У мережі поширюється серія репортажів, зроблених російськими каналами новин RT, РИА Новости, Известия, Регнум, Рен ТВ та іншими про «концтабір», який бійці українського батальйону «Айдар» вісім років нібито утримували в селі Половинкіне Старобільського району Луганської області. Про це також пишуть численні прокремлівські телеграм-канали, посилаючись на джерела так званої «Народної міліції ЛНР». Репортери розповідають про «жахіття, що діялися в концтаборі «айдарівців»», але при цьому демонструють лише кадри покинутої заводської локації без додаткових свідчень. Перед глядачем справді постає покинута батальйоном «Айдар» тренувальна база, але ні слідів крові, ні людських останків, ні навіть пристосувань для тортур — всього, що можна асоціювати з концтабором, — російські пропагандисти так і не показали. Ці сюжети є черговою постановкою. Вона має змусити повірити в міф про «українських нацистів», які знущаються з населення Донбасу. Пояснюємо, чому розповіді про «концтабір» у Половинкіному не можуть бути правдою.
Російські ЗМІ вже не вперше намагаються розкрутити тему із «концтаборами» в Україні. Від самого початку війни на Донбасі пропагандисти писали то про «концтабір для сепаратистів у Донецькій області», то про «табори для полонених росіян», у які нібито Україна планувала саджати жителів ОРДЛО. Українському батальйону «Айдар» також приписали свій власний «концтабір», який, на думку російських ЗМІ, бійці нібито обладнали в селі Половинкіне Старобільського району Луганської області. Але те, що пропагандисти безапеляційно називають концтабором, насправді є тренувальною базою батальйону, яку його члени зайняли ще з моменту створення «Азова» в 2014 році.
Батальйон «Айдар» охороняє рубежі підконтрольної території України від російських збройних сил і локальних бандформувань у Луганській області. З 19 червня 2014 року місцем базування батальйону стало село Половинкіне неподалік Старобільська. Про присутність у селі бази «Айдара» було відомо завжди — про неї є згадки у статтях видань Українська правда (2014), BBC (2015), Дзеркало тижня (2017). В українському сюжеті вже 15 червня 2014 року показано, що знімальна група їде саме до села Половинкіне. Це також підтверджує той факт, що тренувальна база дійсно розташована там.
На той факт, що російські пропагандисти після вторгнення в село Половинкіне справді знімають сюжети на базі «Айдара», вказує й низка візуальних збігів із сюжетами, які були зняті раніше українськими ЗМІ. По-перше, головні ворота в’їзду до тренувального табору були показані ще у сюжеті «Громадського» від 2014 року. З невеликими змінами вони показані і в сюжетах пропагандистів із RT та так званої «Народної міліції ЛНР». Їх конструкція, дві цегляні будівлі з боків, в одній з яких видно сині двері, повністю збігаються.
«Територія була обладнана під камери для катувань. Буквально кожен метр тут просякнутий холодом, вогкістю і страхом», — говорить в одному із сюжетів Антон Мікужіс, так званий «офіцер прес-служби УНМ ЛНР». Але приміщення, показані в пропагандистських сюжетах, насправді частково служили житловими приміщеннями для бійців «Айдара», а не частинами «таємної в’язниці». Це видно за подібністю одного з приміщень із пропагандистських сюжетів до казарм бійців, показаних в українському репортажі. Зважаючи на те, що зараз це приміщення повністю зачищене, можна зробити два висновки: або бійці «Айдара» цілеспрямовано звільнили базу при відступі, або самі журналісти RT прибрали все зайве з кадру, щоб показати нібито «приміщення концтабору».
На неможливість розміщення концтаборів у селі Половинкіне вказує і той факт, що саме село знаходиться в безпосередній близькості від зони розмежування – звідти до КПП у місті Щастя лише 65 км. Якщо виходити з логіки розміщення концтаборів під час Другої світової війни, то вони мали б бути в місцях, до яких важко добратися, подалі від фронту і ключових транспортних розв’язок. Село Половинкіне, навпаки, розташоване на шляху до ОРДЛО і, у разі вдалого наступу російських бандформувань так званої «ЛНР», було б захоплене в першу чергу.
