Джерело: Денис Івашин для InformNapalm
Представляємо першу частину нового масштабного розслідування редактора білоруської служби міжнародного розвідувального співтовариства InformNapalm Дениса Івашина, опублікованого білоруським республіканським виданням «Нови Час». Матеріали розслідування розкривають діяльність мережі медіаструктур, за допомогою яких Російська Федерація здійснює операції впливу в контексті інформаційної війни проти України, Білорусі, Молдови та країн Балтії.
У цьому розслідуванні ми докладно розкриваємо, як Росія використовує представників журналістської спільноти, мережу так званих дискусійних клубів «Імпрессум», «Формат-А3», «Сковорода» для ведення пропаганди, здійснення інформаційно-психологічних операцій та операціях впливу в сусідніх з нею державах.
Сформовану і вибудувану систему медіаструктур, підпорядкованих єдиному плану, цілям і завданням, Російська Федерація використовує для ведення повноцінної інформаційної війни проти України, країн Балтії, Молдови і Білорусі – на сьогодні ключового об’єкту впливу РФ.
Ще філософ Жан-Жак Руссо називав засоби масової інформації «четвертою владою». З того часу пройшло більше двох століть, і мас-медіа з друкованих ЗМІ перетворилися на глобальні діджиталізовані інформаційні системи, які охоплюють транснаціональні аудиторії. Через кардинальні зміни самих каналів комунікації вплив ЗМІ на населення конкретно взятої країни і людства в цілому став величезним. Однак у той же час відбувся і епохальний розвиток засобів пропагандистського впливу, яке на сьогодні не має кордонів. Людина з урахуванням її нейробіологічної природи залишається незмінною, а технічні можливості пропаганди, яка набуває все більш м’яких і непомітних форм впливу, постійно прогресують.
У 2007 році, під час своєї знаменитої Мюнхенської промови, В.Путін задекларував обрання Російською Федерацією нового особливого шляху, що полягає у здійсненні неоімперської політики. Після цієї події російська імперіократія з новою силою взялася проводити агресивні дії з реалізації стратегії «м’якої сили» (soft power) в сусідніх із РФ державах. Цілями стали перш за все країни, які раніше були частиною Радянського Союзу і які Росія вважає безпосередньою сферою свого впливу і життєвих інтересів. У цих державах «близького зарубіжжя», згідно з російською термінологією, російська «четверта влада» почала створювати пропагандистські Медіаклуби, основними завданнями яких стала консервація значної частини суспільства в російському культурному, гуманітарному та інформаційному просторі, підтримання тісних зв’язків і координація дій з проросійськими силами, а також сприяння акцептації населенням позитивного образу Росії, що в сукупності і визначає стратегію «м’якої сили» РФ.
Мережа Медіаклубів – провідників російських операцій впливу
Формування мережі так званих дискусійних медіаструктур бере початок з клубу «Імпрессум», створеного в Естонії у 2008 році. У наступному 2009 році був створений на сьогодні ключовий клуб мережі – «Формат-А3», – який почав свою діяльність в Молдові, а з 2010 року став реалізатором операцій впливу РФ в українському Криму. У тому ж 2010 році, після перемоги на президентських виборах проросійського кандидата Віктора Януковича, в українській столиці з’явився новий структурний елемент мережі – клуб «Сковорода». У 2011 і 2012 роках «Формат-А3» нарощує свою активність і розширює діяльність в інших країнах Балтії – Латвії та Литві. З 2015 року метою російських операцій впливу під прикриттям клубу «Формат-А3» стає Білорусь, яка за наступні роки перейшла в розряд його основних об’єктів впливу. За п’ять років свого функціонування в Білорусі клуб провів майже 90 (!) заходів, на яких були присутні тисячі людей, втягнув у свою діяльність численних представників державної журналістської спільноти на національному та регіональному рівнях, отримав доступ до студентських аудиторій в Мінську і Гродно, заручився лояльністю і підтримкою державного ідеологічного апарату Білорусі.
Головним партнером мережі є чорносотенний «Ізборських клуб», заснований у вересні 2012 року в місті Ізборськ Псковської області РФ. Це організація російських громадських діячів та експертів, яких об’єднують антиліберальні погляди і які є ідеологами російського неоімперіалізму, а також переконаними представниками євразійства – національного геостратегічного проекту РФ, який артикулює ключову позицію в парадигмі «русского мира». Для реалізації цього проекту Росії необхідні Україна і Білорусь, Молдова та країни Балтії, без яких вона являє собою переважно азійську державу.
