Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Кремль відчуває неладне з приводу рішення ООН і програє в інформаційну «монополію». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 16 листопада.
- Інцидент у Польщі: Захід чекає на «останній акт»?
- Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва
- Арешт Губарєвої: як гниє колабораційна корупційна риба
- «Завалити хлєбало»: що не так з пропагандою
Інцидент у Польщі: Захід чекає на «останній акт»?
Після інциденту в Польщі НАТО вирішило поки не закривати небо над Україною. Представник прес-служби уряду ФРН Вольфганг Бюхнер після консультацій із членами Альянсу пояснив, що «це створить ризик безпосереднього конфлікту між НАТО та РФ».
Натомість у Росії кажуть, що «випадковість українського удару по Польщі викликає питання: інцидент має ознаки заздалегідь спланованої провокації».
НАСПРАВДІ, єдиною «заздалегідь спланованою провокацією» є систематичний ракетний терор Росії проти України. І його першими європейськими жертвами стали не два поляки 15 листопада, а сотні громадян Франції, Німеччини, Бельгії, Великої Британії, Нідерландів, Румунії, Ірландії та Італії, які загинули 17 липня 2014 року.
І якби вже тоді проти Росії був задіяний весь західний безпековий арсенал, поляки і безліч інших людей були б живі і здорові.
Зараз ризик повноцінного конфлікту з Росією стрімко переміщується з боку східних кордонів України до західних. Так, поки керівництво європейських країн утримується від ще більш рішучих заходів, але загальний консенсус щодо небезпеки, яка походить саме від Москви, а не Києва, є.
Про те, що жодна ракета не впала б на територію Польщі, якби Росія не наносила удари по території України, кажуть практично всі лідери європейських країн.
«Німеччині неважливо, чия ракета впала в Польщі, у будь-якому разі винна Росія, тому що вона напала на Україну», – заявив канцлер ФРН Олаф Шольц.
Отже, з відповідальністю визначилися.Тепер слід визначитися з відповіддю російській загрозі. А вона все ближче. Адже один російський драматург, якого так люблять на Заході, попереджав: «Якщо в першому акті п’єси на стіні висить рушниця, то в останньому вона неодмінно має вистрілити». Акт вже далеко не перший. Тим більш, не варто доводити до останнього.
Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва
16 листопада Марія Захарова нарешті висловила офіційну позицію РФ щодо резолюції ООН від 14 листопада, яка має назву «Забезпечення відшкодування збитків та репарації за агресію проти України».
У Кремлі назвали це рішення «формалізацією пограбування», яким Росія вважає заблоковані західними банками після її вторгнення в Україну російські золотовалютні резерви (ЗВР).
Захарова назвала резолюцію «нікчемною з точки зору міжнародного права», нагадавши що це є виключно прерогативою Радбезу ООН. Але визнала, що «будучи нездатними до компромісів, західні прихильники Києва старанно виводять з Радбезу процес прийняття рішень щодо питань, пов’язаних із ситуацією в Україні та навколо неї».
А от міністр юстиції України Денис Малюська вважає, що Генасамблея прийняла рішення, яке не має історичних аналогів. Воно про те, що має існувати механізм, за яким відповідні компенсації будуть виплачені всім, хто постраждав внаслідок дій Росії.
НАСПРАВДІ, це «болісно для росіян. І ми бачимо, що йдемо у правильному напрямку. Така дуже складна, навіть для юристів, тема суверенного імунітету активів Центробанку, ЗВР – показова хоча б тим, як реагує на кроки в цьому напрямку російське керівництво. А воно у паніці», – каже Малюська.
Отже:
- – Є план, за яким російські гроші потраплять до тих, хто постраждав внаслідок війни. І резолюція – це перший успішний крок. Усі країни, де знаходяться російські ЗВР та її великі активи, резолюцію підтримали. Це означає, що подальший шлях для просування цієї ініціативи відкритий.
- – Наступний крок – обговорення тексту міжнародного договору, де вже будуть прописані обов’язкові та конкретні положення про те, як ці гроші наповнюватимуться, де російські ЗВР зберігатимуться, яким чином зніматиметься імунітет, і як ці кошти перерозподілятимуться серед усіх постраждалих.
- – Це вже буде юридично зобов’язуючий акт. А далі буде вже безпосередньо імплементація цього механізму.
- – Наразі є кілька країн, які готові виступити адміністраторами, власниками міжнародного реєстру для реєстрації доказів та претензій до Росії.
