Протягом всього періоду після 24 лютого 2022 року російська пропаганда деградує. Цей процес дозволяє стверджувати: міф про досконалу ідеологічну зброю Кремля суголосний уявленню про «другу армію світу». Росія намагається взяти гучністю голосу та масштабом впливу, проте у неї виходить непереконливо. І сумніви стають все більш помітними навіть всередині країни.
Як відомо, будь-яка пропаганда спирається на набір технологічних рішень, які використовуються для донесення тих чи інших ідеологічних постулатів. РФ переконливо демонструє, що спирається на досвід ще імперської та радянської пропаганди, забезпечуючи їхню тяглість та технологічне вдосконалення.
Нагадаю, що назване Владіміром Путіним «спеціальною військовою операцією» широкомасштабне вторгнення в Україну починалося під гаслом денацифікації та демілітаризації України. Мета цього кроку очевидна: Кремль намагався просунути власне тлумачення двосторонніх відносин, у яких «братський український народ» є керованим «нацистами», які танцюють під дудку Заходу. Переконливо аргументувати, чому єврей за національністю Володимир Зеленський є нацистом, російській пропаганді досі не вдалося. Інтеграція тактичних знаків V, O, Z до інформаційного простору РФ кремлівським пропагандистам вдалося дещо краще, проте у низці європейських країн їх використання заборонене поряд з «георгіївською» стрічкою. Натомість сьогодні про «денацифікацію» говорять хіба що її ідеологи російського імперіалізму на кшталт Тимофія Сєргєйцева, який свого часу залишив політтехнологічний слід в Україні.
Навіть цілком підконтрольна Кремлю соціологія в Росії подає тривожні сигнали: всередині російського суспільства зростає тривожність та запит на переговори з Україною. Оголошення «часткової» мобілізації у третій декаді вересня 2022 року стало дуже показовим не лише методологічно, адже Путін використовує у ХХІ століття методи минулого століття. Завдяки мобілізації, друга хвиля якої запланована на початок 2023 року, війна приходить до осель громадян Росії все більш активно, і те, що не менше 700 тисяч з них втекли з власної країни, аби не потрапити до лав «непереможної та легендарної» російської армії. Унікальний випадок для країни з агресивною практикою ведення політики. Проте і всередині Росії спостерігається певна зміна настроїв, ейфорія щодо протистояння з Україною розвіюється.
Після 24 лютого Кремль був змушений змінити локомотиви пропаганди: замість RT та Sputnik Media, діяльність яких перебуває під суворим контролем на Заході (бо на них нема де тавра ставити), ними стали інформаційні агенції РИА «Новости» і ТАСС. Схоже, представникам західного світу і досі не зрозуміло, як можна брехати у стрічці новин державної інформаційної агенції. Від себе зауважу – можна практично щодня, причому без ознак докорів сумління. Росія намагається просувати власний інформаційний порядок денний за межами так званого «золотого мільярду», і робить це часом успішно.
Доцільно звернути увагу на дві категорії пропагандистів-виконавців ідеологічних завдань Кремля. Одна – так звана «воєнкори», чиї навички були відточені ще під час боїв на Донбасі та в Сирії у 2014 – 2022 роках. Традиція використання військових кореспондентів бере відлік з початку ХХ століття та встигла набути різноманітних форм. У кремлівській парадигмі «воєнкори» мають створювати ілюзію «великої Перемоги», додаючи реалістичності постановочним відео, які поширює Міністерство оборони РФ. Один з них – Сємьон Пєгов – навіть отримав поранення в Україні. Двох інших – Алєксандра Стєшина та Євгенія Поддубного – особисто прийняв Путін ще у червні 2022 року. Цікаво, що українські військові неодноразово використовували інформацію російських воєнкорів для завдання прицільних ударів по штабах противника. Не забувають у Росії і про офіційних осіб: спікер Міністерства оборони РФ Ігор Конашонков отримав чергове генеральське звання за численні масиви брехні, оприлюдненої у прямому ефірі.
