Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
З давніх-давен існує загальна вимога для політиків: щоб їхні слова не розходилися зі справами. На жаль, саме це правило найчастіше й порушується окремими представниками влади. Тай справді: Володимир Ленін у безлічі статей щодо національного питання вчив членів своєї партії, що «не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи». Микола Бухарін, виступаючи на XII з’їзді партії в 1923 році, говорив про те, що «російський народ необхідно штучно поставити у становище нижче порівняно з іншими народами і цією ціною «купити собі справжню довіру раніше пригноблених націй». А що ж насправді?
Виявляється, ці установки втілювалися в життя доти, поки створювався СРСР. Потім кудись поділися всі розмови про рівність і поступливість. Так, вже під час обговорення союзного бюджету в кінці 1920-х років, Олексій Риков заперечував проти значно швидшого зростання бюджетів національних республік порівняно з ростом бюджету РРФСР і заявляв, що вважає «абсолютно неприпустимим», що туркмени, узбеки, білоруси та всі інші народи «живуть за рахунок російського мужика».
16 квітня 1919 року Володимир Ленін, виступаючи перед московськими залізничниками, зазначав: «Тепер, із завоюванням України і зі зміцненням Радянської влади на Дону, наша сила міцніє. Ми говоримо тепер, що джерела хліба та продовольства, можливість отримати паливо з Донецького басейну у нас є … В Україні є величезні запаси, надлишки хліба … ». Наче й не він говорив про повагу до України!
Лев Троцький в «інструкції агітаторам-комуністам», котрі збираються в Україну, роз’яснював, як саме слід чинити: «Пам’ятайте також, що так чи інакше, а нам необхідно повернути Україну Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами ». Але замість декларованих поступок, республіки стали зонами нещадної економічної і політичної експлуатації.
А що зараз?
Під час візиту до Японії в травні 2009 року Володимир Путін, який був тоді прем’єр-міністром Росії, заявив: «За цей час ми субсидували економіки цих республік на десятки мільярдів доларів. Ми вважаємо, що цей період закінчився». На скільки Україна субсидувала Росію протягом 70 років, Путін навіть не намагався підрахувати.
НА СКІЛЬКИ УКРАЇНА СУБСИДУВАЛА РОСІЮ ПРОТЯГОМ 70 РОКІВ, ПУТІН НАВІТЬ НЕ НАМАГАВСЯ ПІДРАХУВАТИ
В’ячеслав Володін заявив: «Економіка в минулому столітті прийшла до занепаду через те, що Росія «годувала» республіки Радянського Союзу … Тут все-таки потрібно брати відповідальність і за ті 70 років, коли ми, регіони Росії, годували Прибалтику, Україну, інші республіки і вичищали з російських областей все, створюючи там промисловість, навчаючи мови та багато чому іншому».
Сьогодні серед російських політиків Криму популярний «аргумент» про те, що Росія мовляв, не експлуатувала інші народи, а приєднувала їх до себе і допомагала в їхньому розвитку, освоювала їхні території. Але чи так це? Що ж це таке – освоєння завойованих територій? І як з цим впоралася Росія? Завойований ще в 1783 році Крим вже освоєний чи ні? Аналіз показує, що відповідь на це питання далека від очевидності. Можна приєднати, але це ще не означає – освоїти.
НАВІЩО ДОМІНантна НАЦІЯ ЗАХОПЛЮЄ ТЕРИТОРІЮ ІНШОЇ НАЦІЇ? ВОНА ПРАГНЕ ЗРОБИТИ КРАЩЕ? КОМУ – ЗАВОЙОВАНОЇ НАЦІЇ чи СОБІ?
Питається: навіщо домінантна нація захоплює територію іншої нації? Вона прагне зробити краще? Кому – завойованій нації чи собі? Тобто освоїти – це не просто пограбувати, вивезти цінності, експлуатувати людей і землю, а зробити краще з усіх питань: по-перше, щоб всі люди на цій території почувалися краще, були успішнішими, стали здоровішими і багатшими, щоб розвивалися економіка, мова, освіта та культура, по-друге, щоб завойована територія, її потенціал давав велику ефективність і в економіці, і в культурі, і в міжнародних справах. Якщо буде не так, пригноблена нація підніметься на протести і рано чи пізно звільниться. Так сталося з СРСР – пригноблені нації, яких нібито «годували», поголівно заявили про свій суверенітет і вийшли з СРСР.
Подивімося на підсумки завоювання Криму Росією в 1783 році. Колись сильна держава Кримське ханство стерта з лиця землі. Почитайте літературу: ані Катерина II, ані Потьомкін, ані Суворов, ані Василь Долгоруков-Кримський не були носіями хоч якоїсь високої гуманітарної ідеї, цілі, ними рухало бажання війни, жага «побити турків і татар», спрага нагород, звань, почестей і слави. А задля чого? Мало того, що «підкорення Криму» принесло сотням тисяч жертв горе і страждання, воно тим самим не принесло жодних вигод Росії. Вихід до Чорного моря? Так про це можна було домовитися дипломатам, до того ж Росія і до цього не страждала без моря. Та й Чорноморський флот у Севастополі був побудований не для дружби й торгівлі, а для війни.
