Джерело: Ксенія Кирилова, для Tverezo.info

Із наростанням російської пропаганди за кордоном у різних країнах з’являється все більше ініціатив, покликаних викривати поширювану Кремлем брехню. Сюди нажежать і проекти, спрямовані на  розвінчання фейкових новин, і створення  аналітичних центрів, присвячених огляду й відстежуванню дезінформаційних кампаній, і безліч приватних ініціатив з моніторингу російських ЗМІ. Однак експерти все частіше визнають: попри всі перераховані зусилля, російська пропаганда залишається досить ефективним знаряддям інформаційної війни – набагато більш ефективним, ніж її радянська попередниця.

Багато в чому ця різниця пояснюється тим, що, на відміну від комуністичної пропаганди, сьогоднішні «інформаційні операції» Кремля не потребують конкретної ідеології. Сучасна російська пропаганда, на відміну від марксизму-ленінізму, расових теорій і т.ін., не включає в себе якихось складних логічних конструкцій, і сама по собі внутрішньо гранично суперечлива. Для її підтримки використовується  маса образів і станів, викликаних цими образами  – настільки барвистими, що вони діють на людей набагато сильніше, ніж раціональні свідчення. Російська пропаганда створює не систему поглядів, а відчуття, звертаючись безпосередньо до почуттів, до інстинктів, рефлексів і пристрастей, сплетіння яких призводить до потрібного Кремлеві результату.

Головна проблема полягає в тому, що з емоціями практично неможливо сперечатися. Струнку систему поглядів можливо спростувати, ідеологічні помилки легко розвінчати шляхом зіставлення їх з правдою. Але емоції – це зовсім інша справа. Вони лестять людській підсвідомості, відповідають глибинним інстинктам людей, занурюють їх у зручну і комфортну для них картину світу і можуть викликати залежність, яка чимось нагадує наркотичну. Люди, занурені в ці емоції і натхненні пропагандистськими образами, часто просто не бажають знати правду, не бажають виходити за межі звичного для них ірраціонального світу в сферу сухої і некомфортної раціональності.

Цікаво, що пропаганда, яку поширюють у Сполучених Штатах  Дональд Трамп  та його послідовниками, грає приблизно на тих самих емоціях, апелюючи до схожих образів і інстинктів. Спробуємо виділити, які основні почуття і як саме використовуються в тому й у іншому випадках.

1. У першу чергу це, безумовно,  страх . У випадку Росії створюється відчуття небувало високого рівня зовнішньої загрози. Споживачам пропаганди навіюється, що країна знаходиться в оточенні ворогів, які прагнуть її повного знищення. Найсильнішим образом тут є  образ майбутньої катастрофи  – хаосу і мародерства на вулицях, злиднів, бомб, що падають з неба, убитих дітей, зруйнованих осель. Досить показові в цьому випадку розповсюджені в соцмережах відеоролики, у яких Сполучені Штати постають як абсолютне зло і спонсор світового тероризму. Їхня мета – не тільки створити образ ворога, а й показати, що загроза Росії, яка надходить від США, неминуча.

Через телебачення людина штучно занурюється в ілюзорне пекло, єдиним виходом з якого  оголошується консолідація  навколо національного лідера. Водночас не можна сказати, що в цьому випадку експлуатуються найбільш ниці інстинкти людини – швидше, це природні захисні реакції. У Сполучених Штатах крайня права пропаганда також активно використовує почуття страху: страх перед емігрантами, розвитком жіночої емансипації, а для старшого покоління – страх перед комуністами і навіть помірними соціалістами, чия перемога асоціюється в їхньому уявленні з неминучим крахом країни.

  1.  Ненависть . Ця емоція природним чином випливає з попередньої. Насадження страху неможливе без створення  образу ворога  – джерела тієї самої загрози, яка породжує почуття страху. При цьому важливо відзначити, що «ворогом» оголошується та категорія людей, яку більшість або певна група населення  природно вважає ворогами, і які й без спеціальних зусиль викликали у них найбільші  фобії . При цьому всі явища, проти яких виступають пропагандисти, оголошуються породженням саме цих ворогів, і міцно прив’язуються до їх образу та пов’язаних з ним фобій.