Головою і основним ідеологом «Ізборського клубу» є головний редактор шовіністичної російської газети «Завтра» Олександр Проханов. Ядро клубу складається з людей, які мають прямий стосунок до Центру (інституту) динамічного консерватизму, яким керує Віталій Авер’янов – один з укладачів і редакторів так званої «Російської доктрини», яку її творці називають основним програмним документом «русского мира». Значна частина постійних членів «Ізборського Клубу» безпосередньо беруть участь як спікери в заходах усіх медіа-клубів мережі.
У білоруському інформаційному просторі діяльність цих клубів, перш за все, «Формат-А3», в аспекті наявності істотних загроз для національної безпеки Білорусі, до цього не висвітлювалася. Ми постараємося заповнити цю прогалину, показати глибину і масштаб проникнення цих медійних структур в суспільне життя країн Балтії, Молдови, України та Білорусі. Розкрити їхніх бенефіціарів, надати інформацію щодо їхніх активів і проектів. Подібний комплексний і всебічний аналіз діяльності мережі російських медіа-клубів у контексті реалізації РФ операцій впливу на міжнародному рівні робиться вперше.
Зараз, під час пандемії COVID-19, діяльність російських пропагандистських структур, зокрема і в Білорусі, перебуває в певному стазисі, вони позбавлені своєї численної аудиторії, особливо в журналістському і студентському середовищі. У нас є унікальна можливість перед майбутнім відновленням їхньої діяльності вивчити і озброїтися інформацією щодо цих інструментів російського інформаційного впливу.
Управління засобами російських операцій впливу і пропаганди
Безпосереднє керівництво дискусійними Медіаклубами «Імпрессум» і «Формат-А3» здійснює Галина Сапожникова.
Галина Михайлівна Сапожникова народилася в липні 1964 року в місті Іжевськ, Удмуртська АРСР, РРФСР. У 1988 році закінчила факультет журналістики Ленінградського державного університету, була розподілена на роботу в газету «Молодь Естонії» (російськомовний друкований орган ВЛКСМ Естонської РСР). Рік по тому була зарахована на роботу в штат видання «Комсомольська правда» ( «КП») в якості власного кореспондента по Естонії, Фінляндії та Швеції. З 1999 року працює в штаті «КП» в Москві. Нагороджена дипломом урядової комісії Росії у справах співвітчизників за кордоном за особливий внесок в інформаційну підтримку російських співвітчизників (2010), має подяку президента РФ «За значний внесок у розвиток вітчизняної журналістики» (2011). Лауреат численних російських журналістських премій, зокрема й так званої Міжнародної літературно-медійної премії імені Олеся Бузини (2016), лауреатами якої також були названі такі одіозні особистості, як організатор «Російської весни» на Донбасі Павло Губарєв, антиукраїнський блогер Анатолій Шарій, пособники російських окупантів Йосип Кобзон, пропагандист Кирило Вишинський.
Галина Сапожникова – авторка численних пропагандистських матеріалів, спрямованих перш за все проти України, країн Балтії та Польщі. До листопада 2018 року вона досить активно публікувалася на (про)російському ресурсі IMHOclub. Також співпрацювала з пропагандистським ресурсом «Sputnik». Вона відкрито прославляє російську окупацію Криму, який незаконно відвідала в 2017 році (на момент публікації першої частини розслідування її ім’я поки що не занесено в розділ «Чистилище» Центру «Миротворець»).
Медіаклуб «Імпрессум»
Першим структурним елементом мережі є медіа-клуб «Імпрессум» (MTÜ Impressum), заснований в Талліні 28 жовтня 2008 року, рівно через два з половиною місяці після закінчення активної фази російської військової агресії в грузинському регіоні Самачабло. За даними Служби внутрішньої безпеки Естонії (Kaitsepolitseiamet, КаПо), цей медіа-клуб був спеціально створений, щоб стати провідником для поширення в Естонії необхідних тем і наративів в контексті російських операцій впливу.
