Джерело: блог Ігоря Яковенка
У ставленні до протестів у США дивним чином збігаються погляди, почуття і навіть аргументація російських прихильників і противників Путіна. Такої єдності поміж російськими лібералами і махровими державниками, прихильниками західного вибору Росії і прихильниками «особливого російського шляху» не трапляється з жодного іншого питання світової та вітчизняної політики. Аналіз причин цього збігу, можливо, дозволить виявити одну з тих внутрішніх вад, які зумовили перебування російської ліберальної опозиції до путінського режиму в її нинішньому убогому стані і прирікають її на нескінченні поразки.
Російський офіціоз від самого початку із захопленням сприйняв ситуацію у США. У російських новинах постійно прокручувалися одні і ті ж кадри погромів, у нескінченних ток-шоу «експерти» практично одностайно інтерпретували події в США як «кінець лібералізму», близьку «загибель США» і «крах Заходу». Рух Black Lives Matter подається виключно як «чорний расизм», його учасники профануються і дискредитуються як хулігани та погромники, яких «ліві» використовують в боротьбі проти Трампа, на стороні якого незмінно перебувають симпатії Кремля і його обслуги.
Про те, як російські державні ЗМІ, орієнтовані на американську аудиторію, особливо телеканал Russia Today (RT), інтерпретують протести у США, «Детали» докладно описали в статті: «”Червоні” починають: Росія на боці расистів», у якій доктор Олександр рейд-Росс із державного університету в Портленді (США), автор книги «Проти повзучого фашизму», проаналізував ситуацію з протестами в Америці з огляду на «російську складову».
За спостереженнями доктора Рейнд-Росса, «Кремль узяв курс на расистську лінію, дискредитуючи законність Black Lives Matter (BLM), нового міжнародного руху, який виступає проти насильства стосовно чорношкірого населення – що, в принципі, перегукується з оскаженілою пропагандою правого спрямування у самій Росії». Ще одне істотне спостереження американського експерта: «канал RT активно заговорив про конспірологічні теорії, заявивши, що за заворушеннями в Міннеаполісі стоїть Джордж Сорос».
А ось як оцінюють протести у США популярні в опозиційному середовищі російські експерти і публіцисти.
Публіцист Юлія Латиніна в статті «Донбас у Нью-Йорку» повідомляє: «Найбільше мене дивує те, що події, які відбуваються зараз у США, політкоректно називаються «протестами проти расизму і насильства в зв’язку зі смертю Джорджа Флойда»… Ми ж не називаємо багаторічний погром в Донбасі «протестами з приводу пригноблення росіян в Україні». Кінець цитати.
Тобто, агресивна війна, яку Росія сьомий рік веде проти України, публіцистом Латиніною якимось дивним чином ототожнюється з подіями у США. На жаль, публіцист Латиніна не пояснила, солдатами якої саме іноземної держави-агресора є прихильники BLM.
Один із лідерів російської Лібертаріанської партії Михайло Свєтов оцінює ситуацію в США як «сплановану кампанію терору проти мирного населення».
Опозиційний письменник Марк Солонін у своїх публікаціях прославляє безкорисливість і мужність білих работоргівців і ставить їм за заслугу те, що вони (або їхні нащадки – тут у Солоніна непевність) не вимагають від чорних повернути їм гроші за перевезення їхніх предків в трюмах із Африки до «найкращої країни світу».
Опозиційний економіст Андрій Ілларіонов, маніпулюючи статистикою, намагається переконати свою ліберальну аудиторію в тому, що, хоча серед афроамериканців у 2,6 разів більше убитих від рук поліції в перерахунку на мільйон населення, але, тим не менш, чорношкірі злочинці насолоджуються «своїм привілейованим становищем» і «безкарністю». Нагадую, стаття Ілларіонова стосується тих подій, імпульс яким дали ті 8 хвилин і 46 секунд, протягом яких Джордж Флойд «насолоджувався своїм привілейованим становищем».
Абсолютна перевага серед російської ліберальної опозиції негативного ставлення до нинішніх протестів у США, висловлювання в діапазоні від кепкування до відвертого расизму дивним чином контрастують із настроями в американському суспільстві, перш за все серед його ліберальної частини.
