Як трагедії часів війни в Югославії стали російською гібридною зброєю проти України
Наталя ІЩЕНКО
В різних районах ОРДЛО «пошукові групи» розкопують могили, після чого проголошують їх «похованнями мирних мешканців», нібито вбитих українською стороною із порушенням законів та звичаїв війни, та організовують урочисте перепоховання.
Формально ця діяльність носить гуманітарний характер, бо дійсно під час війни можуть гинути мирні люди і їхні поховання не завжди впорядковуються належним чином. Але проблема в тому, що навіть тему людських останків Росія перетворила на гібридну зброю.
Під маркою гуманітарної місії
В останні місяці інформаційно-пропагандистські ресурси ОРДЛО та РФ періодично повідомляють про розкриті поховання та урочисті перепоховання загиблих в 2014-2015 роках місцевих мешканців та пошуки нових «братських могил». «Причому місцеві пропагандисти наголошують саме на тому, що із землі викопують останки “жертв української агресії” або “жертв ЗСУ”», – написав нещодавно у Фейсбуку член Тристоронньої контактної групи від України Сергій Гармаш. За його словами, «ці словосполучення стали стійкими пропагандистськими штампами, які почали виринати вже й у європейських ЗМІ».
По даним Сергія Гармаша, справді, через 7-6 років після тих трагічних подій, коли на Донбасі велися активні військові дії, «в ОРДЛО розпочали роботу з розкриття масових поховань та ідентифікації останків у них, тобто роботу з розшуку зниклих безвісти». А з російських та сепаратистських джерел відомо, що на території ОРДЛО останні три місяці діють т. зв. «польові команди» «із пошуку та відкриття місць поховань».
Пошукова діяльність в ОРДЛО активізувалася влітку цього року, коли 22 липня 2021 року Росія подала на Україну позов до Європейського суду з прав людини. Серед висунутих претензій – «військові злочини української армії та націоналістичних батальйонів на Донбасі». У серпні 2021 року в Донецьку та Луганську було створено «Міжвідомчі комісії з розшуку осіб, які зникли безвісти, пошуку місць поховань тіл (останків) загиблих (померлих) у зонах збройного конфлікту на Донбасі», які підписали «Угоду про взаємодію, співробітництво та обмін інформацією».
На початку листопада в Луганську пройшов «Міжнародний круглий стіл «Незагоєна рана Донбасу», який був присвячений «підведенню проміжних підсумків робіт з пошуку місць поховань жертв української агресії», «їх ідентифікації та увічнення пам’яті». Йшлося про близько 10 місць поховань та близько 300 знайдених останків. Хто ці люди, як і коли саме вони померли – насправді достеменно невідомо, але в ОРДЛО вже винесли свій вердикт. Як повідомляється, відкриваючи засідання, модератор Сергій Колесніков зазначив, що «восьмий рік українські бойовики вбивають мешканців Донбасу лише за те, що вони є росіянами». Російською мовою – «русскими», тобто йдеться про національність, про етнічну приналежність. Ця репліка є ключем для розуміння того, що за спецоперацію під маркою «пошуку загиблих мирних мешканців» проводять росіяни в ОРДЛО. Йдеться не про гуманітарну місію – Кремль просто вирішив зібрати аргументи на користь вигадки про те, що українські військові чинили на Донбасі «етнічні чистки», «геноцид», бо вбивство за етнічною ознакою підходить під це визначення і є порушенням законів та звичаїв війни, а випадкова загибель мирних мешканців під час ведення бойових дій – ні.
За зразком Югославії
Мусування теми «геноциду мешканців Донбасу» не є чимось новим для російської пропаганди. Ще сім років тому, у вересні-жовтні 2014 року російські ЗМІ були заповнені «сенсаційною інформацією» про «злочини» українських сил.
Зокрема, російський «Перший канал» у денному випуску «Новин» з посиланням на «слідчих «ДНР» 23.09.2014 повідомив про «масове поховання мирних жителів», знайдене на території, звідки напередодні пішли українські частини. Йшлося про поховання чотирьох невідомих, які померли при невизначених обставинах, але винними без будь-якого суду було визначено українських “силовиків”.
Інші пропагандистські медіа, в першу чергу телеканали «Россия», НТВ, «ТВ Центр», Russia Today (RT) англійською підхопили и розтиражували сюжет.
Але реакція на ці повідомлення, в першу чергу світової спільноти була не такою, як її очікували ідеологи цієї кампанії, і в Москві «підняли ставки».
25 вересня 2014 року «Російська газета», офіційний друкований орган уряду Російської Федерації, друкує статтю «Геноцид. Тисячі жителів Донбасу по-звірячому знищені карателями». Текст, який просто переповнений жахливими фейками, завершується двома цитатами офіційних російських осіб. Заступник секретаря Громадської палати Російської Федерації Сергій Орджонікідзе заявив, що у Донбасі необхідний міжнародний контроль ОБСЄ чи ООН. А глава президентської ради з прав людини Михайло Федотов не виключив можливості виявлення нових поховань, нагадавши, що масові вбивства – “реалії сучасної війни”, і подібні злочини відбувалися на території колишньої Югославії.
Тобто, в Кремлі у 2014-му році вирішили перенести реалії балканських війн на український ґрунт, при чому діяти так, як, на їхню думку, у 1990-х міжнародна спільнота діяла проти сербів.
30 вересня 2014 року «Російська газета» написала про те, як латвійський правозахисник Ейнарс Граудіньш із групою ОБСЄ «побував на місцях масових поховань у Донецькій області, де було виявлено понад чотириста тіл мирних мешканців та розстріляних ополченців».