Відомості щодо НКО «Імпрессум» (Impressum MTÜ) згідно з даними інформаційного реєєстру inforegister.ee
Керують клубом місцевий бізнесмен, видавець і головний редактор газети «Комсомольская правда» в Північній Європі» Ігор Тетерін і, як вже було зазначено, журналістка «КП» Галина Сапожникова.
Представники КаПо впевнені, що від самого початку своєї діяльності клуб організовує регулярні антиестонські пропагандистські заходи. Основним напрямком діяльності клубу (як цього, так і інших комунікаційних майданчиків мережі) є проведення публічних зустрічей, круглих столів, майстер-класів, різних презентацій за участю спікерів – відомих медійних особистостей, лідерів громадської думки, авторитетних діячів культури, науки, бізнесу, політики, чиї погляди і переконання зазвичай збігаються з наративами російської пропаганди. Примітно, що естонські спецслужби часто забороняють цим представникам «русского мира» перебувати на території країни, юридично призначаючи їм статус «persona non grata» (1, 2).
Як правило, на заходах присутні активісти (про)російських організацій, перш за все, «Нічного Дозору» і журналісти російськомовних медіаресурсів.
КаПо безпосередньо пов’язує клуб «Імпрессум» зі Службою зовнішньої розвідки РФ (СЗР). Крім цього, комісар КаПо Андрес Кахар в додатку до газети Eesti Paevaleht – Riigi Kaitse (Державна оборона), надав інформацію про те, що основні заходи «Імпрессум» проводить Сапожникова, яка має тісні зв’язки з місцевими російськими екстремістами, в основному з угруповання «Нічний дозор» і активом конгломерату організацій «російських співвітчизників».
Американський письменник і журналіст Піт Ерлі у своїй книзі «Comrade J – the untold secrets of Russia’s master spy in America after the end of the Cold War» («Товариш Дж. – нерозказані секрети головного російського шпигуна в Америці після закінчення Холодної війни») опублікував свідчення Сергія Третьякова – офіцера СВР РФ, який у 2000 році перейшов на бік США. За зізнаннями цього перебіжчика, в 1990-х роках в ролі кореспондентів «Комсомольської правди» за кордоном працювали більше десяти осіб, з яких тільки один не отримував зарплату в СЗР. Ця спецслужба – один з основних російських органів зовнішньої розвідки, може використовувати агентурну мережу, що складається з журналістів, для отримання доступу до важливих об’єктів і осіб, а також сприяння веденню російської інформаційної війни проти країни призначення.
Ще раз наголосимо, що Галина Сапожникова працювала в Естонії власним кореспондентом «Комсомольської правди» з 1989 по 1999 рік.
Встановлено, що співзасновнику клубу «Імпрессум» Ігорю Тетеріну належить видавнича компанія SKP Media, яка видавала газету «Комсомольська правда в Північній Європі» (читацька аудиторія в Естонії, Латвії та Фінляндії), з оборотом понад 200 тисяч євро в 2018 році. Видавничий дім SKP Media був створений в 2003 році, до його складу також входило об’єднання «Російська книга». У березні 2018 року власник ухвалив рішення про продаж своєї частки в газеті «КП» у Північній Європі». У Тетеріна є також спільні активи з Галиною Сапожниковою – компанії Baltinpress і Masterclass.
Примітно, що естонський журналіст і публіцист Олег Самородний (колишній шеф-редактор «КП» в Північній Європі»), розкриваючи деструктивну діяльність проросійських сил, у своїй книзі «Тягар напіввірів» наводить свідчення про те, що Ігор Тетерін в кінці 1980-х років разом з Володимиром Ілляшевичом писали обвинувальні і скандальні статті про депортацію з Естонії, які публікувалися в тогочасній радянській пресі. За інформацією КаПо, Володимир Ілляшевич з квітня 1983 року по березень 1988 року був оперативним співробітником I-го відділу (розвідка) КДБ Естонської РСР. Згідно з відомостями видання Postimees, він був спрямований до Фінляндії під прикриттям журналістської роботи в радянському інформаційному агентстві АПН, де пропрацював до кінця 1991 року.