Згідно з дослідженням політолога Елвіна Тіллера, саме ліберальну, а не ліву риторику найчастіше використовують в соцмережах активісти руху BLM. Ймовірно, домінування цих помірних, мейстрімно-патріотичних інтонацій дозволяє BLM користуватися підтримкою трьох чвертей американців, зокрема й деяких консервативних політиків, наприклад, республіканського сенатора Мітта Ромні.
Є кілька причин, через які ставлення російських лібералів настільки радикально відрізняється від ставлення до того ж самого предмету лібералів американських.
Причина перша – медіазміщення.
Американці стикаються з протестами лицем до лиця. Росіяни спостерігають за ними або по телевізору, тобто, бачать картинку, яка сформована ЗМІ, або орієнтуються на думку російських емігрантів. У логіці ЗМІ – в пріоритеті скандал, насильство. Тому якщо в реальності на 99% мирного протесту припадає 1% погрому, телевізійна картинка показує зворотне співвідношення.
Дані американських досліджень показують, що більшість учасників протестів – мирні і білі, російський телевізор показує в основному чорношкірих і агресивних, оскільки, на думку редакцій, саме таку картинку хоче бачити глядач. Те, що частка білої освіченої молоді з благополучних сімей у протестних акціях становить в Нью-Йорку 61%, у Вашингтоні 65%, в Лос-Анжелесі 53%, російської публіці знати не обов’язково.
Причина друга – типова для пострадянської інтелігенції ненависть до «ліваків».
Нас, усіх тих, хто отримав освіту в СРСР, перегодували Марксом і особливо Леніним, до того ж вчили за підручниками, в яких той таки марксизм викладався в настільки карикатурному вигляді, що нічого, крім іронії, змішаної з огидою, викликати не міг. Звідси у людей, яким роками втовкмачували в голови 50 томів ПЗТ Маркса і Енгельса, а також 55 томів ПЗТ Леніна, ненависть до «лівої» ідеології. Звідси в словнику пострадянської інтелігенції є лайливий термін «лівак», але немає симетричного терміна «правак».
У більшості країн Заходу – картина із протилежним знаком. Більшість творчої, наукової інтелігенції, зокрема й професура провідних університетів США, дотримуються лівих поглядів. Причин для того є декілька. Одна з них – реакція на Маккартизм, в ході якого зазнали переслідувань десятки тисяч представників лівих поглядів, зокрема й сотні акторів і режисерів Голлівуду, серед яких, наприклад, Чарлі Чаплін, багато вчених, зокрема й Альберт Ейнштейн та Роберт Оппенгеймер, політики і військові, зокрема й лауреат Нобелівської премії миру Джордж Маршалл (той самий, який «план Маршалла»). З університетських бібліотек було вилучено понад 30 тисяч найменувань книг.
Заборонений плід найсолодший. І хоча епоха маккартизму закінчилася 60 років тому, нинішніх студентів американських вузів ще вчать старенькі професори, які пам’ятають, як вони в юності таємно читали і обговорювали книжки Маркса і Троцького. І, до речі, риторика деяких російських ненависників BLM і шанувальників Трампа збігається з риторикою покійного сенатора Маккарті, який звинувачував у зраді всю Демократичну партію США і готовий був пересаджати половину американців.
Причина третя – конспірологія: все влаштували Сандерс і Сорос.
Тут знову відбувається змикання менталітетів путіністів та значної частини антипутінців. Приклад: путіністи шукають «організаторів» і «ляльководів» протестів у Хабаровському краї, Соловйов бреше, що люди там протестують за гроші. Багато противників Путіна в Росії не вірять у горизонтальний, безлідерский характер руху BLM і теж переконані, що його учасники протестують за гроші. Причому, ті ж самі люди щиро обурюються брехнею російського телевізора щодо «проплаченості» російського протесту.
Причина четверта – високий рівень етнофобії і побутового расизму, які глибоко проросли в російське суспільство.