Друга категорія – колаборанти, на яких Кремль переклав частину інформаційної відповідальності за коментування ситуації на окупованих територіях. Часто вони докладають максимуму зусиль, аби виправдати довіру нових господарів. Прізвища Пушилін, Пасічник, Сальдо, Балицький (двоє останніх є народними депутатами України попередніх скликань) постійно з’являються у інформаційній стрічці, ці персонажі сприяють легалізації російської окупації частини України. Ще один топ-колаборант – Кіріл Стремоусов – публічна кар’єра якого починалася у контексті антивакцинаторства, загинув напередодні звільнення Херсона. Дуже показовий випадок, як на мене. Попри відсутність офіційної цензури повідомлення російських медіа (вони, у відповідності з нормами законодавства РФ повинні керуватися виключно офіційними джерелами, щоб не отримати покарання «за дискредитацію російської армії») дуже нагадують повідомлення Центрального телебачення СРСР про перебування обмеженого контингенту радянських військ у Афганістані. З 1 грудня 2022 року набув чинності наказ ФСБ, який забороняє «іноземним агентам» обговорювати перебіг дій російських військ в Україні.
Для розмивання відповідальності за дії російських військ кремлівська пропаганда використовує термін «союзні сили», об’єднуючи у такий спосіб російську армію та незаконні озброєнні формування так званих ДНР та ЛНР. Проте цей термін мало кого вводить в оману, адже характер бойових дій суттєво змінився після 24 лютого 2022 року. Мобілізація населення окупованих територій є воєнним злочином, і керівництво Росії ще нестиме за нього покарання. Щодо українських Сил оборони російські пропагандисти використовують терміни з підтекстом дегуманізації – «нацисти», «націоналісти», «бойовики Зеленського», у їхніх інформаційних повідомленнях часто відбувається протиставлення Збройних Сил України та «націоналістичних батальйонів», яким російська пропаганда приписує функції військової жандармерії та каральних загонів.
У ефірах та новинних повідомленнях російських медіа активно представлені українські полонені, які на камеру розповідають те, що від них хочуть почути. Нагадаю, що подібні правила поведінки для військовослужбовців, які потрапили в полон, передбачили чимало армій цивілізованого світу. Російська пропаганда приділяє особливу увагу двом категоріям – представникам полку Національної гвардії «Азов», який визнаний у Кремлі злочинним, та іноземним військовослужбовцям ЗСУ. До речі, вересневий обмін полоненими, під час якого 10 полонених іноземців та чимало «азовців» повернулися додому, не знайшов адекватного пояснення у російських медіа. Окремі експерти припускають, що оголошення «часткової мобілізації» було спробою поставити інформаційну димову завісу над цією подією з боку Кремля.
Постачання ЗСУ сучасних західних озброєнь, які дозволили змінити ситуацію на лінії протистояння, є для Кремля найпотужнішим подразником. Після початку отримання ЗСУ 155-міліметрових гаубиць у російських медіа розгорнулася інформаційна епопея про полювання за ними, апофеозом якої стала демонстрація захопленої в якості трофея непридатної для використання гаубиці М777 під час виставки «Армія» у серпні 2022 року під Москвою. Ефективне застосування українськими військовими РСЗВ HIMARS стало справжнім жахом для російських загарбників. Десятки складів з боєприпасами стали жертвами прицільних ударів, тому особисто генерал Конашонков неодноразово розповідав про знищені пускові установки та «перехоплення» ракет HIMARS, виставляючи себе посміховиськом в очах світу. Нагадаю, що у Пентагоні заперечують знищення хоча б однієї РСЗВ HIMARS з числа переданих Україні.
Невипадково у діяльності російської пропаганди регулярно звучать звинувачення на адресу США у незаконних дослідах у бактеріологічних та хімічних лабораторіях на території України. Їх особисто озвучує в середньому раз на місяць начальник військ радіологічного, хімічного та біологічного захисту, генерал Ігор Кірілов. У такий спосіб Кремль намагається змістити акценти на випадок можливого застосування хімічної зброї російськими військовими, намагається підготувати громадську думку.
