпацтво, він розділив світ на тринадцять окремих «цивілізацій». При цьому повністю ігнорується як сучасна йому, так і подальша критика ідей Данилевського, яка, м’яко кажучи, не залишила від них каменя на камені. Адепти російської цивілізації не співвідносять її цінності (вони самі називають їх «скрепами» – авт.), з теоріями Френсіса Фукуями, Арнольда Тойнбі, Освальда Шпенглера, Самюеля Гаттінгтона, а особливо з теорією творчого альтруїзму Пітірима Сорокіна. Самі російські теоретики не спроможні описати сутність російської цивілізації, оскільки описують лише позитивні сторони в історії Росії, але вони втрачають будь-який сенс, якщо зіставити їх із негативними фактами, адже Росія постійно воювала і захоплювала чужі землі. Недарма ж світова громадська думка ще в 80–90-х роках визнала поділ світу на «розвинені цивілізовані країни» і… нецивілізований СРСР, а згодом Росію.
Слова про «російську цивілізованість» взагалі втрачають сенс, якщо перейти до твердження спікера про «воїнів Світла». Російська армія, що увірвалася в Україну і на очах усього світу грабувала будинки, заводи, музеї, вивозила зерно, руду, навіть воду та інші природні багатства, яка без причини вбила сотні тисяч мирних громадян, вигнала зі своїх будинків мільйони людей, зробила сиротами десятки тисяч дітей, депортувала навіщось до себе сотні тисяч українських громадян і українських дітей, залишила після себе лише руїни українських міст, яка запускає ракети, скеровуючи їх на житлові будинки, сьогодні викликає моральне неприйняття у всього світу, що повстав проти такої Росії. Справжні «воїни Світла» так не роблять. Ні армія США, ні армії інших країн не дозволяють собі грабувати жителів чи воювати з мирним населенням.
ПУТІН – РАБ ОСОБЛИВОГО РОСІЙСЬКОГО ФАШИЗМУ
«THE ECONOMIST»
Спроби кримських чиновників, незважаючи ні на які заперечення, тупо звинуватити Україну в «нацизмі» та «фашизмі» спростовані світовою спільнотою, наприклад, ВВС, Німеччиною, Ізраїлем, багатьма іншими країнами та світовими політиками. Навпаки, багато дослідницьких центрів говорять про появу рашизму як нової фашистської ідеології. Журнал «The Economist» пише, що «Путін – раб особливого російського фашизму».
Російські теоретики підкріплюють теорію російської цивілізації концепцією єдності «російського народу». Але якщо українці – це теж росіяни, то навіщо ж ви їх бомбите і вбиваєте? Більше того – невизнання існування окремого українського народу, етногенезис якого, як визнано історією, завершився ще у IX–X століттях, і його як фізичне, так і духовне знищення – це геноцид. І відповідні розслідування та судові позови вже сформовані. Багатьом доведеться сісти на лаву підсудних.
Кримські чиновники представляють сутність війни в Україні як визвольну і справедливу, а отже, морально виправдану. Але історичний аналіз показує, що застосування тут моральних норм недоречне. Від кого Росія звільняє Україну? Звільнившись з-під СРСР у 1991 році й затвердивши це рішенням Всеукраїнського референдуму, Україна проголосила суверенітет та незалежність у повній відповідності з міжнародним правом і як член ООН була визнана всім світовим співтовариством, у тому числі Росією. Але Володимиру Путіну через 30 років це раптом не сподобалося. Він, мабуть, не знав, що його особисті хотілки не вищі за міжнародне право і не є причиною для вбивства людей і руйнування міст та інфраструктури цілої країни.
Будь-яка війна аморальна. І апеляції російських кримських чиновників до моральності та моралі недоречні через те, що за ними немає правди. Тому російська війна в Україні аморальна подвійно, бо вона переслідує незаконні цілі всупереч міжнародному праву, а до того ж порушує Божі заповіді «не вбий», «не вкради», «не кажи неправдивого свідчення на ближнього твого», «не бажай домівки ближнього твого, не бажай дружини ближнього твого… нічого, що у ближнього твого».
Джерело: Костянтин Подоляк, спеціально для Крым.Реалии