окрім ТОГО, ЩО «ПІДКОРЕННЯ КРИМУ» ПРИНЕСЛО СОТНЯМ ТИСЯЧ ЖЕРТВ ГОРЕ І СТРАЖДАННЯ, ВОНО водночас НЕ ПРИНЕСЛО жодних ВИГОД РОСІЇ
У результаті завоювання територія Криму розорена, сотні тисяч її жителів вигнані зі свого житла, Росія втратила, а Туреччина придбала (!) сотні тисяч вкрай працьовитих, дисциплінованих, слухняних, богобоязливих мешканців, які всю історію, зокрема й під час Кримської війни, лояльно ставилися до Росії і допомагали їй у всьому. Досі за даними журналу «Ємель» в Туреччині мешкає 5-6 мільйонів нащадків вихідців із Криму, які є гордістю країни – вони заможні, працьовиті, кмітливі, ініціативні. Росія ж віддала кримську землю своїм вельможам, не здатним вести раціональне господарство. Більш того, Катерина віддала землю, завойовану життями своїх солдатів, німецьким, шведським, естонським та іншим колоністам. Для них вона її завойовувала?
У 1917 році Крим заявив про створення Кримської Народної Республіки. Російські більшовики вбили або вигнали її лідерів, захопили владу. Для чого? Як вони нею розпорядилися? Налагодили виробництво? Ні, вже в 1921-23 роках Крим охопив страшний голод, від якого загинули сотні тисяч жителів. Замість добробуту Росія принесла в Крим голодну смерть. Для видимості в Криму була створена КримАРСР, однак і вона не врятувала від репресій тисячі татар, від смерті – лідерів національного відродження. Цвіт кримськотатарської інтелігенції був знищений по таборах і в’язницях.
Друга світова війна: провина за нездатність Мокроусова та командувачів арміями організувати відсіч німецьким загарбникам, за невдачі в партизанському русі, за провали в ідеологічній роботі покладається на … кримськотатарський народ і діаспори вірмен, греків, болгар, німців, які проживали в Криму. Крим зазнає депортації близько 400 тисяч людей різних народів, він знелюднів, опиняється розореним і занедбаним. Переселення до Криму за оргнабором не дає результатів, половина не надто працьовитих переселенців з обуренням повертається назад.
У 1953-54 роках Хрущов жахнувся станом півострова і знайшов реальний вихід із ситуації. Крим поступово відроджується руками українців, в 60-70-80-х роках Крим – це Всесоюзна здравниця, що має потужні на той час промисловість і аграрне господарство, яке годує і сам Крим, і вивозить продовольство до Росії.
1991 рік. Радянський Союз розпадається. Політики Росії, яка відчуває труднощі не тільки в промисловості, але й з продовольством, зрозуміли, що без союзних республік їм прожити набагато складніше, аніж з ними, поставили завдання усунути наслідки «найбільшої геополітичної катастрофи» і повернути все назад. Навіщо? Щоб знову «годувати національні республіки»? Смішно ж! Але назад, під авторитарне начало Москви, ніхто не прагне. Росія створює шість точок військової напруженості і в 2014 році знову захоплює Крим. І як вона його освоїла цього разу?
Із Криму знову – під тиском і самостійно – виїжджає близько 50 тисяч осіб різних національностей. Замість них до Криму завозяться переселенці з неблагополучних регіонів Росії, не дуже працьовиті і не дуже культурні, переважно для того, щоб на виборах голосували правильно. Росія завжди і всюди використовувала переселенців.
В Україні згадали, що за всю історію це вже двадцять четверта війна Росії проти України. Росія захопила Крим і Донбас, але втратила одну з найбільш близьких і найбільш лояльних до неї колишніх республік – Україну. Російське керівництво і сам президент стають вигнанцями в усьому світі, Росію виключають із G-8 та Європарламенту. ООН, Європарламент і міжнародні суди ухвалюють щодо Росії осудливі документи. Повна русифікація, українська і кримськотатарська мова, так само як і активісти цих народів, витіснені. На півострові, як колись у Чечні, безслідно зникають активісти, фальсифікуються кримінальні справи, встановлюється терор влади щодо інакомислячих.
РОСІЯ ЗАХОПИЛА КРИМ І ДОНБАС, АЛЕ ВТРАТИЛА УКРАЇНУ
Крим має занедбане господарство, бюджет власними силами наповнюється заледве на 25%, живе коштом Москви, ввозить масу третьосортного російського продовольства, вже сім років намагається вирішити проблему забезпечення водою, але безуспішно. Курорт і туризм як галузі господарства втрачені. Для будівництва Керченського мосту зупиняються кілька важливих будівництв по всій Росії. Усі області скидаються, аби утримувати Крим. Крим втратив зв’язок зі світом, для всіх це «сіра» невизнана територія, що перебуває під важкими санкціями. Порти закриті й слугують тільки для зв’язку із Сирією та Лівією, аеропорт перевантажений. Півострів перенасичений військами, ракети, які дістають до Середземномор’я і Чорноморський флот стають загрозою для всього світу. Для будівництва траси «Таврида» і Керченського мосту нищиться екологія півострова, Чорного та Азовського морів.
Питається: навіщо усе це? Яку вигоду отримали пересічні росіяни, які й Криму не набули, і перспективи розвитку втратили?
Джерело: Микола Семена, спеціально для Крым.Реалии
Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крым.Реалии
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлю Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму та Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» щодо статусу півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ані Україна, ані Європейський союз, ані США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними й засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