Контрнаступи українських Сил оборони змусили російських пропагандистів реагувати на складну проблему. Мова про воєнні злочини окупантів, епіцентрами яких стали Буча, Ізюм, низка інших населених пунктів, де розташовувалися катівні окупантів. Масштаб злочинів свідчить, що ненависть до громадян України культивується на офіційному державному рівні. Оскільки про масові позасудові страти та наслідки варварських обстрілів стало відомо світовій спільноті, російські пропагандисти намагаються знецінити їх та перекласти відповідальність за варварські прояви на українську владу та її західних союзників. При цьому звинувачення на адресу Британії у фальсифікації доказів звучать з боку кремлівських пропагандистів особливо яскраво.
Вересневий контрнаступ ЗСУ на Харківщині, який дозволив практично повністю звільнити регіон з-під окупації, став серйозним випробуванням для російської пропагандистської машини. Вона виявилася непідготовленою до роботи з негативною інформацією, яка носила характер цунамі, та стрімкою зміною ситуації на фронті. Патріотичні заклики та імітація волонтерського руху – мабуть, все, на що виявилася спроможною російська пропагандистська машина. При цьому звільнення ЗСУ Херсона у листопаді проходило під акомпанемент інформаційних вкидань про «домовленості» між керівництвом Росії та України.
Псевдореферендуми на окупованих територіях України стали демонстрацією зневаги Росії до норм міжнародного права та здорового глузду. Варто відзначити, що їх проведення супроводжувалося активною інформаційною кампанією для російського споживача, яка включала демонстрацію піднесених настроїв мешканців відповідних регіонів, присутність іноземних спостерігачів та інші елементи імітації демократичного процесу. Незаконне приєднання окупованих територій до Росії отримало оцінку Генеральної Асамблеї ООН, під час засідання якої РФ опинилася у складі «коаліції вигнанців».
Варто звернути увагу на варіативність ядерного шантажу у виконанні Кремля. Якщо протягом тривалого часу елементом пропагандистського впливу була найбільша в Європі Запорізька АЕС, захоплена російськими військами, то у листопаді таким фактором стали припущення про використання Україною «брудної бомби». Про це заявили міністри оборони та закордонних справ Сєргєй Шойгу та Сєргєй Лавров, спікер Держдуми Володін, представник Росії при ООН Нєбєнзя. Згадав про цю пропагандистську конструкцію і Владімір Путін, що дозволяє стверджувати про цілеспрямований характер російських зусиль. Кремль у такий спосіб намагався не лише дискредитувати Україну, але і налякати Захід, щоб зменшити обсяги допомоги Україні.
Дуже показовим є той факт, що пропагандистські російські конструкції підхоплюють не лише представники влади. Спочатку засновник правозахисної ініціативи Gulagu.net Владімір Осєчкін висунув претензії у смерті «вагнерівця» Євгенія Нужина українській владі, мовляв, чому його обміняли. Потім соратники Алєксєя Навального активно просували відео про начебто розстріл російських полонених під Макіївкою на Донбасі.
Втім, варто визнати кілька напрямів, де російська пропагандисти досягають локальних успіхів. По-перше, це функціонування анонімних телеграм-каналів в Україні, де вони доволі успішно формують альтернативний порядок денний. По-друге, це роздмухування протестів у Європі, викликаних погіршення рівня життя. По-третє, маніпуляції ситуацією на пострадянському просторі – у Молдові, Грузії, Вірменії, які також перебувають у сфері російських інтересів.
Російська пропаганда є не лише найбільш ефективним інструментом Кремля на поточному етапі. Питання в іншому – навіть вона виявилася неспроможною приховати відсталість та неефективність російської державної машини в поточних умовах. Російські меседжі відверто провисають у США, Британії, ЄС, і не знаходять масової публічної підтримки.
Євген МАГДА