У тому, що стосується Росії, багато росіян відчувають образу стосовно до українців за те, що «молодші брати» вибрали інший, незалежний від Росії шлях, вважали за краще орієнтуватися на Захід і тим самим «зрадили» Москву. Ненависть до американців збереглася в росіянах, можна сказати, «генетично», з часів Холодної війни, і в наші дні компенсує почуття меншовартості російського обивателя перед явною американською перевагою в розвитку техніки, науки, кіно і в рівні життя. Сексуальні й релігійні меншини, анархісти та інші рухи, а також інтелігенція в Росії завжди були маргінальними, нечисленними, а тому не викликають співчуття широких мас. Саме тому меншини (мусульмани, кримські татари, опозиціонери і т.ін.) звинувачуються  в тероризмі, українці – у вчиненні «диверсій» в окупованому Криму, американці, зокрема, ЦРУ – у фінансуванні протестних мітингів і таке інше.

У Сполучених Штатах і країнах Європи об’єкти для ненависті різняться в залежності від соціальної групи, на яку спрямована пропаганда. Для анархістів джерелом всіх негараздів оголошується держава, для націоналістів – «єврейська змова», для глибоко віруючих – образ «ліберального Антихриста» і тому подібне. При цьому звинувачення тієї чи іншої групи в реальних або придуманих нещастях, найчастіше, не має нічого спільного з реальною дійсністю. Однак воно настільки імпонує свідомості певних груп, що вони до останнього готові дотримуватися комфортного для них світогляду.

Припустімо, крайня права пропаганда у США, використовуючи вже згаданий страх перед комунізмом, оголошує розслідування ФБР і спецпрокурора Мюллера, так само як і будь-яке несприйняття Трампа, частиною «комуністичної змови», покликаної «зруйнувати Америку». Той факт, що Дональда Трампа критикують люди найрізноманітніших політичних позицій, до того ж багато з них роблять це виключно з міркувань національної безпеки або захисту ключових американських цінностей, просто ігнорується творцями ілюзорною реальності.

Ненависть особливо небезпечна тим, що запускає процес розвінчання моральних заборон своїх споживачів. Вона виправдовує  найпримітивніші і найбільш ниці людські інстинкти – бажання взяти участь в колективному цькуванні, покопирсатися в чужій брудній білизні, дізнатися чужу таємницю, влаштувати шоу з чужого життя. У Росії ця потреба з надлишком винагороджується численними «викривальними» передачами, продукованими найчастіше каналом НТВ: «Анатомії протесту», «17 друзів хунти» та іншими такого ж штибу, що є насправді публічним цькуванням і наклепами на неугодних режиму осіб. «Путінська більшість» радісно чекає такого типу сюжетів, нудячись в передчутті чергових скандалів і чекаючи нових «сенсаційних викриттів» як довгоочікуваної віддушини серед загальної сірості свого життя. Пропаганда дає їм довгоочікуваний перепочинок – «п’ятихвилинку ненависті», рідкісну можливість розслабитися на тлі загальної моральної мобілізації і мілітаристської істерії.

У США прояви такої ненависті – це таврування емігрантів «тваринами», преси – «ворогами народу», а політичних опонентів –  зрадниками. Наслідками цього стає поширення численних образливих мемів,  наклепницьких звинувачень  осіб, які проводять розслідування змови з Росією, у «фінансуванні» з боку Клінтона, Обами або Джорджа Сороса (незважаючи на кришталеву репутацію цих правоохоронців). Сюди ж належать численні конспірологічні теорії про «змову «Deep State», природним наслідком яких є  цькування і таврування  навіть визнаних американських героїв – наприклад, нещодавно померлого сенатора  Джона Маккейна.

