Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
У міру визволення українських міст від російської окупації розкривається дедалі більше звірств, скоєних окупаційною армією. Катування, багаторазові зґвалтування, вбивства цивільних осіб, вчинені з особливою жорстокістю, мародерства та грабунки стають уже «звичним» фоном стрічок новин, а очевидці стверджують: у низці населених пунктів ситуація ще гірша, ніж у Бучі. Поки російські пропагандисти змагаються у своїх фантазіях щодо того, на замовлення яких саме західних спецслужб у Бучу «звозять трупи замордованих у катівнях СБУ», дедалі більше живих свідків російських звірств розповідають про насильство, яке пережили самі. Приховати ці свідчення просто неможливо, пише Center for European Policy Analysis.
Проте жодних змін щодо підтримки російською більшістю так званої «спецоперації» не фіксують навіть незалежні соціологічні центри. Навіть зважаючи на те, що в умовах репресій дані не можуть бути цілком достовірними, соціологи, втім, малюють досить похмуру картину, за якої більшість населення хоча б пасивно висловлюються на підтримку війни.
Ця картина зберігається навіть при тому, що цілі так званої «спецоперації» населення розуміє вельми туманно, а російська влада суперечить сама собі, намагаючись пояснити, чого саме прагне досягти в Україні. Так, очільник російського МЗС Сергій Лавров заявив, що мета розв’язаної Кремлем війни полягає в тому, щоб «покінчити з курсом США на домінування у світі», тоді як Володимир Путін знову повернувся до мантр про «допомогу народу Донбасу». Щоб зрозуміти, що змушує росіян вірити в абсолютно ірраціональні речі всупереч будь-якій логіці, важливо згадати найпоширеніші механізми психологічного захисту, до яких уже багато років вдається населення Росії.
Стратегії конформізму
Ще понад шість років тому я зазначала, що основною реакцією російської більшості на будь-яке погіршення життя є бажання за будь-яку ціну повернути собі відчуття втраченого комфорту, почуття захищеності та стабільності. У світі тотального безправ’я та відсутності перспектив саме воно стає головною психологічною опорою людини, тому втрата цього за своєю суттю ілюзорного почуття лякає людей більше, ніж будь-які реальні поневіряння.
КОНФОРМІЗМ ТАКОГО штибу – ЦЕ ОСНОВА ПУТІНСЬКОГО РЕЖИМУ
Лев Гудков
Головним засобом збереження ілюзії «нормальності» виступає конформізм, який іноді доходить до небезпечної, самогубної стадії. Директор «Левада-центру» Лев Гудков свого часу зазначав, що «багато хто не бажає протистояти владі навіть подумки». «Конформізм такого штибу – це основа путінського режиму», – переконаний соціолог.
Політолог Андрій Колесніков, розмірковуючи щодо ставлення суспільства до протестів на захист Олексія Навального, у свою чергу зазначив, що конформізм стає дедалі агресивнішим. У будь-якому випадку, його метою залишається максимально швидке примирення людей з кожною новою витівкою влади, яка загрожує їхньому благополуччю. Можна виділити три способи такого примирення.
По-перше, це спроба за можливості відмежуватися від основної групи, проти якої було спрямовано черговий удар влади. Щоразу, коли репресії стосувалися окремих категорій людей, як-то «Свідки Єгови», прихильники Олексія Навального, кримські татари, далекобійники, пенсіонери тощо, решта намагалися підкреслити, що не належать до них. Це допомагало заспокоїти себе тим, що чергові нововведення та заборони не стосуватимуться особисто їх.
Яскравим прикладом тут може бути історія з насильницьким виселенням жителів московських «хрущовок» за межі МКАД, що мала місце у 2017 році. У той час, як західні експерти прогнозували мало не революцію в Росії на тлі народного обурення, більшість росіян, як і очікувалося, вважали за краще відмежуватися від постраждалих. Звикнувши до того, що в Росії з будь-ким у будь-який момент може статися що завгодно, люди навчилися радіти самому факту того, що сьогодні це сталося не з ними.
Другий спосіб, до якого обивателі вдаються у разі, якщо спроба відмежуватися зазнала невдачі, – це спроба переконати себе, що нічого, власне, не змінилося, і нова ситуація є цілком терпимою. Яскравим прикладом такого заперечення дійсності може бути початок війни в Україні у 2014 році. Багато росіян, попри очевидні факти, вхопилися за пропагандистську тезу «іх там нєт», заперечуючи сам факт розв’язання агресивної війни власною країною.
У гонитві за поясненнями
Якщо ж і цей прийом зазнав фіаско, в хід іде третій метод – спроба переконати себе у правильності та необхідності чергових обмежень, заборон та поневірянь. У цьому випадку росіяни самі щосили прагнуть повірити, що черговий удар по нормальному життю був вимушеним, правильним і вжитим задля їхнього ж блага. У гонитві за цією потребою обиватель сам прагне отримати будь-які пояснення того, що відбувається, не дбаючи про їхню правдоподібність.