- – Ідея створення реєстру, яка підтримана резолюцією ООН, включатиме можливі заявлені вимоги не лише громадян – фізичних осіб, які зараз звертаються до держави Україна, щоб зафіксувати збитки, а й, наприклад, органів місцевого самоврядування чи самої держави Україна. Адже їй теж завдано величезних збитків: як прямих (внаслідок знищення інфраструктури), так і непрямих – через втрату доходів, податків та багато іншого.
- – Коли з’являться гроші у компенсаційному механізмі і буде опрацьовано масив заявок, створиться пріоритетність: хто отримає першим, хто другим, хто третім.
Таким чином, на думку міністра юстиції України, «ми досить ефективно зможемо з координацією і під вирішальним впливом наших міжнародних партнерів провести виплати компенсацій всім постраждалим».
Арешт Губарєвої: як гниє колабораційна корупційна риба
16 лютого так звану заступницю голови окупованої частини Херсонської області з цифровізації та соціальної політики Катерину Губарєву затримали у справі про економічний злочин. Її підозрюють у привласненні 60 млн рублів із бюджету «нової території».
Відзначимо, її чоловік Павло Губарєв був одним із активних учасників проросійських акцій в Україні ще у 2014 – 2015 роках. На мітингу 1 березня 2014 року його було навіть названо «народним губернатором» Донецької області. Він першим і повідомив про зникнення дружини. За словами екс-«наргуба», востаннє жінка виходила на зв’язок напередодні, коли перебувала в Генічеську.
Ближче до вечора затримання Губарєвої підтвердило ТАСС, зауваживши, що її було затримано не 16-го, а 15-го листопада.
За третьою версією, Губарєва не була в жодному Генічеську, а взагалі залишила територію одразу після фейкореферендуму і назад з того часу не поверталася.
Останнім повідомленням в Telegram-каналі Губарєвої (датоване 14 листопада) був репост повідомлення з того ж ТАСС, яке супроводжувалося коментарем «Що приховує Зеленський?».
НАСПРАВДІ, справа не стільки в Губарєвій, чи Стремоусові, чия смерть (?) залишає багато питань. Справа в тенденції. Місцевих «ідейних романтиків російського Донбасу» Кремль перестріляв ще в 2014 – 2015 роках. В живих залишилися тільки пристосуванці, які заробляли гроші (і відповідно ділилися з московськими кураторами) на різноманітних корупційних схемах, які працювали (і працюють – вже на рівні «федеральних програм» під керівництвом віце-прем’єра Хуснулліна) у подібних «сірих зонах».
Ось кілька прикладів, як колаборантів-пристосуванців ловили на корупції.
У 2021-му затриманий так званий голова адміністрації Макіївки Сергій Голощапов.
У 2015-му бойовики Гіркіна записали відеозвернення щодо «корупційного свавілля в «ДНР».
У 2016-му Пушилін скаржився, що «корупція у ДНР вийшла на рівень менталітету».
Тільки за оприлюдненими окупантами даними, у 2015 – 2016 рр. у так званій «ДНР» за звинуваченням у корупції затримувалися такі її «чиновники»: міністр паливно-енергетичного комплексу Олексій Грановський, міністр освіти Ігор Костенок, міністр податків та зборів Олександр Тимофєєв, мер Донецька Ігор Мартинов та інші «посадовці».
Навіть, у травні 2022-го зрадник України, командир батальйону «Восток» Ходаковський заявив про корупцію на дорогах «ДНР». За його словами, «співробітники дорожньої міліції зажадали і потім отримали від нього 5 тисяч рублів за перевезення «нічних прицілів та радіостанцій для війни».
Щодо сусідньої псевдореспубліки «ЛНР», то, наприклад, у 2016-му її так званий «Мінтранс» звинуватив силовиків у корупції та узурпації влади. Але колабораційна корупційна риба у цьому анклаві гнила, як відомо, з голови. Найвідоміший з корупціонерів, звичайно, екс-очільник «ЛНР» Плотницький.
Тому, Губарєва та інші керівники «нових російських областей» є лише черговими нащадками старих «ЛДНР»-івських (а до цього – придністровських) схем, які Росія запроваджує на всіх своїх тимчасово окупованих територіях.
«Завалити хлєбало»: що не так з пропагандою
І наостанок про державну телевізійну пропаганду. На її вежах почали згасати «зірки». Ток-шоу Соловйова та Скабеєвої вилетіли з топ-10 програм з охоплення російської глядацької аудиторії, як випливає з даних Mediascope за 7 – 13 листопада.
Крім іншого, це є свідченням досить цікавої тенденції у російській пропаганді і, зокрема, на телебаченні. Перші її ознаки з’явилися після того, як не вдалося «взяти Київ за три дні», потім вона набула нових рис через відомі події: крейсер «Москва», острів Зміїний, Харківську область та інші провали на фронті. У повній мірі ця тенденція розкрилася вже після втечі окупантів з Херсону. І сформульована вона досить просто: «треба завалити хлєбало».