На початку 1990-х років Ілляшевич співпрацював з газетою «Молодь Естонії», а потім був головним редактором тижневика «Русский Телеграф». Після створення клубу «Імпрессум» діяльність своєрідного тандему Тетеріна й Ілляшевича значно активізувалася. Навесні 2009 року вони внесли свій вклад у поширення книги естонською мовою «Депортації в Естонії» (ест. – «Deporteerimised Eestis: kuidas see tegelikult toimus»), в якій глава російського фонду «Історична пам’ять» Олександр Дюков зробив спробу моралізувати і виправдати масові радянські депортації естонців до Сибіру. Слід особливо відзначити, що Олександра Дюкова багато хто в академічних колах відкрито називає кремлівським ревізіоністом і фальсифікатором історії.
Публікація цієї книги в Естонії була провокаційно приурочена до 60-річчя масової депортації естонців. Книга була видана видавничою компанією Tarbeinfo, членом правління якої є згаданий вище Володимир Ілляшевич. Презентацію в Таллінні цього продукту російської пропаганди організували на базі клубу «Імпрессум» безпосередньо Ігор Тетерін і Галина Сапожникова.
Характерною особливістю усіх афілійованих з РФ дискусійних клубів є те, що для участі у своїх заходах окрім спікерів вони запрошують також відомих місцевих особистостей та лідерів громадської думки, які можуть дати експертну оцінку під час обговорень. Шляхом використання їхніх репутації і впливу здійснюється спроба створення в аудиторії ілюзії певної неупередженості цих подій для подальшої акцептації озвучених їй на заході штампів російської пропаганди. На перший погляд, ці зустрічі не є провокаційними, але поглиблений аналіз показує, що їхня головна мета полягає у проведенні довгострокових і послідовних операцій впливу РФ, цілі і завдання яких для кожної країни призначення обираються таргетно.
В Естонії, Латвії та Литві ця діяльність здійснюється за трьома основними напрямками: звинувачення представників національної еліти в прихильності до нацизму; поширення дезінформації про дискримінацію російськомовного населення і нібито примус його до переходу в навчальних закладах на національну мову навчання; нав’язування думки щодо неспроможності держав (failed state) Балтії, які нібито «з одних із найбільш успішних в СРСР стали одними з найбідніших в Європейському Союзі».
Встановлено, що на території Естонії інформаційну підтримку заходам клубу «Імпрессум» надали, перш за все, наступні медіа: ПБК, «КП» в Північній Європі», МК-Естонія, Sputnik Естонія, День за днем, Радіо 4 Естонія, Російський портал, агентство SKP News, delfi.ee, dv.ee, postimees.ee, stolitsa.ee, linnaleht.ee, mnenie.ee, err.ee, baltnews.ee.
Діяльність Галини Сапожникової в Естонії не обмежується організацією роботи клубу «Імпрессум». Вона також створює і поширює власні інформаційні продукти у цій країні. Встановлено, що Сапожникова є автором книги «Арнольд Мері: останній естонський герой», виданої в 2009 році видавництвом Ігоря Тетеріна SKP Media.
Цю книгу можна з певністю розглядати в контексті ведення Росією інформаційної війни проти Естонії. Ще в 2007 році естонська прокуратура направила до суду кримінальну справу за обвинуваченням Арнольда Мері в участі у геноциді цивільного населення Естонії. Під час свого перебування на посаді першого секретаря ЦК ВЛКСМ Естонської РСР, він координував і керував процесом депортації естонців з острова Хійумаа до Сибіру в 1949 році. Мері помер, так і не дочекавшись вердикту суду.
Показово, що всі великі зали Таллінна відмовилися надавати свої приміщення для проведення презентації пропагандистського видання. В результаті місце проведення презентації було локалізовано виключно територією посольства РФ в Естонії. Через певний час Сапожникова отримала за цю книгу нагороду від Федерального агентства з друку і масових комунікацій РФ.
Компанія SKP Media Ігоря Тетеріна також видала збірку російської військової пропаганди «Анатомія маленької кавказької війни» про агресію РФ проти Грузії в 2008 році і ще один збірник «Некоротка пам’ять» в 2009 році. В останній книзі новітня історія Естонії представлена через призму ідеології «русского мира».
Як бачимо, для операцій впливу РФ у країні НАТО Естонії сформований налагоджений механізм їх реалізації – від створення медіапродукту до його інформаційної підтримки і поширення.
