За кілька днів до російського вторгнення мені запропонували взяти інтерв’ю у російського дисидента, який колись був радником путіна, а сьогодні вважається його ворогом. Колишній радник кремля три години пояснював мені, що інформація про те, що росія готується напасти на Україну, є продуктом пропаганди, узгодженої між путіним і Байденом. Радник (у супроводі американського військового у відставці) з твердим переконанням запевняв, що росія не має достатнього потенціалу для нападу на Україну, а світлини російських військ біля кордонів України – обман. Насправді війни не буде, Байден отримає Нобелівську премію миру, а путін все одно політично засмокче Україну, бо американсько-російський пакт укладено.
Треба визнати, що вся ця історія була досить гарно складена, вписувалася в загальний скептицизм щодо війни і відповідала нашій вродженій недовірі до чорних сценаріїв. Однак я не насмілився публікувати це інтерв’ю – після ще глибших роздумів я вирішив, що ці теорії швидше спрямовані на притуплення нашої пильності і сильно суперечать фактам. Колишній радник проявляв всебічне обожнювання Трампа та цілковиту критику Байдена. Можливо, цей факт був спонукою до заперечення факту майбутньої трагедії.
Ми не любимо слухати чорні сценарії. Надаємо перевагу жити із впевненістю, що вони нас не торкнуться. Ми не знаємо, якою була мотивація президента Володимира Зеленського, коли він не хотів слухати попереджень Заходу про те, що росія збирається напасти. Якби ці застереження сприйняли більш серйозно, Україна, ймовірно, була б в іншому становищі. Не допомогли теж розсилання попереджень дипломатичними каналами, не допомогли «витоки» у найважливіші ЗМІ світу. Офіційний Київ заявив, що загрози вторгнення немає. Сьогодні вже самі запитання, як можна було проігнорувати застереження, викликають різку реакцію та звинувачення у грі в російську пропаганду. Тим паче, що сам Володимир Зеленський став героєм чи не для всього українського суспільства та світової громадськості, символом боротьби з російським загарбником.
Дійсно, треба бути обережним, щоб не грати в одному оркестрі з москалями, але це не означає, що потрібно відмовлятися від критичного мислення. Зрештою, важко визнати, що заява президента Байдена минулого тижня про те, як він попереджав президента Зеленського, могла бути натхнена російськими службами. Тим паче, що там описуються вже перевірені події: Вашингтон попереджав Київ про вторгнення росії, а Київ не хотів його слухати. Можливо, сьогодні Україна була б краще підготовлена до оборони, і поставки західної зброї в Україну надійшли б раніше. До речі, цікаво, що в Україні ніхто не постраждав від ігнорування російської небезпеки. Зрештою, можна припустити, що коли Володимир Зеленський публічно відповів президенту США, що йому краще знати, нападуть росіяни чи ні, він спирався на дані своїх соратників чи власних служб. Хочеться сподіватися, що сьогодні ці люди вже не входять до кола радників українського президента, хоча багато вказує на те, що, на жаль, ця надія марна.
Також неможливо повністю приховати деякі факти. Наприклад, Медведчук та інші проросійські політики тривалий час залишалися в українській еліті (виникає питання, з ким вони підтримували контакти і де ці люди сьогодні), роками підтримувалось московське православ’я, яке є опорою російських служб, або небажання витісняти з публічного простору та ЗМІ «русский мир». Про масштаби проникнення росіян у нові еліти яскраво свідчить зрада депутата Верховної Ради від президентської фракції «Слуга народу» Олексія Ковальова, який заявив, що росія на Херсонщині назавжди та офіційно зізнався у контактах з представниками путіна, чи справа генерала СБУ Андрія Наумова, довіреного соратника президента Зеленського, який втік з України за день до вторгнення, а тепер знову прославився тим, що його спіймали (цікаво, а чи точно спіймали) в Сербії. В оточенні президента Зеленського все ще є люди, які були відомі своїми добрими стосунками та бізнесом з росією. Деякі з них сьогодні представляють себе великими речниками Заходу, зокрема співпраці з Польщею. І все ж десь у душі щось підказує нам, що краще б вони якийсь час доводили свої нові погляди деінде, а не на міжнародній арені.
Павел Боболовіч
Світлина: pixabay.com
