Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Росія вже не перший місяць заявляє про те, що «веде війну проти західного неоколоніалізму». Схожі тези активно використовуються не тільки задля внутрішньої пропаганди, а й для схиляння азіатських і близькосхідних країн на бік Москви. При цьому інші пострадянські держави мають величезний потенціал взаємодії з постколоніальними країнами – на противагу деструктивному впливу Росії, пише Center for European Policy Analysis.
Кремль в останні кілька років активно намагається взаємодіяти з країнами Азії та Близького Сходу на противагу відносинам із Заходом, які дедалі більше погіршуються. Ми вже писали про те, що Москва намагалася позиціонувати себе за кордоном як «експортер технічного суверенітету та безпеки». Крім цього, у Кремлі сподівалися, що східні держави, які набирають силу, активно включаться у кривавий переділ світу, після чого дії Росії нічим не виділялися б на тлі інших позасистемних авторитарних гравців.
На щастя, розрахунок Москви на глобальний хаос поки що не виправдався, однак після повномасштабного вторгнення в Україну Кремль посилено почав шукати підтримки не-західних країн не лише для обходу санкцій та пом’якшення їх наслідків, а й для налагодження глобальної антизахідної коаліції. У лютому цього року Дискусійний клуб «Валдай» підготував доповідь про нову стратегію Росії на Близькому Сході.
«РОЗВОРОТ НА СХІД» ВЖЕ КІЛЬКА МІСЯЦІВ Є ОДНІЄЮ З НАЙПОПУЛЯРНІШИХ ТЕЗ У РОСІЙСЬКИХ ЗМІ
До планів кремлівських експертів входить будівництво «Великої Євразії», а також поглиблення відносин із Саудівською Аравією, Ізраїлем, Сінгапуром та іншими розвиненими країнами регіону, яке б забезпечило «технологічний стрибок» Росії. Як пріоритети близькосхідної політики Москви названі Сирія, Іран, Ізраїль та ОАЕ. На сьогодні Кремль у союзі з Китаєм також висуває ініціативи щодо розширення БРІКС і ШОС із можливим створенням спільного банку та альтернативної валюти як механізму уникнення санкцій. «Розворот на Схід» вже кілька місяців є однією з найпопулярніших тез і російських ЗМІ. Кремлівські пропагандисти стверджують, що «Захід у прямому розумінні слова загниває», і майбутнє є тільки у східної цивілізації.
При цьому російські експерти не приховують, що заохочують антиамериканські настрої союзників, граючи, зокрема, на їхньому колоніальному минулому. Зокрема, в тому, що стосується Індії, вони вказують, що американські «спроби читати мораль і вчити, як жити» індійська еліта і маси сприймають досить болісно, вбачаючи в них відлуння постколоніальної зарозумілості, властивої західним країнам». При цьому вони радять використати накопичений у радянські часи потенціал дружніх відносин для обходу санкцій зараз.
«Індія має всі шанси стати перевалочним пунктом для інвестицій і західних товарів, що йдуть у Росію, а також ринком для товарів російських», – розмірковують експерти «Валдая».
Виходячи з цієї мети, пропагандисти ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну намагалися заздалегідь виправдати його, представивши як форму боротьби з американським ярмом, під яким нібито перебуває Росія. Саме ця теорія про «колоніальну залежність» стала активно використовуватися її творцем, колишнім шпигуном Андрієм Безруковим, а згодом і іншими російськими пропагандистами для виправдання розв’язаної Росією війни як «війни за незалежність». Недавно цей аргумент повторив очільник російського МЗС Сергій Лавров, заявивши, що «воєнна операція Росії в Україні робить внесок у визволення світу від неоколоніального гніту Заходу».
Схожі тези однаковою мірою використовуються як патріотичної мобілізації російського суспільства, так і для завоювання симпатій постколоніальних країн. Паралельно з цим пропагандисти намагаються переконати своїх східних партнерів, що сучасна політика США і Заходу в цілому є відродженням колоніалізму і продовженням «експлуатації країн третього світу».
«Після розпаду колоніальних імперій епоха колоніалізму не закінчилася. Він лише набув більш витонченої форми», – заявляють пропагандисти. Після початку повномасштабної війни в Україні експерти Російської ради з міжнародних справ почали відпрацьовувати той самий порядок денний щодо власної країни, називаючи введені проти Москви санкції «апробацією механізму глобального неоколоніалізму під егідою США».
«Сутність відносин колонії та метрополії при глобальному неоколоніалізмі не змінюється. Неоколонії будуть позбавлені можливості прийняття самостійних політичних рішень, що випливають із їхнього національного суверенітету та самовизначення», – залякують вони.
Ще один страх, на якому активно грає Кремль, – це спроба переконати не-західні країни, що Захід «відбере» їхні заощадження, як до цього вчинив із золотовалютними резервами Росії. В цьому випадку пропаганда вдається до свого улюбленого прийому виривати події з контексту і представляти реакцію на російські злочини як самостійний і нічим не обумовлений акт.
Слід визнати, що такі зусилля Росії приносять певний результат. Водночас у інших країнах існує не менший потенціал налагодження відносин з Індією та іншими постколоніальними країнами. Найбільший такий потенціал мають, як не дивно, пострадянські держави та країни Центральної Європи. Конструкція «колоніальної залежності Росії від Заходу» ілюзорна і неодноразово спростовувалася навіть російськими експертами, тоді як пострадянські республіки мають реальний досвід боротьби з колоніальною залежністю від Росії.
КОНСТРУКЦІЯ «КОЛОНІАЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ РОСІЇ ВІД ЗАХОДУ» Є ІЛЮЗОРНОЮ, ТОДІ ЯК ПОСТРАДЯНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ МАЮТЬ РЕАЛЬНИЙ ДОСВІД БОРОТЬБИ З КОЛОНІАЛЬНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ ВІД РОСІЇ
Мені самій доводилося виступати з лекціями про російську пропаганду в індійському фонді, що спеціалізується на геополітичних дослідженнях, і я із власного досвіду знаю, наскільки важливим і зрозумілим для молодих індійських політологів був аргумент про російський імперський реваншизм і спроби Москви знову поневолити свої колишні колонії. До речі, цей фонд також активно взаємодіє з експертами з України, Білорусі, Таджикистану та інших пострадянських країн, чудово знаходячи з ними спільну мову.
Можливо, Захід ще не оцінив до кінця можливості фахівців зі Східної Європи та Кавказу для взаємодії з країнами Тихоокеанського регіону і Близького Сходу, які на особистому прикладі зможуть спростувати основні тези Кремля та розповісти про реальний московський неоколоніалізм. Більше того, важливо наголошувати, що вже у самих формулюваннях російської влади криється недвозначна загроза для нових союзників Москви.
Для того, щоб до кінця уявити, що має на увазі Сергій Лавров, говорячи про «звільнення світу від неоколоніального гніту Заходу», достатньо поглянути на ті території, які Москва сьогодні називає «звільненими», тобто на зруйновані вщент Маріуполь, Волноваху та інші українські міста і селища. Їх вигляд може бути яскравим застереженням для тих країн, які Росія сьогодні називає такими, що перебувають «під західним ярмом», і яким обіцяє «визволення».
Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
