Джерело: Сергій Мокрушин, для Крым.Реалии
Український політтехнолог, фахівець з PR Андрій Демартіно представив у Києві книгу «Криве дзеркало. Роль соціальних мереж в операції Російської Федерації щодо анексії Криму» (мовою оригіналу – «Кривое зеркало. Роль социальных сетей в операции Российской Федерации по аннексии Крыма»). До подій 2014 року він працював радником прем’єр-міністра Автономної Республіки Крим і начальником Головного управління інформаційної політики Ради міністрів АРК.
Як російська влада прийшла до використання інтернету та соціальних мереж для просування своїх інтересів? Наскільки активною була ця робота на материковій частині України та в Криму? Якими були настрої кримчан у 2013 році й як на них вдалося вплинути напередодні російської анексії? На ці та інші питання в ефірі Радио Крым.Реалии разом з ведучим Сергієм Мокрушиним відповідає політтехнолог Андрій Демартіно.
– Андрію, чому ви вирішили дослідити саме цей аспект в історії анексії Криму?
– Ця подія стала центральною для українських, європейських, американських дослідників. Оскільки з 2010 по 2014 рік я з невеликими перервами щільно займався питаннями інформаційного супроводу органів влади, то був занурений якраз у цю тематику. Вивчаючи дослідження, присвячені анексії Криму, я в кожному з них знаходив одну і ту ж саму думку про те, що Росія дуже ефективно реалізувала свою операцію з використанням соцмереж, – проте не було фактажу, який підтверджував би цю тезу. А оскільки я ще й кандидат наук, мене це зацікавило і з фактологічної, з наукової точки зору. Робота історика і слідчого взагалі дуже схожа, завдання одні й ті ж самі: й один, і другий повинні відновити картину подій. Крім того, поява озброєних людей без розпізнавальних знаків у Криму для мене, як і для всіх інших, було повною несподіванкою, але водночас у дослідженнях українських і західних колег стверджувалося, що ця операція була спланованою заздалегідь і добре підготовленою. Так що тут для мене теж був науковий виклик – довести або спростувати це твердження.
– Наш слухач із Москви, можливо, дещо випереджуючи події, запитує: як зараз Росія використовує соцмережі для роботи з населенням тимчасово окупованих територій – Криму й Донбасу? Чи можемо йому відповісти?
Спецслужби України зразка 2014 року і зразка 2020 року перебувають на абсолютно різних рівнях у плані професіоналізму та використання технологій
– Крім того, що я історик-дослідник, я ще керую службою стратегічного планування та аналізу апарату Ради національної безпеки і оборони України. Ми й наші колеги з силових структур дуже ретельно відстежуємо спроби активації населення через соцмережі. Треба сказати, що спецслужби України зразка 2014 року і зразка 2020 року перебувають на абсолютно різних рівнях у плані професіоналізму і використання технологій. Так ось, наші колеги з СБУ постійно блокують створювані росіянами акаунти, спроби розкрутити якісь сепаратистські групи. Це все одно що прополювання бур’янів – явище, з яким потрібно боротися постійно. Звісно, особливо щільно росіяни займаються цим питанням на окупованих територіях, в тому числі й у Криму, для підтримки градусу необхідного схвалення російської влади.
– Коли і як у Кремлі навчилися цьому?
– Всі ці інструменти були дуже добре використані й обкатані в Росії ще в 2011 році, під час масових протестів. Судячи зі спаду протестної активності в Росії, інтернет перестав бути інструментом і місцем домінування опозиції – зараз ситуація там абсолютно рівноправна. Що до способів організації роботи, є таке поняття – делегування військових повноважень цивільному підряднику. Вочевидь, починаючи з осені 2013 року, російська влада прийняла рішення реагувати на ситуацію на Євромайдані в Києві й почала створювати структури в українському сегменті інтернету за тими технологіями, які вже були відпрацьовані.
– Російська влада стверджує, що в 2014 році переважна більшість кримчан висловилася за приєднання до Росії на так званому референдумі, який не визнають ні Україна, ні Захід, ні ООН в цілому. Які настрої були в Криму напередодні цих подій насправді?
Тренд на швидке возз’єднання з Росією був незначним. Рух «Русское единство», яке очолював Сергій Аксьонов, набрав на виборах всього лише 3% голосів
– У тому-то й справа, що радикальний тренд на швидке возз’єднання з Росією був незначним. Рух «Русское единство», яке очолював Сергій Аксьонов, набрав на виборах всього лише 3% голосів. Та й взагалі проросійський тренд поступово сходив нанівець. Ми постійно проводили соціологічні дослідження на замовлення Ради міністрів Криму і фіксували поступове наростання позитивних настроїв по відношенню до НАТО і до Євросоюзу – особливо у великих містах і серед молоді. Тож при нормальній державній роботі з так званим кримським російським сепаратизмом на політичному рівні було б покінчено назавжди.