До того ж, незважаючи на нарікання на діяльність батальйону «Айдар» з боку міжнародних спостерігачів зі Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, ООН і Amnesty International, в жодному з їхніх звітів не йшлося про ймовірність знаходження «концтабору» чи «таємної в’язниці», в якій би вбивали людей. Усі основні претензії до діяльності українських добровольчих батальйонів на Донбасі з боку міжнародних органів стосувалися періоду 2014-2015 років. На той час до 37 батальйонів воювали за Україну не у складі ЗСУ. Надалі, коли 2 березня 2015 року батальйон «Айдар» увійшов до складу Сухопутних військ України, кількість зафіксованих порушень значно зменшилося і звелося до окремих випадків порушень.
Для більшої переконливості у сюжетах так званої «Народної міліції ЛНР» і РІА «Новости» присутні кілька людей, які нібито були «в’язнями концтабору «Айдар»». Але всі вони зараз перебувають на волі, жодних каліцтв, які могли б бути їм завдані бійцями «Айдара», ці люди також не показали. На відео видно брудні підвальні приміщення, де немає жодних ознак перебування людей. Ні слідів крові, ні людських останків — усього, що можна було б асоціювати з концтабором, — російські пропагандисти так і не показали. Однак у сюжетах постійно наголошується на каліцтвах, тортурах і побиттях, які нібито там були скоєні членами батальйону.
«В’язнів били і катували, після чого багато хто не виживав. Поряд із в’язницею, ймовірно, і були поховані», — йдеться у відеосюжеті РІА «Новости». Але ніяких могил і конкретних даних про жертв немає. Усі «в’язні «айдарівського» концтабору» у кадрі також перебувають на волі й вільно дають коментарі на камеру. Герой одного із сюжетів на ім’я Микола каже, що йому «айдарівці» «тицяли ножами в суглоб лівої руки». «В’язень концтабору» Олексій замість того, щоб розповісти свою історію перебування в таборі, говорить про «дівчинку, яку п’яні «айдарівці» витягли, і, судячи з усього, над нею вчинили насильство». Інший чоловік – також з іменем Олексій – розповідає про те, як «айдарівці» вкрали у нього трактор і косарку». Вочевидь, на думку російських ЗМІ, саме такі речі відбуваються у традиційному концтаборі та таємних в’язницях.
Представлений у сюжеті як судмедексперт Старобільської міської лікарні Дмитро Романчук із аркуша зачитує список «звірств», які вчинив «Айдар» у стінах свого «концтабору». Яким чином у «секретному концтаборі» здійснювалися вбивства, які потім документувалися Старобільським відділенням Луганського обласного бюро судмедекспертизи, незрозуміло. Известия незабаром виклали документ, який нібито має підтвердити наявність великої кількості смертей у стінах «айдарівського» концтабору». Але на висновок судмедексперта цей документ мало схожий — він не містить опису причин смерті, а формулювання в форматі «убитий батальйоном «Айдар» тим більше не схоже на висновки судмедекспертів.
В іншому сюжеті такий собі Іван Маслов розповідає про час, проведений у «концтаборі». За його словами, його насильно утримували в підвалі одного з приміщень. Він також каже, що у нього була «пробита нога, руки від стяжок проїдалися до крові», з азартом розповідає про те, як інших в’язнів катували в камері для тортур і «забивали до смерті». Але як йому вдалося вибратися з такої «таємної в’язниці», залишається незрозумілим. Ні фото, ні відео, які б підтверджували його перебування в полоні, він не надав. Ще один герой сюжету – Дмитро, вказуючи на підвальне приміщення, говорить про те, що там били прикладом людей. Він каже, що «місяць просидів у цій ямі». Яким чином він звільнився зі «смертельного концтабору», у сюжеті теж не нічого не сказано. При цьому на стіні «камери» видно сліди напису «Слава Україні», який навряд чи написав би її в’язень.
У наступному репортажі Марії Фіношиної для RT йдеться про те, що «багато свідків досі воліють мовчати». Мабуть, тому знімальна група змогла взяти коментар лише в однієї місцевої жительки, яка каже, що її сусід був членом батальйону «Айдар» і «систематично її ображав, а також забрав частину її ділянки».
Всі ці «звірства» явно не тягнуть на рівень концтабору. Додатковий коментар для сюжету дала Ганна Сорока, так звана «міністр закордонних справ ЛНР», яка за сумісництвом також є російською пропагандисткою. Решта сюжету — це коментар самої Марії Фіношиної, яка через слово повторює тези про «нацистів» і «вбивць».