  1.  Цинізм. Він є неминучим наслідком ненависті і страху. Знеславлення і цькування об’єктів ненависті призводить до їх дегуманізації, і найчастіше за все боротьба з такою «дегуманізацієїю» супротивником ведеться за принципом «мета виправдовує засоби». У Росії окремим випадком цього явища став так званий «штучний відбір», що дозволяє зробити кар’єру на наклепах і цькуванні. Особливим наслідком російської пропаганди також стало явище, яке можна позначити як «ідейний цинізм». Носії цього стану вірять в пропаганду лише частково, прекрасно розуміючи, наскільки вона брехлива в інших аспектах. Однак вони свято вірять в постулат «мета виправдовує засоби», який і є засадою їх «ідеології».

Стан війни з усім світом є дуже зручним для таких людей, оскільки виправдовує найбільш ниці їхні інстинкти. Їх моральні норми  гранично розмиті , вони в принципі не вірять у можливість існування демократії, чесних виборів, незалежних ЗМІ, життя за законом і правди як такої. Водночас вони вважають, що брехня, вбивства, захоплення чужих територій, війна, наклеп і в принципі руйнування всього світу – виправдані, оскільки «нам це вигідно». У «вигідність» такої поведінки вони вірять з більшим фанатизмом, ніж зразковий радянський громадянин – у непорушність марксизму-ленінізму. Різниця лише в тому, що замість міркувань про класову боротьбу ці люди  з виглядом знавців розмірковують про «геополітику» і про те, чиїми життями Росії «вигідно пожертвувати» цього разу «задля досягнення своїх інтересів». Такі роздуми надають їм почуття власної значущості і виправдовують у їхніх очах будь-які злочини і моральну деградацію.

У США «ідейний цинізм» проявляється в тому, що частина радикально правих вірить: навіть зрада національних інтересів і змова з ворожою державою – це допустимий засіб для перемоги на виборах. Згадаймо сумнозвісні футболки «Я краще буду росіянином, ніж демократом», які так  високо оцінили  російські пропагандистські ЗМІ. Вони є прекрасним відображенням цієї позиції. При цьому цинізм породжує особливе  відчуття переваги, оскільки підносить своїх носіїв вище за їх ворогів, що в такому випадку постають лише «прикрою перешкодою», яку необхідно усунути за будь-яку ціну.

  1.  Елітарність . Сюди належить гра на колективістському началі або, навпаки,  індивідуальній «елітарності». Попри, здавалося б, протилежності цих двох станів, вони базуються на одній і тій же психологічній потребі –  бажанні людини відчувати себе частиною чогось безумовно доброго. У першому випадку це частина великої згуртованої спільноти, що особливо добре видно на прикладі Росії («нормальні люди, що відкидають український фашизм», «патріотична більшість», «народ»). У другому випадку це відчуття себе частиною «групи обраних» (справжніх патріотів, які витримали натиск ліберального лихоліття і готових до злиднів заради батьківщини; справжніх стратегів, які розуміють тонкощі геополітики і т.ін.) Це так само справедливо як для росіян, так і для американських крайніх правих. Основне відчуття тут – відчуття  єдності і причетності. Саме по собі воно не завжди є чимось негативним, проте завжди вміло використовується тоталітарними режимами.

Але найстрашнішим у такій пропаганді, напевне, є те, що всі виділені чотири типи на практиці дуже часто змішані в свідомості однієї людини, і виділити їх в чистому вигляді дуже складно. Пропаганда дає обивателю увесь спектр емоцій і станів – від жаху і паніки до відчуття власної переваги над усім світом, від ницості до катарсису, від граничного егоїзму до фанатичною жертовності. І усі ці стану переплітаються, змінюють один одного в залежності від того, як людині вигідно і приємно відчувати себе на цей момент, виправдовують і раціоналізують один одного.

Реальність просто не в змозі витримати конкуренцію з ілюзією, оскільки багато людей вірять у те, у що вони хочуть вірити. Пропаганда XXI століття довела, що гра на образах і відчуттях діє вірніше і глибше, ніж будь-яка ідеологія, і що контролювання емоцій набагато ефективніше, ніж контролювання мислення. А ще – те, що зруйнувати моральні норми людини виявилося дуже легкою справою.

Джерело: Ксенія Кирилова, для Tverezo.info


RELATED ARTICLESMORE FROM AUTHOR