Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
На початку грудня депутатка Держдуми РФ Ніна Останіна попросила заборонити трансляцію серіалу «Слово пацана», який стрімко набирає популярності в Росії. Він розповідає про молодіжні банди, що існували в Казані наприкінці 80-х років, пише СЕРА.
Ніна Останіна, будучи головою комітету із захисту сім’ї, питань батьківства, материнства та дитинства, направила вже дві скарги на серіал – до Слідчого комітету та Роскомнагляду. За її словами, виникають побоювання, що підлітки почнуть романтизувати злочинність, і вже починають чинити вбивства та самогубства під впливом нового фільму.
Частина критиків і режисер серіалу, в свою чергу, запевняють, що новий продукт не романтизує злочинність, а чесно показує реалії минулої епохи, включно з усіма її жахіттями. Показово, що за серіал заступилася і значна частина «патріотичних» еліт. Наприклад, депутат Держдуми та відомий пропагандист Євгеній Попов сказав, що серіал достовірно показує життя минулого, і особисто він зробить усе, «щоб такі темні часи ніколи не повернулися».
На державному російському сайті «Украина.ру» вийшла велика стаття про те, що «Слово пацана» стало чудовим проявом російської «м’якої сили» в Україні, набираючи там популярності всупереч війні. Заступилися за серіал і російські військові аналітики. Вони резонно зауважили, що з таким самим успіхом можна заборонити «Бригаду», «Брата», «Бумера», «Бандитський Петербург» та інші подібні до них популярні в Росії серіали про бандитів.
«Для чималої частини хлопців 70–80-х слово пацана трансформувалося у слово офіцера. Вчорашні герої вуличних банд штурмували Панджшер, брали Грозний і зараз б’ють ворога у спецоперації. Саме тому драма про казанську молодь така популярна – старші товариші часто-густо впізнають себе в персонажах на екрані», – зазначають вони.
Дійсно, бандитська романтика стала однією з основ сучасного образу «російського героя», який нав’язує російська пропаганда. Фільми, що знімалися в 90-ті швидше як рефлексія важкої епохи, сьогодні подаються як неформальний гімн «російської національної ідеї» і глибока філософія, що відкриває таємниці загадкової «російської душі». Досить кумедно, що насамперед релігійні апологети «русского міра» стали основними пропагандистами бандитської романтики.
У цьому зв’язку дуже показовим є фільм 2012 року «Соловей-розбійник» – авторський витвір одного з відомих у 2014 році пропагандистів війни в Україні, колишнього священика Івана Охлобистіна. Герої фільму збирають банду і займаються вбивствами, випалюючи цілі села і принагідно розмірковуючи на філософські та релігійні теми. Сам Охлобистін називав свого героя втіленням «російського національного характеру», а критики захоплено писали про передану у фільмі «стихію російського бунту».
Через півтора року творець «Солов’я-розбійника» вже активно їздив на Донбас і говорив про своє бажання «воювати за Новоросію», а показані в його фільмі сцени втілилися в реальності з тією ж жорстокістю, неприборканістю та релігійним виправданням того, що відбувається, як це показано на екрані. Образ «простої російської людини», яка, прагнучи справедливості, руйнує все навколо і проливає річки крові, був вкрай затребуваний пропагандою для виправдання «російських добровольців», що воюють на Донбасі.
У зв’язку з цим особливо цікаво, що сьогодні саме релігійні проповідники найбільше виступають за заборону нового серіалу «Слово пацана». Деякі з них стверджують, що його показ є нічим іншим, як частиною «сіоністського плану» зі знищення російських духовних цінностей і скорочення населення на планеті. Як протидію плану православні пропагандисти радять активніше брати участь у війні в Україні та залучати дітей до «допомоги фронту» з дитинства.
Конфлікт між «духовними скрепами» і бандитською романтикою – це перше зіткнення між різними частинами російської пропаганди. Ще до повномасштабного вторгнення в Україну автори православного телеканалу «Царьград» активно критикували російське кіно, яке знімається державним коштом, називаючи його «вульгарним і порожнім ширвжитком». З їхніх слів, така ситуація склалася через кричущу корупцію та кумівство в Міністерстві культури та Фонді кіно.
Однак саме створення вульгарного і бездумного контенту – це одна зі стратегій влади щодо відволікання людей від війни та зняття їхніх моральних бар’єрів. Наприклад, на новорічному вечері на початку 2023 року на головних російських каналах гламур і низькопробні жарти перемежовували з військовою пропагандою, очевидно, намагаючись створити у росіян «святковий і домашній» образ агресії. Витрати, які Кремль вкладає у створення доморощених глянцевих журналів, також свідчать про те, що влада намагається створити образ комфортної «богемної» Москви, намагаючись зберегти звичний рівень розваг як для багатої, так і для малозабезпеченої частин суспільства.
Разом з тим, на початку війни глава уряду росії Михайло Мішутін заявив, що країні необхідні якісні патріотичні фільми. Разом із тим почастішали нападки на різного роду «неблагонадійні» проєкти, які «суперечать російським традиційним цінностям». Депутати дедалі частіше почали вимагати «перевірити на предмет відповідності російському законодавству» нові фільми, а Мінкульт і Роскомнагляд стали активніше забороняти і блокувати їх. За підрахунками незалежних журналістів, «Ліга безпечного інтернету» на чолі з Катериною Мізуліною з початку 2022 року написали 3915 доносів на розміщений в інтернеті контент – у тому числі на «екстремізм» у текстах пісень і навіть у пошукових запитах.
Схоже, російській владі стає все важче примирити різні групи пропагандистів: релігійних радикалів і шанувальників бандитської романтики, «ідейних моралістів» і «гламурних циніків». І ті, й інші по-своєму необхідні для забезпечення в суспільстві толерантного ставлення до війни, проте їм дедалі складніше зберігати толерантність по відношенню один до одного.
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
