Спорт завжди відігравав важливу роль у міжнародній політиці, але у випадку Росії він є одним із ключових інструментів пропаганди. Кремль уміло використовує спорт для створення позитивного іміджу держави, відволікання уваги від політичних протиріч і посилення дезінформаційних меседжів як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Аналіз російської діяльності в цій сфері дає змогу краще зрозуміти, як спорт стає інструментом «м’якої сили» та пропаганди.
Росія послідовно прагне створити образ глобальної сили через спортивні успіхи. Перемоги на міжнародних аренах подаються як доказ сили та унікальності російської системи. Олімпійські успіхи, зокрема на зимових Іграх 2014 року в Сочі, широко експлуатуються державною пропагандою. Такі ЗМІ, як RT і Sputnik, висвітлювали їх як символ єдності нації та переваги Росії над Заходом.
Важливо, що російський уряд не цурається використання неетичних засобів у гонитві за спортивним успіхом. Допінгові скандали, зокрема системні маніпуляції, викриті Всесвітнім антидопінговим агентством (WADA), продемонстрували, що для Кремля спортивні результати часто мають вищий пріоритет, ніж чесна гра. Спортсмени розглядаються як інструмент для створення позитивного іміджу держави, незважаючи на наслідки.
Проведення міжнародних спортивних заходів є ще одним важливим елементом російської пропагандистської стратегії. Чемпіонат світу з футболу 2018 року став нагодою представити Росію як відкриту й сучасну країну, попри те, що його підготовка відбувалася під час загострення політичної ситуації після анексії Криму. Захід став платформою для просування російського наративу про стабільність і гостинність.
Водночас Кремль використав Чемпіонат світу з футболу, щоб обмежити критику свого режиму. Під час турніру державні ЗМІ інтенсивно просували образ Росії як дружньої країни, тоді як повідомлення про порушення прав людини та агресію проти України навмисно маргіналізувалися.
Дискредитація польських та українських гравців після 2021 року
Після 2021 року Росія активізувала свої зусилля з дискредитації спортсменів із Польщі та України. Це було частиною ширшої пропагандистської стратегії, спрямованої проти обох країн, що відкрито виступають проти російської зовнішньої політики. Кремль використовував як традиційні ЗМІ, так і платформи соціальних мереж для просування наративів, покликаних підривати спортивні успіхи спортсменів із цих країн.
Польський спорт під прицілом
У випадку з Польщею російська пропаганда зосередилася на ній:
- Скомпрометувати досягнення польських спортсменів, натякаючи, що їхні успіхи є результатом допінгу чи політичної підтримки, а не таланту й наполегливої праці. Прикладом стали коментарі російських ЗМІ після успіхів польських спортсменів на Олімпійських іграх 2021 року в Токіо, де стверджувалося, що Польща «готує спортсменів у тіні допінгових суперечок».
- Нагнітати напруженість між Польщею та іншими країнами через припущення, що міжнародні організації нібито надають перевагу польським спортсменам за рахунок російських. У цих наративах підкреслювалося, що рішення арбітрів або організаторів змагань були упередженими й політично мотивованими.
Напади на українських спортсменів
У випадку з Україною дії Росії були ще інтенсивнішими. Після початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році російська пропаганда намагалася дискредитувати українських спортсменів, які відкрито підтримували власну державу. Серед найпоширеніших методів були:
- Поширення неправдивої інформації про українських спортсменів, наприклад звинувачення їх у зв’язках із радикальними угрупованнями або у вживанні заборонених речовин. Такі наративи з’являлися, зокрема, в російських державних ЗМІ після успіхів українських боксерів і легкоатлетів.
- Персональні нападки: Російські ЗМІ часто атакували видатних українських спортсменів, подаючи їхні успіхи як наслідок підтримки Заходу, а не власних навичок. Спортсменів також зображували «маріонетками» західних політичних інтересів.
- Маніпулювання заявами: Кремлівські ЗМІ використовували висловлювання українських спортсменів, вирвані з контексту, щоб зобразити їх агресивними або ворожими до Росії.
Спортсмени як посли пропаганди
Російських спортсменів часто залучають до пропагандистських і дезінформаційних кампаній. Кремлівська влада використовує їхню популярність для посилення своїх політичних меседжів. Прикладом можуть слугувати заяви відомих спортсменів, зокрема Євгена Плющенка, який підтримує російську зовнішню політику та вважається улюбленцем Путіна, і Марії Шарапової, котра брала участь у кампаніях із просування іміджу Росії за кордоном.
Крім того, спортсменів нерідко задіюють у внутрішніх кампаніях, де їхні успіхи мають посилювати почуття національної гордості. Їх також залучають до дезінформаційних заходів, наприклад для просування наративу, що західні санкції проти російського спорту є суто політично вмотивованими, а не викликаними порушенням встановлених правил.
Дезінформація навколо спортивних санкцій
Після викриття системного вживання допінгу Росія стала об’єктом міжнародних спортивних санкцій. Замість визнання порушень Кремль посилив дезінформаційні кампанії, наполягаючи, що санкції є наслідком «західної змови» з метою послабити Росію.
Російські державні ЗМІ постійно підривають довіру до таких інституцій, як ВАДА та Міжнародний олімпійський комітет (МОК). Пропагандистські наративи подають ці організації як політичні інструменти Заходу, що нібито дискримінують російських спортсменів. Така дезінформація покликана викликати співчуття до Росії й зобразити її як жертву несправедливості.
Використання Росією спорту як інструменту пропаганди та дезінформації демонструє, як Кремль здатен маніпулювати міжнародними інституціями та громадською думкою. Від організації великих спортивних подій до перекручування успіхів спортсменів — Росія послідовно прагне формувати позитивний імідж і відвертати увагу від власної суперечливої діяльності.
Спорт, культура та економіка, всупереч гучним заявам, застосовуються в Росії як інструменти пропаганди, дезінформації й маніпуляцій. Ба більше, вони часто стають прямим інструментом ведення війни.