Медіаклуб «Формат-А3»
У липні 2009 року в Москві з’являється другий і основний дискусійний медіа-клуб мережі – «Формат-А3». Створили його журналісти одного з головних рупорів російської пропаганди – державного телеканалу «Россия» і найбільшої російської щотижневої газети «Комсомольская правда». Остання є частиною однойменного видавничого дому, який номінально контролює російський медіа-магнат і нафтотрейдер Григорій Березкін, а за інформацією деяких джерел, його курують люди з адміністрації президента РФ.
Цей клуб досить тривалий час функціонує в Білорусі, але до цього часу його діяльність залишалася поза увагою громадянського суспільства країни. З усього масиву інформації, представленої в цьому розслідуванні, випливає, що його діяльність повинна бути об’єктом пильної уваги не лише білоруського суспільства, але і всього сектора національної безпеки Білорусі.
Галина Сапожникова, як уже зазначалося вище, також є керівником медіа-клубу «Формат-А3». Організація діяльності цієї медіаструктури ідентична очолюваному нею клубу «Імпрессум». Характерно, що існує також й інша версія назви клубу – «Формат А-3» – навіть організатори в описі діяльності, цілей і завдань свого дітища допускають варіативність в подачі його назви.
Першим об’єктом цього клубу стала Молдова, в столиці якої Кишиневі до кінця 2009 року були проведені два перші заходи. Виконавчим директором молдавського представництва «Формат-А3» є Ірина Іванченко, журналістка видання «Комсомольська правда» в Молдові». Встановлено, що Іванченко очолює кишинівську громадську організацію «Dialogum» (Asociaţia Obştească «Dialogum»), створену в грудні 2015 року. Саме ця організація виступає партнером «Формат-А3» в рамках проведення зустрічей клубу в Молдові.
ГО «Dialogum» входить у так звану «Координаційну раду російських співвітчизників» (КРСК) у Молдові. Аналогічний конгломерат організацій російських співвітчизників діє в Білорусі (КСОРС), в Україні (ВКРОРС) і країнах Балтії (КСОРС в Литві і Латвії, КСРСЕ в Естонії). Росія формує мережі (про)російських організацій у всіх пострадянських державах, які використовує в тому числі для ефективного проведення операцій впливу.
У рамках першого заходу клубу «Формат-А3» стала організація в листопаді 2009 року в Кишиневі зустрічі представників молдовської медіасфери з російським журналістом і письменником Андрієм Константіновим, відомим романтизацією у своїх творах кримінального світу Росії. У листопаді того ж року клуб провів ще одну зустріч в Молдові, цього разу з директором Інституту глобалізації і постійним членом «Ізборського клубу» Михайлом Делягіним.
У червні 2013 року медіа-клуб «Формат-А3» провів виїзне засідання Ізборського клубу в Тирасполі, столиці невизнаної так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР), в якому брали участь Олександр Проханов, Олександр Дугін і Андрій Кобяков. У заході також взяв участь Костянтин Затулін – керівник Інституту країн СНД та один із архітекторів «Русской весни».
У інформаційній підтримці та висвітленні подій клубу в Молдові зафіксовані наступні ЗМІ: «Кишинівський Обозреватель», ІА «Новини-Молдова», «КП» в Молдові», «Аргументи і Факти» в Молдові», газети «Flux», «Capitala-Столиця», телекомпанія NIT,«Sputnik Молдова»; на території «ПМР»: ІА «Новий регіон-Придністров’я», ТВ «ПМР», «Радіо Придністров’я».
Метою «Формат-А3» в Молдові, як і сестринського клубу «Імпрессум» в Естонії, є закріплення частини молдовського суспільства в соціокультурному, гуманітарному та інформаційному просторі РФ, координація дій з місцевими (про)російськими силами і нав’язування населенню позитивного іміджу Російської Федерації.
Це перша частина розслідування. У другій ми розкриємо участь мережі російських медіа-клубів у проведенні операцій впливу РФ в Україні, які стали своєрідним прологом до військової фази окупації української території, крім цього опублікуємо інформацію про підривну діяльність цих організацій в Латвії та Литві.
Джерело: Денис Івашин, для InformNapalm
Денис Івашин – редактор InformNapalm Білорусь
