Джерело: Денис Волков, для The Insider
Рейтинг довіри до Володимира Путіна у травні впав навіть нижче від «докримского» рівня – 25%, побивши антирекорди кінця 2013 – початку 2014 року (30-35%), про це свідчать дані дослідження «Левада-центру», опублікованого 29 травня. Заступник директора центру Денис Волков пояснює, чого сьогодні бояться росіяни і чому не вбачають у Путіні майбутнього керівника країни.
На час пандемії COVID-19 ми поміняли методологію наших регулярних досліджень – тепер проводимо опитування за допомогою телефонних інтерв’ю (CATI) за випадковою двоосновною вибіркою (RDD). Але навряд чи це значно вплинуло на результати. Рейтинг Володимира Путіна сьогодні такий самий або навіть трохи нижчий порівняно з 2012-2013 роками. А якщо цей показник порівняти з показником довіри відразу після Криму, то він нижчий більш ніж в два рази.
Соціологи розрізняють рейтинг довіри і електоральний рейтинг, які між собою дуже схожі, і рейтинг схвалення діяльності, який ми вимірюємо щомісяця. Коли ми говоримо про схвалення, це скоріше про сьогоднішній день і про минулі заслуги, головний чином – про перемоги Путіна у зовнішній політиці. З жовтня 2019 року по травень 2020 року цей рейтинг знизився з 70 до 59%. Тобто як і раніше більшість людей ці заслуги Путіна оцінюють досить високо.
А рейтинг довіри і тим більше електоральний рейтинг – це про майбутнє. Буквально так: хочете ви знову бачити Путіна президентом чи ні? Помітне падіння цих показників розпочалося вже давно – навіть ще до пенсійної реформи. І зупинити цей процес у Кремля ніяк не виходить. Відкриті питання, коли респонденту не пропонується ніяких підказок, показують менші значення, ніж закриті питання. Наприклад, у відповідь на відкрите запитання про те, яким політикам довіряють росіяни, прізвище Путіна сьогодні називають 25% респондентів, а три роки тому таких було майже 60%. Іншими словами, як не міряй, усі виміри показують зниження підтримки першої особи.
Як не міряй, впадає у вічі зниження підтримки Путіна
При цьому система в цілому виглядає більш стійкою, ніж рейтинг президента. Чому? В системі, в уявленні росіян, багато було оновлено: уряд, непопулярного прем’єра і губернаторів замінили на нових. А Путін залишається таким, яким і був. Людям від президента не вистачає новизни. Крім того, два роки тому, коли Путін «просів» на пенсійній реформі, армія зберегла свій рейтинг після Криму і Сирії й обігнала президента за рівнем довіри. І зараз після успішної часткової зміни губернаторського корпусу, сукупний губернаторський рейтинг вищий, ніж президентський. Складається дивна ситуація, за якої президент програє на тлі збудованої ним самим системи. Це удар особисто для президента.
Тут важливо врахувати, що з того часу, як Путін в 2012 році повернувся на пост президента, росіяни його вважають відповідальним не тільки за все хороше, але й за все погане. Раніше «за все погане» відповідали міністри, потім – Дмитро Медведєв під час своєї президентської каденції. Але всі останні роки рейтинг у Путіна був високий, і цього не помічалося.
А сьогодні на перший план вийшли економічні проблеми. За нашими даними, обвалення усіх оцінок економічної ситуації в березні можна порівняти з тим, як вони впали в 2008-му і в кінці 2014 року. В уявленні громадян це повноцінна економічна криза, яка почалася до карантину з падінням цін на нафту і посилилася під час нього. Росіяни прекрасно усвідомлюють, що економічні проблеми Путін вирішує погано. В їхніх очах він відповідає за зовнішню політику, за велич країни, за територіальну цілісність. І сьогодні, коли потрібні економічні рішення, від президента їх і не чекають. На нього не сподіваються.
Росіяни прекрасно усвідомлюють, що економічні проблеми Путін вирішує погано
Частково на рейтингу негативно позначилося і обнулення президентських термінів. Сьогодні, коли воно наклалося на весь комплекс проблем, воно сприймається гірше, ніж якби воно проводилося ще до пенсійної реформи. І тут склався парадокс. Падіння рейтингу, яке не виходить зупинити, спровокувало переписування Конституції, мета якого – дати президенту додаткові повноваження. Коли було оголошено про обнулення, Путін втратив кілька очок популярності саме на цьому. Тоді він обвалився більше, ніж інші інститути. Це рішення розділило суспільство на рівні частини. Є ті, хто за, і є ті, хто проти. За – пенсіонери старшого покоління, які як раз краще ходять на виборчі дільниці. Проти – молоде і середнє покоління (наймолодшим це все взагалі не дуже цікаво). Великі міста теж розділилися майже навпіл: значна частка населення все одно «за», але велика доля – «проти».
