Отруйні страшилки про «соросят», «толерастів», «майданутих хіпстерів», які прийшли до влади або намагаються її захопити, завжди були зручним інструментом в руках кремлівських пропагандистів. Кампанія проти них зазвичай з’являлася в інформаційному просторі у відповідь на будь-яку проактивну позицію громадян — в Україні чи Казахстані. Для пропаганди будь-які демократичні процеси стають приводом для навішування ярликів, цькування незручних лідерів і активістів, їхньої об’єктивізації та дискредитації. Про те, як саме Кремль клонує наратив щодо «соросят» у різних країнах – у матеріалі StopFake.
Призвідники «кольорових революцій»
Нещодавні демонстрації у Казахстані завершилися введенням в країну миротворців контрольованого Росією блоку ОДКБ. Такі дії відбувалися на тлі підготовленої пропагандистської кампанії, частиною якої було звинувачення активістів, опозиції та неурядових організацій у підіграванні зовнішнім силам, які стоять, за версією агітпропу, за організацією «вуличного свавілля».
Пропагандистські майданчики розганяли версію про те, що в Казахстані «соросят готують тисячі НКО на чолі з «Фондом Сорос-Казахстан» (ФСК). А знаєте, чим він займається, наприклад, в Алма-Аті, де «кольоровість» переросла у справжні збройні зіткнення з правоохоронцями та військами? З 2014 року фонд ФСК сприяє «появі та розвитку громадських просторів для реалізації свободи вираження та колективного вирішення локальних проблем», координує і фінансує спеціально створені групи активістів», – пише агітпроп.
«Соросятами» агітпроп називає людей, які виступають за демократичні перетворення у різних країнах. Згідно з пропагандистською логікою, люди, які влаштовують «кольорові революції», обов’язково мають бути пов’язані зі структурами американського філантропа Джорджа Сороса. Головною ж метою соросівського «інтернаціоналу», стверджує агітпроп, є переписування історії та поширення русофобії.
Описуючи події в Казахстані, пропагандистська машина вибухнула десятками матеріалів, у яких активісти нібито виступали призвідниками та провокаторами заворушень. На перших етапах агітпроп навіть уникав безпосередніх звинувачень у бік Заходу, виставляючи винуватцями саме незручні опозиційні структури, нібито підконтрольні Соросу.
«Хто стояв за бунтами в Казахстані? Білий дім? Сумнівно, надто слабка реакція на придушення бунту. Коли у 2014 році Майдан проходив в Україні за підтримки уряду США, то Держдеп і Білий дім впадали в істерику за будь-яких спроб навести лад у Києві. Мільярдер Джордж Сорос та фінансово-промислові групи? Оце більше схоже на правду», — пише агітпроп.
Протести в Казахстані, нібито організовані саме прозахідними НУО, агітпроп одразу назвав «кольоровою революцією» і за такою логікою ця подія в очах пропагандистських ЗМІ легко пов’язується із загальною концепцією гібридного втручання, а паралелі з іншими країнами, зокрема Україною, напрошуються самі собою.
«Протести проти підвищення ціни на газ у Казахстані, що переросли в бунти та погроми банальної «кольорової революції» проти влади, підтверджують головне: такі події можливі лише там, де є посольство США, що «сертифікує» цей «захід», та тисячі грантоїдських НКО, які готують і наймають кадри для нього» – пише Украина.ру.
Ярлик «соросята» легко набуває локального забарвлення залежно від держави, на яку спрямований агітпроп. Орієнтуючись на порядок денний, який найбільше цікавить місцеві цільові аудиторії, «соросята» можуть ставати, наприклад, «іноземними агентами». При цьому щоразу агітпроп наголошує на зв’язку «незручних» Кремлю людей зі структурами Сороса. Тому в пропагандистських матеріалах і з’являються різні їхні підвиди: «толерасти», «хіпстери», «майдануті», «глобалісти», які тільки те й роблять, що «розхитують човен» авторитарної стабільності.
«Іноземні агенти», котрі також присутні в цьому асоціативному ряді, характерні для Росії і для Білорусі та частково для Казахстану, де використовувалися обидва ярлики – і «соросята», і «іноагенти».
Водночас загальна логіка зберігається – цькування опозиціонерів та активістів, зачистка альтернативної думки, що загрожує чинному режиму, активація контексту про «зовнішнє управління»
Всюдисущі «соросята», переконує агітпроп, не просто влаштовують «кольорові революції», а рвуться до влади і у Казахстані, і у Білорусі, а раніше й у Вірменії. Наприклад, Нікол Пашинян, вірменський лідер, який прийшов до влади після Оксамитової революції, за версією агітпропу, теж належить до «соросят».
«Фонд Сороса, ніби паразит ломехуза, відкладає личинку за личинкою у владному пашинянівському мурашнику. І щойно ломехузи розплодяться – мурашнику прийде гаплик», — пише Политнавигатор.
«На Кавказі чергове загострення вірмено-азербайджанського конфлікту, в якому «соросята» Єревана, не визнаючи і не допомагаючи Карабаху, не готуючись і не беручи участі повною мірою (по-справжньому) і в новому прикордонному конфлікті безпосередньо у Вірменії, втім, провокують Росію на втручання «захистом» союзника, який мріє, щоб за нього і замість нього воювали. Чи не за це Сорос платить? – пише агітпроп.
Молдова, у свою чергу, теж нібито з вини «соросят» перетворилася на «захоплену державу». Та й сама президентка республіки є яскравою «представницею Сороса» у Молдові, яка прагне здати країну «в управління румунським націоналістам».