На жаль, за останні 8 років російське суспільство мало можливість відточити механізм раціоналізації абсолютно нераціональних речей, починаючи від спалювання «санкційних» продуктів і закінчуючи війною. Оскільки наслідками війни охоплено все російське суспільство, а сам факт ведення війни не заперечується владою, хоч і називається лукаво «військовою операцією», стратегію відмежування та тотального заперечення явно не вдасться застосувати. За таких умов єдиним способом збереження ілюзії нормальності стає шалений спосіб прийнятного пояснення того, що відбувається.
Такої ж думки дотримується і російський соціолог Григорій Юдін. У своєму інтерв’ю «Голосу Америки» він зазначає, що «всі сьогодні в Росії все знають», проте бояться зізнатися собі у цьому знанні, оскільки не розуміють, як із ним жити далі.
АГРЕСИВНЕ ВІДТОРГНЕННЯ – РЕАКЦІЯ ЛЮДИНИ, ЯКА ВСЕ НАСПРАВДІ ЗНАЄ і НАМАГАЄТЬСЯ ЯКИМОСЬ ЧИНОМ ЗБЕРЕГТИ СВІЙ Вразливий ВНУТРІШНІЙ СВІТ
Григорій Юдін
«Агресивне відторгнення – реакція людини, яка все насправді знає і намагається якимось чином зберегти свій тендітний внутрішній світ, у який люди в Росії занурилися вже давно. Росія – дуже атомізована деполітизована країна, люди хочуть жити у власному світі, намагаються ізолюватися, і щоби все це їх не зачіпало», – пояснює експерт.
Саме тому пропагандистам не доводиться обтяжувати себе зайвою логічністю контенту – споживачі пропаганди у будь-якому разі радо хапаються за будь-яку можливість повірити в те, у що їм психологічно комфортно повірити. Не маючи змоги заперечувати сам факт війни, обивателі намагаються заперечувати хоча б провину Росії в тому, що відбувається, тим самим зберігаючи для себе ілюзію, що вони живуть «у нормальній країні», а отже, і їхнє власне життя в основних його проявах не втратить «нормальності».
Вразливі місця «ідеології конформізму»
Подібні психологічні потреби властиві абсолютно всім людям, а не тільки росіянам, але саме в Росії вони були доведені до межі, по суті, витіснявши собою всі інші, найчастіше більш ефективні стратегії реагування на ненормальні обставини. Зрозуміло, такий запит суспільства грає на руку владі та полегшує роботу пропаганди. Однак і в нього є слабкі місця, які дуже ясно проступили під час пандемії коронавірусу.
Як виявилося, висока підтримка росіянами держави нерозривно пов’язана з їхнім бажанням максимально абстрагуватися і відокремитися від неї, занурюючись у той самий «власний світ», про який говорив Григорій Юдін. Усі перелічені конформістські тактики мають одну й ту саму важливу причину: невтручання держави у побутову сферу. Саме збереження звичної повсякденності дозволяло заплющувати очі на свавілля і переконувати себе, що «нічого не змінилося», «нас це не зачепить» або «так було потрібно».
Реакція на вакцинацію показала: росіяни зовсім не готові підпускати державу настільки близько до себе, і сприймають спроби регламентувати побут, а тим більше тілесну цілісність, як пряму агресію. Показово, що проти щеплень виступили здебільшого люди антизахідних поглядів, які відрізняються «ура-патріотизмом» правого чи лівого спрямування, котрі роками вирощувалися офіційною пропагандою. Заступник директора «Левада-центру» Денис Волков прямо зазначав, що недовіра до вакцин випливає із недовіри до держави загалом. Такої ж думки дотримується і старший науковий співробітник Школи актуальних гуманітарних досліджень ІОН РАНХіГС Олександра Архипова.
Ще одним прикладом зростання недовіри до влади в Росії стало підвищення пенсійного віку. На відміну від вакцинації, воно не зазіхало на тілесну цілісність, однак стосувалося великої кількості росіян зараз, і всіх – у перспективі, що також унеможливило стратегії відмежування та заперечення. Відповідно, чим більше наслідки війни стосуватимуться безпосередньо росіян, чим більше держава втручатиметься у їхню повсякденність та побут, тим більше проступатиме прихована за конформістськими стратегіями тотальна недовіра до влади.
Це стосується і наслідків санкцій, які росіяни наразі не відчули повною мірою. Навіть прокремлівські соціологи визнають, що «чим довше триватиме спеціальна військова операція, тим більше фокус уваги зміщуватиметься від військових підсумків до соціально-економічної ситуації».
Важливою є ще одна цікава закономірність. Ми вже зазначали, що в Росії під впливом пропаганди сформувався специфічний «імперський» запит на захист від «зовнішніх загроз», що нагніталися пропагандою, нарівні з цілком природним запитом на соціальну справедливість і боротьбу з корупцією. У ті моменти, коли Путін переставав відповідати цим запитам в очах росіян, його рейтинг різко йшов униз. Така сама тенденція може статися зі зростанням неминучих військових поразок в Україні та затягуванням конфлікту, оскільки розіб’є образ Путіна як «переможця» та «ефективного управлінця». Питання залишається лише в тому, чи готова російська опозиція і Захід скористатися цим новим «вікном можливостей»?
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
