Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Як повідомили ЗМІ Севастополя, в місті додалося пам’ятних дат. Постановою російського парламенту міста в закон від 10 березня 2015 року «Про свята і пам’ятні дати міста Севастополь» до загального списку додалася дата 8 травня: День вручення Севастополю відзнаки вищого ступеня – звання «Місто-герой». Сталося це 8 травня 1965 року, цим днем датований Указ Президії Верховної Ради СРСР.
Як повідомляється в пояснювальній записці, з ініціативою щодо внесення змін до місцевого законодавства для започаткування нової святкової дати, в севастопольський парламент звернувся такий собі П. В. Чернишов: «З метою збереження і розвитку історичних традицій міста Севастополь, утвердження в суспільній свідомості громадських і моральних принципів, губернатором міста М. В. Развожаєвим і Законодавчими зборами підтримано пропозицію громадянина П. В. Чернишова зі встановлення в Законі міста Севастополь від 10 березня 2015 року № 122-ЗС «Про свята і пам’ятні дати міста Севастополя» пам’ятної дати 1 травня – День присвоєння місту Севастополь вищого ступеня відзнаки – звання «Місто-герой» (1945 рік). Однак з огляду на архівні документи, що підтверджують офіційну дату присвоєння місту Севастополю вищого ступеня відзнаки – звання «Місто-герой», вказаним законопроєктом пропонується визначити пам’ятну дату 8 травня – День присвоєння місту Севастополю вищого ступеню відзнаки – звання «Місто-герой» (1965 рік).
За ухвалення нової пам’ятної дати депутати проголосували одноголосно.
Розбіжність думок законодавчих зборів і автора звернення до Закзібрання очевидна. І пояснюється вона тим, що в наказі Верховного Головнокомандувача № 20 від 1 травня 1945 року Севастополь був згаданий у переліку міст-героїв, в яких з нагоди святкового дня слід провести салют, хоча офіційно місту такого звання ще не присвоїли. Тому міські депутати орієнтувалися не на наказ 1945 року, а на Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року. Виходить, що до 1965 року ніхто так і не знав – герой чи не герой місто Севастополь. Начебто і герой, але указу про це не було.
Далі Севастополь збирається святкувати і 8 травня як День міста-героя, і 9 травня як День звільнення Севастополя від нацистських загарбників, а заодно і День Перемоги, само собою.
З огляду на запровадження ще одного пам’ятного дня простежується законодавчо встановлена орієнтація міста на Москву як імперський центр, звідки надходять всі розпорядження і вся система політичного, економічного і військового управління.
Що ж являє собою оновлений перелік офіційних пам’ятних дат?
Список містить святкування днів народження чотирьох адміралів: 13 лютого – день народження адмірала Володимира Корнілова; 24 лютого – день народження адмірала Федора Ушакова; 5 липня – день народження адмірала Павла Нахімова; 14 листопада – день народження адмірала Михайла Лазарєва. Чим пояснюється саме такий набір адміралів? Три з них, за винятком Федора Ушакова, поховані в Севастополі, в усипальниці адміралів. Про адмірала Володимира Істоміна, який пройшов приблизно такий самий шлях, як і три попередні, загинув в Севастополі і був похований у тій самій усипальниці, чомусь не згадали: його день народження як пам’ятну дату не встановлено. Дивним виглядає і сама згадка про цих героїв, оскільки їхній склеп був зруйнований в 30-ті роки і довгий час це нікого в Росії не хвилювало – тільки в 1992-му році, за України, було організовано перепоховання адміралів.
Дивною виглядає також пам’ятна дата 26 травня – День подвигу брига «Меркурій». Як відомо, 18-гарматний військовий бриг російського флоту був побудований у Севастополі і спущений на воду в 1820 році. У травні 1829 року, під час російсько-турецької війни, бриг під командуванням капітан-лейтенанта Олександра Казарського здобув перемогу в бою з двома турецькими лінійними кораблями. Але історія російського флоту знає значно більші за масштабами перемоги, ніж бій з двома кораблями супротивника, і їм жодного пам’ятного дня не встановлено. Перевага брига «Меркурій», вочевидь, пояснюється тим, що в місті встановлено пам’ятник Олександру Казарському, і біля нього буде зручно проводити різні заходи.