За останніми даними щорічного моніторингу етнофобії від Левада-центру за вересень 2019 року, абсолютна більшість росіян тією чи іншою мірою хотіли б не пускати до Росії темношкірих вихідців із Африки. Причому, 30% виступають за повну заборону на появу в межах Росії людей із темним кольором шкіри, а 31% готові пускати їх в країну тільки тимчасово. Приблизно таке ж ставлення до вихідців з країн Середньої Азії: 29% за категоричну заборону їх в’їзду в Росію і 30% – згодні лише на їх тимчасове проживання.
Причому етнофобія росіян поширюється не тільки на приїжджих, але й на громадян Росії певних етнічних груп. 41% громадян Росії хотіли б заборонити проживання в Росії циган, а 16% готові дозволити їм лише тимчасове проживання. Відносно чеченців росіяни дещо більш гостинні: «лише» 27% не хотіли б жити з ними в одній країні, а 16% згодні тільки на тимчасове проживання чеченців у РФ. Слід зазначити, що до євреїв росіяни наразі ставляться дещо більш терпимо: «тільки» кожен четвертий хотів би обмежити в’їзд євреїв до Росії: 12% заборонити повністю і 12% – дозволити тимчасове перебування.
Настільки високий рівень етнофобії і побутового расизму робить його звичним, а ставлення до нього – терпимим. З нетерпимістю більшість росіян готові поставитися до крайніх форм расизму і етнофобії, до вбивств і побиття на расовому та етнічному ґрунті, а неприязне, зверхнє ставлення до інших етносів у Росії поширене не тільки серед «глибинного народу». Найкраще ставлення росіян до людей зі шкірою іншого кольору висловив найбільш «інтелігентний» з братів Кролікова у фільмі «Ширлі-мирлі: «Ні, звісно, я не расист, але негрів особливо близько до себе не підпускаю».
Причина п’ята – специфічна російська ідентичність у чорно-білому кольоровому діапазоні.
Письменник Денис Драгунський із гордістю повідомляє: «Я – білий. Я щасливий, що належу до великої європейської культури. Що за мною і Фідій з Архімедом, і Платон з Фомою Аквінським, Шекспір і Джойс, Корнель і Стендаль, і навіть Гете, Шиллер, Кант та Гегель, незважаючи на всі складності мого особистого ставлення до Німеччини. І, безумовно, все те, що ми називаємо сучасною наукою – від пеніциліну до лазера, від розшифровки єгипетських ієрогліфів до психоаналізу».
Після цього пояснення письменник Денис Драгунський ділиться своїми відчуттями стосовно білизни свого шкірного покриву: «Я радий, що я білий (слово «гордий» я не вживаю, бо гордість, вона ж в іншому перекладі гординя, є великим гріхом) – тобто я радий тому, що Бог або Природа створили мене таким, який я є. Якби я був китайцем або африканцем, я був би радий, що я жовтий або чорний». Кінець цитати.
Письменник Денис Драгунський в цьому своєму одкровенні жорстко відмежовується від расизму, демонструючи широту поглядів і припускаючи, що якби він був жовтим або чорним, він би з цього теж радів, хоча в цьому випадку письменник Драгунський, мабуть, не відчував би «за собою» Фідія з Архімедом, а також Платона з Шекспіром.
Не маючи ні найменшого права і бажання вчиняти замах на святе право письменника Дениса Драгунського тішитися своїй білизні і на підставі цієї білизни відчувати за собою всю міць європейської культури, я, тим не менш, змушений звернути увагу на певну уразливість обґрунтування цієї радості.
По-перше, щодо Архімеда. Його твори, як і більшість праць античних авторів у Темні століття європейської історії були втрачені і повернулися в Європу лише завдяки «перекладацькому руху», який був започаткований у 9 столітті в багдадському «будинку мудрості» за опіки халіфа Аль-Мамуна. Праці Архімеда, Евкліда, Протемея, Аристотеля та ін. було перекладено арабською, а двома століттями пізніше – латиною. Так що без арабської милиці європейська культура не отримала б потрібного палива для Відродження.