Сьогодні повернулися ті чотири Росії, про які в 2011 році писала Наталя Зубаревич, – великі міста, середні промислові міста, села та республіки Північного Кавказу і півдня Сибіру. Після Криму вони зникли – точніше, злилися в єдиному «за». А останні кілька років цей поділ знову став актуальним. Причому більш модернізовані міста сьогодні менше підтримують Путіна і саму систему. Але не можна сказати, що рейтинг Путіна падає за рахунок окремих верств населення. Суспільство ним розчароване в цілому, причому сильніше, ніж кілька років тому. Хоча найбільше він «просідає» серед більш сучасних верств населення і серед малозабезпечених, які взагалі нічого не отримали за час його правління або отримали менше від усіх. Але головний аргумент у просунутих колах (серед тих, кому умовно від 30 до 55 років, хто не дивиться телевізор, не просто користується інтернетом, а й отримує новини в мережі) – це не політичні промахи, а саме погана економічна ситуація.
Спроби Путіна продемонструвати, що під час пандемії він добре порається з ситуацією і залишається головним керманичем, не рятують рейтинг від падіння. Судячи з даних ВЦИОМ (Всеросійський центр вивчення громадської думки – ред.) і ФОМ (Фонд Громадської думки – ред.) позитивно спрацювало лише перше «коронавірусне» звернення Путіна. Довіра дещо відновилася, а потім знову пішла на спад, тому що ці процеси дуже інерційні. Оскільки економічні проблеми і погіршення становища для звичайної людини почалися кілька років тому, то зверненнями до нації зупинити це вже неможливо. Тут необхідне фундаментальне поліпшення рівня життя, впевненості у завтрашньому дні.
Зліва – відсоток тих, хто довіряє, праворуч – хто не довіряє
Чим далі, тим більше у людей виникає відчуття економічної безвиході. Росіяни нам кажуть, що після безперервного п’ятирічного падіння рівня доходів тільки на початку цього року вони відчули, що грошей начебто знову стало вистачати. А в березні – наново стався обвал всіх показників. На тлі пандемії економічні страхи у населення зростають. Звичайно, скарги на втрату роботи і на те, що недоплачують, можна почути завжди. Але зараз ці показники в два рази вищі порівняно з минулим роком. Так, у квітні третина респондентів, в родині яких були працевлаштовані, відповіли, що їх особисто або членів їхніх сімей вже торкнулася проблема зменшення заробітної плати, чверть зіткнулися із затримкою виплати зарплати і звільненнями. Люди почали частіше говорити, що роботи немає, що втрачаєш у грошах. Знизилася і впевненість у тому, що економічна ситуація нормалізується. Головне відчуття – що не вдається вибратися з воронки. І карантин лише посилив цей ефект. Заразитися сьогодні не так страшно, як залишитися на «нулі». Багато хто розуміє, що коронавірус піде, а економічні наслідки з нами залишаться. А, значить, і підстав для радощів теж немає.
Однак я не думаю, що рейтинг довіри Путіну може опуститися ще сильніше. Поки що на певному рівні його утримує відчуття безальтернативності Путіну. Але в той же час ситуація для влади сьогодні є складнішою, ніж в 2012 році. За минулі вісім років сильно зросла інтернет-аудиторія. Сьогодні не тільки критикувати владу, але й доносити свою точку зору до ширшої аудиторії стало простіше – висловлюватися може будь-хто: і Навальний, і Галкін, і будь-який блогер. Тому в двадцятці політиків з’являються нові люди. Наприклад, депутат Саратовської обласної думи від КПРФ Микола Бондаренко (2%) потрапив на 11-е місце за рахунок ефекту соцмереж, де у нього більше мільйона підписників. Звичайно, для того, щоб потрапити у топ рейтингу, необхідна розкрутка на телебаченні. Але важливо, що тепер грає роль не тільки вона. І, зрозуміло, нагадує про себе розчарування у перших особах – люди починають з обережністю приглядатися, хто б міг їх замінити.
Джерело: Денис Волков, для The Insider
Денис Волков – заступник директора «Левада-Центр».