Як відомо, жодна військова сила не змогла утримати місто від падіння під час облог і штурмів. Усі, хто приходив завойовувати Севастополь, брали його з більшими чи меншими зусиллями. Залишається загадкою: чому він «непереможний» і чому він є «містом російської слави»? Проте до розкладу пам’ятних дат внесені три дати, названі героїчними. Так, 9 вересня в Севастополі відзначатимуть День пам’яті воїнів, полеглих у Кримській війні 1853-1856 років, закінчення I героїчної оборони міста Севастополя (1855 рік). 30 жовтня – це День початку II героїчної оборони міста Севастополя 1941-1942 років і 3 липня – День пам’яті та скорботи (закінчення II героїчної оборони міста Севастополя 1941-1942 років).
Обидва рази місто здали на милість ворога, хоча він жодної милості не виявив. Ну що ж, ці дати дозволять поговорити про героїзм його захисників і принесених народом жертви на вівтар молоха війни. І вже стало традицією, що кожного разу учасники пам’ятних днів говорять про «славу русского оружия», хоча в цих боях брали участь також воїни багатьох інших національностей і Російської імперії, і СРСР.
Природно, що в героїчному розкладі не забули і про День ветеранів бойових дій, який святкуватиметься 1 липня. Цей день встановлено спеціально для того, щоб збиралися воїни, яких СРСР посилав до різних країн по всьому світу виконувати так званий «інтернаціональний обов’язок». Складно сказати, який саме обов’язок був у солдатів, котрі воювали в Афганістані, як і зараз у Сирії та країнах Африки, що стали місцем нової експансії Росії.
14 листопада відзначатиметься День виходу Російської армії (1920 рік). Але якщо Біла армія, на думку нинішніх начальників, заслуговує на пам’ять, то чому ж тоді такі самі росіяни переслідували її? Чому в Криму були поголовно розстріляні ті, хто повірив більшовицькій владі і склав зброю? Дивно тепер відзначати День виходу, але не згадувати тих, хто був засуджений до смерті Бела Куном і Землячкою. Вони також були «патріотами», але тепер навіть імен їхніх ніхто не знає.
У новому переліку значиться і 18 травня як День пам’яті жертв депортації. Цей пам’ятний день встановлений Верховною Радою ще до анексії, пам’ятні заходи донині проходять по всьому Криму. Зважаючи на те, що правами кримських татар сьогодні грубо нехтують, зокрема і в Севастополі, говорити про щирість ставлення влади до цього дня не випадає.
У загальному переліку пам’ятних дат волею депутатів затесалися і три антиукраїнських, по-справжньому імперських, свята. Так, 23 лютого в Севастополі відзначатимуть як «день народної волі» або початок «російської весни». 16 березня – день проведення референдуму, а 5 липня – день «захисника Графської пристані» (2008 рік).
Що стосується «дня народної волі» і «референдуму», невизнаних ніким, окрім Росії, то виходить, що влада міста змушує мешканців святкувати неправдиві свята, які зіграли негативну роль як в Криму, так і в Севастополі, і навіть в самій Росії, і пам’ять про них тримається тільки завдяки зусиллям влади. Прийде час, і правда про них стане широко відомою як неправомірні дії проти українського народу і української держави. І куди тоді ховатимуть очі учасники цих «свят»?
Нагадаємо також читачам, що в 2008 році, 5 липня, послуговуючись високим стилем нинішніх севастопольських можновладців, «громадяни стали на захист Графській пристані, на стіні якої українські військовослужбовці хотіли встановити табличку, присвячену підняттю українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту в 1918 році. Севастопольці, які стали на захист символу міста, прорвали загороджувальні кордони українських військових, демонтували табличку і викинули її в море».
Ініціатори цього «свята» зараз говорять, що «захисники Графської пристані стали на захист одного із символів міста для того, щоб їхні нащадки знали справжню історію своєї країни». Хоча насправді вони стали на захист того, щоб їхні нащадки не знали історії своєї країни, оскільки Чорноморський флот, в якому практично завжди українців служило більше ніж інших громадян, українізувався вже кілька разів. І в майбутньому, безсумнівно, така табличка на Графській пристані буде встановлена, а в місті буде дислокуватися український флот.
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму та Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» щодо статусу півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ані Україна, ані Європейський союз, ані США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