По-друге, «біла» європейська культура багато в чому стояла на плечах тих культур, які створювалися людьми з більш темним кольором шкіри. Фалес, якого вважають першим європейським вченим, привіз свої відкриття зі Стародавнього Єгипту. Теорема Піфагора була відома єгиптянам у 23 столітті до н /е, за 17 століть до Піфагора.
По-третє, ми, як вид Homo sapiens, виникли в Африці. Саме там навчилися говорити, обробляти знаряддя праці і створювати твори мистецтва. Тому, радіючи своїй білизні, не варто забувати, що наші предки, які стоять біля витоків людської культури, мали, швидше за все, інший колір шкіри.
Ці зауваження стосуються не стільки позиції письменника Дениса Драгунського, скільки тих російських прихильників концепції «тягаря білої людини», які полюбляють розмірковувати про генетичну нездатність чорних до науки, високої культури і мистецтва.
Причина шоста – «не смійте чіпати своїми руками нашу Америку!».
Для російського ліберала і антипутінця США і Захід в цілому довгі роки були містом, що виблискував на пагорбі. Слова Бориса Єльцина: «Я облетів два рази навколо статуї Свободи і став удвічі вільнішим» отримали відгук у серцях російської демократичної громадськості. Слова «ліберальна опозиція» в Росії – практично синонім слову «західники».
Після падіння залізної завіси сяйво міста на пагорбі істотно потьмяніло. Маси росіян, які отримали можливість на власні очі побачити Захід своєї мрії, виявили безліч турків, арабів і африканців у Європі, не кажучи вже про Америку. Ставлення до політики політкоректності, усталеної на Заході, у представників російської ліберальної опозиції дивним чином збіглося зі ставленням оборонців путінізму, що мешкають на федеральних каналах, і таких представників вкрай право-консервативних поглядів як, наприклад, авторка скандального роману-антиутопії «Мечеть Паризької Богоматері» Олена Чудінова.
Інтонації російських лібералів щодо політкоректності американців і європейців все більше нагадують знамените: «Ну, тупі-і-і!» покійного сатирика Михайла Задорнова, який в останні роки зробив антиамериканізм головним змістом своєї творчості.
Причина сьома – перенесення своєї історичної травми на чужий ґрунт
У нещодавньому випуску ТВ Клубу «Континент» письменник Геннадій Кацов пояснив, чому російські емігранти краще розуміють проблеми США, ніж самі американці. «У нас є історична травма – це досвід проживання в СРСР», – повідомив письменник Геннадій Кацов.
Після чого почав проводити прямі аналогії між масовими репресіями в СРСР і останніми подіями у США. Головною проблемою Сполучених Штатів письменник Геннадій Кацов назвав Демократичну партію США, яку зажадав перейменувати на «марксистсько-фашистську», а головним фашистом назвав Берні Сандерса, який, на його переконання, вже захопив усю Демпартію.
Рабство у викладі письменника Геннадія Кацова виявилося цілком симпатичним інститутом, за якого у негрів були «відмінний одяг» і «хороша їжа», а рабовласники для них були все одно що батьки.
Письменник Геннадій Кацов – це, звичайно, крайній випадок. Але перенесення своєї історичної травми на чужий ґрунт і практика хибних аналогій дуже характерні як для росіян, так і для російських емігрантів.
Ставлення росіян до того, що відбувається у США, слава богу, не здійснює хоч якогось помітного впливу на те, що відбувається в цій країні. Але те, що це ставлення на 100% збігається у путінських мракобісів та ліберальної опозиції, цілком можна розглядати як тривожний сигнал про неблагополуччя всередині самої опозиції, як симптом її глибоко вкоріненої провінційності і відсталості.
Нездатність адекватно оцінювати події у світі не може поєднуватися зі здатністю правильно оцінити те, що відбувається всередині країни і виробити правильну тактику і стратегію опору режиму. А головне, нерозуміння процесів, які відбуваються у світі, не дозволяє ліберальній опозиції запропонувати громадянам країни сучасний проект майбутнього, багато в чому породжує безсилля російського протесту, який досягає окремих успіхів тільки в деяких регіонах Росії, там, де до цього протесту не докладають руку столичні ліберальні володарі умів …
Джерело: блог Ігоря Яковенка