Якщо уважно вивчити, що розповідає латвієць, то можна зрозуміти, що його розповідь побудована за зразком звіту спостережної місії ОБСЄ в Косово в січні 1999 році, коли були виявлені 45 вбитих мешканців села Рачак. Йшлося про косовських албанців, що загинули від рук сербських силовиків. Цей злочин став переломним моментом в конфлікті: саме після оприлюднення подробиць тієї трагедії представником ОБСЄ, НАТО, із гуманітарних міркувань, ухвалило рішення про початок повітряної операції проти Югославії.
Але повторити цей хід подій на Донбасі і отримати схвалення від світової спільноти на «миротворчу операцію проти України» Росія не змогла, бо розповіді про «злочини українських карателів» проти «мирного народу Донбасу» виявилися банальним фейком.
Спочатку з’ясувалось, що Ейнарс Граудіньш не має жодного відношення до ОБСЄ, і що йдеться про політика, близького до партії «Російський союз Латвії».
А інформацію про «400 вбитих мирних жителів, які знайшли у масових похованнях на Донбасі», поширену Граудіньшем, спростували навіть сепаратисти, заявивши, що їх «неправильно зрозуміли».
Через два з половиною місяці, в грудні 2014-го Моніторингова місія Управління верховного комісара ООН з прав людини, яка спостерігає за ситуацією в Україні, заявила, що не має даних про місця розташування масових поховань, що ставить під питання їхнє реальне існування. Про це повідомили навіть російські інформаційні агенції.
“У нас немає даних про місця розташування масових поховань, що дозволило б нам повідомити про це відповідно до норм, а також забезпечити збереження доказів для доступу експертів… Ми запитували, де можуть бути ще поховання, але не отримали відповіді”, – заявив тоді голова підрозділу Управління верховного комісара ООН з прав людини, який відповідає за регіони Америки, Європи та Центральної Азії Джанні Магадзені.
Але кейс про «геноцид на Донбасі» нікуди не зник, і невдовзі знов опинився «на столі».
Імітація доказів
В 2017-му та 2019-му роках Путін, щоб пояснити Заходу, чому Києву не можна повертати контроль над кордоном, лякав світ «новою Сребреницею», бо, за його логікою, якщо закрити кордон, Київ негайно почне «етнічні чистки», а Москва не зможе втрутитися і захистити «мирних мешканців Донбасу», так, як НАТО в 1990-ті захищало боснійців від сербської агресії.
Звісно, парадокс, що Путін згадує Сребреницю в негативному контексті, бо росіяни не визнають вбивство мусульман в Сребрениці геноцидом і протидіють цьому визнанню, де тільки можна. Але для досягнення своїх цілей у війні проти України в РФ, очевидно, вирішили не зважати на те, як їхні слова будуть сприйняті на Балканах.
В жовтні 2017-го року, на засіданні Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» у Сочі, коментуючи події на Донбасі, президент РФ зазначав: «До вирішення політичних питань, до вирішення питання про надання цим територіям особливого статусу, якщо не ухвалити закон про амністію, якщо не зробити всього цього, то закриття кордону між Росією і невизнаними «республіками» призведе до ситуації нарівні з Сребреницею. Там просто різанина буде влаштована».
В грудні 2019 року на засіданні російської Ради з прав людини, яка відбулася майже відразу після саміту в Нормандському форматі за участі президентів України, Росії, Франції та канцлера Німеччини, Путін заявив: «Українська сторона весь час ставить питання: “дайте нам можливість закрити кордон військами”. Ну я уявляю, що далі почнеться. Сребрениця буде, от і все. Ми ж бачили, як президент Зеленський вів дискусії з націоналістами. Незрозуміло, хто там сильніший. І що там станеться? І хто ними керуватиме, цими націоналістами, коли вони увійдуть на ці території без забезпечення гарантій людям?».
Сам Володимир Зеленський розповів, що Путін про Сребреницю казав і на зустрічах в Парижі. “Він це [про Сребреницю] казав двічі, він це казав і на наших зустрічах», – повідомив тоді, в 2019-му, український президент.
Як відомо, Сребрениця знаходиться в Боснії. У липні 1995 року місто захопила армія боснійських сербів, після чого було вбито близько 8 тисяч беззбройних боснійських мусульман, від хлопчиків-підлітків до літних чоловіків. Різня в Сребрениці стала наймасовішим вбивством в Європі з часів Другої світової війни і безпосередньо вплинула на рішення про початок більш активного залучення сил НАТО для припинення війни в Боснії. Пізніше Міжнародний трибунал з колишньої Югославії визнав трагедію в Сребрениці геноцидом.
Справжніх жертв справжньої Сребрениці доводилося шукати роками, і пошуки досі не завершені, бо винні в геноциді боснійські серби з Армії Республіки Сербської перевозили і ховали вбитих в різних районах Боснії, щоб приховати сліди злочину. Нині на Донбасі, організувавши «пошуки вбитих мирних мешканців», росіяни, очевидно, «копіюють» цей процес, щоб потім з цією імітацією доказів прийти в міжнародний суд, а до того – провести пропагандистську кампанію в світових медіа.
Як пише Сергій Гармаш, «чому саме зараз в ОРДЛО розпочалася кампанія щодо “жертв ЗСУ” та “української агресії”? Відповідь проста – Україна активізувала свою діяльність у міжнародних судах із притягнення РФ до відповідальності за агресію на Донбасі та в Криму. І як тільки в Кремлі запахло смаженим, а, точніше, – Гаагою, там одразу почали готувати відповідь, формуючи громадську думку на Заході та збираючи “доказову базу” для свого виправдання».
Гібридна стратегія РФ, побудована на фейках та маніпуляціях, вже демонструвала свою неефективність. Але, як бачимо, зупинятися в Кремлі не збираються.