«Першість за оригінальністю тримає наша «богиня демократії та солідарності», лідерка партії PAS – політичного придатка фонду Сороса», – так описувало видання «Молдавские ведомости» Майю Санду під час її президентської кампанії.
Білоруські масові демонстрації проти фальсифікації результатів президентських виборів у 2019 році прокремлівська пропаганда також представляла як рухи, організовані певними зовнішніми силами — польськими, литовськими спецслужбами, за підтримки доморощених «соросят» у Білорусі. Висміювання учасників протестів одночасно із героїзацією насильницьких дій силовиків щодо громадян було пропагандистським тлом, яке дбайливо вибудовував агітпроп.
«Суспільство розкололи. Ми були за крок від втрати національної державності. Не без допомоги Сороса, соросят усередині, які взялися за видання нових підручників з історії Білорусі… Ми маємо запобігати новим викликам та загрозам у сфері національної пам’яті. Завдання – не допустити розвитку ідей, які можуть підірвати країну у майбутньому», – цитує Лукашенка видання «Беларусь сегодня».
Зміщення акцентів
В Україні образ «соросят» використовувався прокремлівською пропагандою для створення наративу про «зовнішнє управління». Цей інформаційний шум Кремль використовує з метою створення необхідного тла для подальшої окупації та військової інтервенції. Знищення суб’єктності України — не в останню чергу завдяки прив’язці політичного істеблішменту до «соросят» та Держдепу — роками є маніпулятивною тактикою зміщення акцентів.
«Повний склад фракції «слуг» та спорідненої з нею зграї соросят із партії «Голос», напівзогнилої від внутрішніх виразок, створеної спеціально під парламентські вибори 2019 року для посилення зовнішнього управління Україною з боку всіляких прозахідних грантоїдів», — йдеться у статті newsfront.
Не забуває агітпроп і про «гей-пропаганду». Саме «соросята», як пишуть у десятках пропагандистських матеріалів, здійснюють антиросійські змови у всіх країнах під проводом свого ватажка Сороса.
«Займайтеся у себе вдома, чим хочете та як хочете. Ми однозначно виступаємо проти пропаганди ЛГБТ у суспільстві, освіті, дитячому садочку. Ми не підтримуємо гей-паради, навіть якщо Сорос чудово платить за них», — пише «Комсомольская правда» в Молдові.
«Зуби дракона»
Аби потрапити до лав «соросят», не конче мати формальне ставлення до структур Сороса – для агітпропу досить просто поділяти західні цінності і бути прихильником демократичного розвитку.
«Росія повинна думати і не проґавити можливості розібратися з агентами антиросійського американського впливу в сусідніх країнах , «вилікувати» їх від згубних багатовекторності та навмисної русофобії, як фону для побудови національних держав. Сьогодні Росія, здається, перемагає тактично, але стратегічна перемога її лежить в іншій площині – в умінні протистояти тим тисячам прозахідних грантоїдських структур, які продовжать «працювати на демократію» з простими людьми та елітами в країнах по всьому периметру російських кордонів. Ці «зуби дракона» вже посіяні і обов’язково дадуть свої диявольські сходи», — йдеться у цьому матеріалі.
«Засилля іноземних радників та ангажованих українських співробітників, які відпрацьовують західні гранти (на Україні їх називають «грантоїдами» або «соросятами») призвело до формування системи зовнішнього управління країною. Встановивши контроль над місцевою елітою, Захід отримав можливість нав’язати «партнерам» будь-яке невигідне політичне чи економічне рішення», — пише Царьград.
Універсальний ворог
Наратив про «соросят» у різних країнах виконує ще одну важливу пропагандистську роль — створення універсального ворога. Вигаданий противник, обриси якого навіть уявити важко.
«Ця глобальна сила на тій же Україні, наприклад, діяла руками бандерівців, а на Балканах – руками ісламістів. Її найманці можуть бути різними, але дегуманізація територій завжди є однаковою», — пише Ren-TV.
У самій Росії про це свідчать відсилки в низці пропагандистських матеріалів до масових протестів у Росії на Болотній площі в 2012 році, які були жорстко придушені. Сьогодні це відбувається і стосовно прихильників опозиціонера Олексія Навального, — мовляв, «соросята» на варті й обидва протестні рухи організували саме вони, аби підірвати російську державність.
«По суті, ми маємо справу з «перевертнями», які скандують «Росія стане вільною!», а насправді прислуговують золотому тільцю, заганяючи «бидло» під світове банкірство», — йдеться в одному з матеріалів, опублікованих на маловідомому сайті.
Водночас для російської аудиторії більш зрозумілим є якраз ярлик «іноземні агенти і «власовці» — штамп, що відсилає адептів історичного реваншизму до історії про генерала Андрія Власова, який командував антирадянською Російською визвольною армією в роки Другої світової війни.
Універсальність такої формули полягає в тому, що пропагандистська машина Кремля легко адаптується не лише в різних країнах, а й до різних політичних площин – як до внутрішнього порядку денного, так і до зовнішнього: в Молдові «соросят» нерідко агітпроп пов’язує з «румунським націоналізмом», а в Білорусі закладається контекст нібито історичного реваншизму з боку Польщі та Литви тощо. Так само формула про «зовнішнє управління» застосовується і для дискредитації спільних регіональних та міжнародних ініціатив — таких, як, наприклад, Кримська платформа чи Асоціативне тріо України, Молдови і Грузії.
За допомогою такого прийому агітпроп проплавлює всі контексти в неправильний, а єдиною істинно «правильною» реальністю виставляється «русский мир».
Автор Маріанна Присяжнюк