Анастасія Кашеварова з Першого каналу, колишня радниця спікера Держдуми Володіна, а нині головна з інформаційної політики ЛДПР у своєму Telegram-каналі написала: «Хапнули величезний шматок, подавилися, а тепер зригуємо. І Ізюм відригнули, і Балаклію, і Лиман. Пережували купу людей і відригнули. У чому великий задум?».
Маргарита Симоньян з RT цитувала Кутузова і пропонувала замінити у висловлюванні Москву на Херсон: «Поки ціла армія, є надія з честю закінчити війну. Із втратою армії не лише Москва — уся Росія буде втрачена». Альтернатива, на її думку, була страшна: «покласти у голому степу угруповання, закидати тілами мобіків та відкрити дорогу на Крим».
Володимир Соловйов з «Росії» визнавав, що «осіння кампанія поки явно не на нашу користь», і зазначав «чий це прорахунок – незрозуміло, тому що ніхто з військових не вийшов і не прийняв на себе удар і не сказав, що це я винен».
Андрій Норкін з НТВ напівжартома заявив, що «коментувати херсонські події в жодному разі не можна: у разі засудження – це стаття 280.3 КК РФ про дискредитацію армії, а у разі підтримки — 280.1 – заклики до порушення територіальної цілісності. Я не хочу у в’язницю», – сказав ведучий програми «Місце зустрічі».
І нарешті, Іван Трушкін в ефірі тієї ж програми сформулював і для пропагандистів і для глядачів «важливе вміння, яке зараз нам дуже потрібне – вчасно завалити хлєбало своїх емоцій».
НАСПРАВДІ, вже давно складається враження, що з російською пропагандою і головне – її керованістю з Кремля щось сталося.
Адже, раніше все йшло за відпрацьованим алгоритмом: негатив – вихід спікерів з різним (але завжди – на користь Кремля) хоч і необов’язковим «віялом версій». Потім поява Путіна із офіційною версією і все було добре.
Вся ця гра в інформаційну монополію з року в рік завершувалася черговим переможним нудним бенкетом у вигляді щорічної прес-конференції, яку розгойдував своїми питаннями про Україну хіба що Роман Цимбалюк колись.
Вся ця невибаглива схема інформаційного поля Росії працювала два десятки років досить просто: через її повну ізоляцію від будь-якого незалежного втручання. Згодом його зачистили ще більше: шляхом позбавлення акредитації західних ЗМІ, викорінення залишків своїх «нових газет» і на всяк випадок надійно підперли кримінальними статтями за «фейки та дискредитацію». Але сьогодні ця схема вже не працює.
Причина, на думку багатьох експертів, полягає в тому, що Кремль на тлі своїх внутрішніх інформаційних перемог вирішив раптом ризикнути і вийти під час війни в Україні за межі власного пропагандистського поля.
Розрахунок, звісно, був на короткий термін (пару місяців після «Києва за три дні»), а потім – інформаційна вакумізація та обробка населення «з нових територій» за звичними лекалами.
Але схема зламалася. Негатив є (наприклад, обмін полонених «азовців» на Медведчука). На сцену все так само звично виходять спікери з різним «розпорошенням версій». Але чомусь починається пошук «зради». Наприклад, в обмінному курсі Путіна.
Спочатку такими «пошуківцями» були блогери, «воєнкори», тепер, як бачимо, поступово ним стає і елітний «телевізійний спецназ».
При цьому на сцену все так само регулярно виходить Путін (зараз в образі Пєскова) і на дійсно болючі питання каже «ми це не коментуємо», відсилаючи до Міноборони. Сам Путін практично весь останній час у контексті України несе якусь «скрєпно-антиколоніальну» маячню.
Що робити пропаганді? Адже вона в розпачі. Методичок не шлють. А ті, які шлють – вже не працюють. Бо народ, який ними треба обробляти, вже знаходиться в полі: інформаційному і, що важливіше – мобілізаційному, а дехто і в справжньому, українському.
А все тому, що Кремль самовпевнено (як і на полі бою) ризикнув і після «взяття Києва за три дні» вирішив прогулятися на пару місяців за межами свого надійно зораного двома десятками років інформаційного пасовиська. (На ньому зараз хіба що всіма покинутий нудний Конашенков).
У підсумку «пара місяців» вже розтягнулися на дев’ять, але нічого путнього Путін і його команда за цей час народити так і не зуміли. І вже не народять. Хіба що чергових «бойових комарів Небензі». Але й це вже не креативно, а до того ж і небезпечно. У світлі останніх тенденцій в ООН.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