– Як саме діяла тоді Росія в рамках своєї інформаційної стратегії в інтернеті?
– Восени 2013 року було створено «Новинне агентство Харків». Як з’ясувалося пізніше, воно було зареєстроване в Росії, модерувало його відоме «Агентство інтернет-досліджень» бізнесмена Євгенія Пригожина, яке розташоване в Санкт-Петербурзі, в Ольгині. Це відома російська методика маскування російських сайтів під українські. Однак ця система залишилася недорозгорнутою: за моїми припущеннями, під юридичним дахом цього інформаційного агентства з фізичним офісом у Харкові мали організувати роботу ботоферм для модерування соціальних мереж в зв’язку з протестною активністю на Майдані. Справа в тому, що, на моє глибоке переконання, Росія була абсолютно інформаційно не готова до початку подій Євромайдану. Для них це все було несподіванкою. Росіяни працювали через телебачення, по політичній лінії, по лінії розстановки кадрів в ФСБ, проте в соціальних мережах ніякої інфраструктури в Україні у них не існувало.
– Це було якось пов’язано із Кримом вже тоді?
Крим за рівнем інтернет-проникнення й за рівнем активності в соцмережах був на другому місці після Києва
– Восени 2013 року «Новинне агентство Харків» відкриває філію в Сімферополі і починає активно працювати. Втім, за пару місяців організувати серйозну роботу неможливо. Основним завданням було визначено інформаційний супровід російських наративів, а також організація ботоферм. Можливо, ця робота була виконана частково з залученням кримчан, які займалися СММ. Однак, повторюся, за два-три місяці створити стійку мережу, розкрутити групи і зробити їх ефективними інструментами впливу неможливо. Тим часом Крим за рівнем інтернет-проникнення й за рівнем активності в соцмережах був на другому місці після Києва. Тоді кримчани серед інших джерел новин називали російську соцмережу «ВКонтакте». Події 2014 року збіглися з кризою традиційних методів донесення інформації – телебачення, радіо, газет. Тому люди звіряли інформацію, яку отримували такими способами, з даними соцмереж – і довіряли їм більше.
– Наскільки ефективною виявилася ця російська робота через соцмережі в Криму?
Були готові майданчики – пабліки, що налічували сотні тисяч людей, і кримчани були вже привчені до споживання цього російського контенту
– Робота ботоферм у період гарячої активності була ситуативною і показала вкрай низьку ефективність. Але при цьому дуже ефективною виявилася всеросійська антиукраїнська кампанія, розгорнута на телебаченні та в інтернеті в цілому. Там були готові майданчики – пабліки, що налічували сотні тисяч людей, і кримчани були вже привчені до споживання цього російського контенту. Саме завдяки їм вдалося вплинути на думку людей і підготувати ґрунт для анексії Криму.
– Чи помітили тоді щось незвичайне в кримському уряді Анатолія Могильова?
– У тому-то й справа, що не було спершу такої проблеми – щоб розігрівалася ситуація для подальших військових дій. Були спроби політичного впливу, і, до честі Могильова, він дуже жорстко це припиняв. При мені була розмова з прокуратурою про те, що треба звернути увагу на дедалі частіші поїздки спікера парламенту Володимира Константинова і його бригади в Держдуму. Насправді не вистачило буквально одного дня, щоб їх викликали на допит в прокуратуру.
– Якого висновку дійшли ви особисто за підсумками свого дослідження?
– При всій моїй любові до соцмереж і спеціалізації на інформаційній безпеці я можу сказати, що без смердючого російського чобота ніякої анексії Криму не могло би статися. Соціальні мережі створили сприятливий фон для діяльності російської військової машини. У цьому сенсі кримський досвід абсолютно унікальний. Коли говорять, що він може бути повторений, я говорю: ні, його не можна повторити, і доказ цьому – події на Сході України…
Наразі в апараті РНБО розробляється стратегія деокупації Криму, яка, в тому числі, включатиме в себе інформаційну складову. Я думаю, що там будуть цікаві пропозиції не тільки щодо того, як працювати зараз, щоб доносити позицію України й утворювати максимально міцні зв’язки між материковою частиною і Кримом.
Джерело: Сергій Мокрушин, для Крым.Реалии
Сергій Мокрушин – ведучий Крым.Реалии.
Текст підготував Владислав Ленцев.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлі Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, а також сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялися визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя пройшов не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію і анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу ввели економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова і називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
