Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Останні сім років російська пропаганда відрізняється особливою агресивністю, що пов’язано з різким посиленням агресивної складової у зовнішній політиці Кремля з 2014 року, тобто від початку збройної агресії проти України. Однак відчуваючи необхідність постійно обґрунтовувати черговий виток напруженості як у відносинах із Заходом, так і з найближчими сусідами Росії, пропагандисти все ж використовували й інші форми впливу на свідомість, окрім мобілізації в мілітаристському дусі. Проте складається враження, що за останній рік навіть ці, здавалося б, відносно «миролюбні» форми пропаганди також набули неприкритого агресивного відтінку.
Види пропагандистського контенту
За формою російську пропаганду можна умовно розділити на так звану «позитивну пропаганду», тобто створення позитивного іміджу своєї країни в рамках традиційного розуміння «м’якої сили», і деструктивних «інформаційних операцій». Що ж стосується контенту, дещо умовно можна виділити три його види залежно від поставлених цілей:
1. Контент, що дезорієнтує, спрямований на дискредитацію поняття правди як такої. Він покликаний заплутати людину і в принципі позбавити її можливості мислити критично. Цей вид пропаганди не націлений на те, щоб створити у споживачів дезінформації конкретну версію подій або сформувати їхні переконання, погляд на світ або ставлення до будь-яких явищ. Його мета – створити відчуття, що об’єктивної правди не існує в принципі, а будь-яка інформація може виявитися сфабрикованою. В результаті відомості про будь-який злочині Кремля також повинні сприйматися як фейк, «підступи ворогів», чергова грандіозна брехня і таке інше.
ДЕЗОРІЄНТУЮЧИЙ КОНТЕНТ спрямований НА ДИСКРЕДИТАЦІЮ ПОНЯТТЯ ПРАВДИ ЯК ТАКОЇ. ВІН ПОКЛИКАНИЙ ЗАПЛУТАТИ ЛЮДИНУ І В ПРИНЦИПІ ПОЗБАВИТИ її МОЖЛИВОСТІ МИСЛИТИ КРИТИЧНО
Цей вид дезінформації можна назвати найпопулярнішим знаряддям інформаційної війни з боку Росії, що активно використовується в першу чергу сумнозвісними арміями віртуальних «тролів». Ще у грудні 2014 року в газеті The New York Times вийшла стаття під заголовком: «Російська ідеологія: правди не існує». Автор матеріалу Пітер Померанцев вказує, що коли люди з радянським мисленням, які звикли до «двозначності і двоєвіри», прийшли до влади, вони створили суспільство, в якому перемогло удаване, з фальшивими виборами, фальшивою вільною пресою, фальшивим вільним ринком і фальшивим правосуддям.
На думку Померанцева, Кремль поширює свою тактику і на міжнародні відносини. Журналіст вважає, що метою Кремля є бажання посіяти розбіжності і «дезорієнтувати» ворога за допомогою інформаційної війни. «В основі цієї стратегії лежить ідея про те, що не існує такого поняття, як об’єктивна істина. Цей принцип дозволяє Кремлю підміняти факти дезінформацією», – стверджує автор.
Цей контент традиційно не ніс в собі агресивного посилу, і був покликаний лише сформувати в лавах споживачів пропаганди тотальний цинізм і зневіру щодо будь-яких альтернативних джерел інформації, переконавши їх, що все навколо є фейком і піаром.
В ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КРЕМЛЯ РОСІЯ В ПРИНЦИПІ НЕ Є АГРЕСОРОМ, А САНКЦІЇ, НАКЛАДЕНІ ЗАХОДОМ, СТАЛИ ЛИШЕ РЕЗУЛЬТАТОМ «ЗАЗДРОщів» через ЇЇ «РОЗВИТоК»
2. «Охоронний» контент, основним посилом якого було зміцнення «стабільності» та переконання у необхідності підтримки чинної влади. Як і інші види пропаганди, він заснований на спотворенні фактів і причинно-наслідкових зв’язків, наприклад, стверджуючи, що «Росія перебуває в оточенні ворогів», і спотворюючи справжні причини ворожого ставлення інших країн до політики Москви. В інтерпретації Кремля Росія в принципі не є агресором, а санкції, впроваджені Заходом, стали лише результатом «заздрощів» через її «розвиток». Однак за всієї експлуатації образу «обложеної фортеці», цей вид пропаганди зводиться не до закликів давати відсіч ворогу, а лише максимально захищати і зберігати наявний лад.
3. Власне агресивний контент, який будується на тих самих тезах, що й «охоронний», проте несе в собі чіткий посил про необхідність «відповісти на зовнішню агресію». Тут звучить прямий заклик до боротьби, будь то збройна «підтримка Донбасу», знищення України як держави, залучення населення в інформаційну війну або заохочення доносів. У цьому виді пропаганди чітко простежується виправдання агресії та заохочення до неї навіть при тому, що ця агресивність виправдовується «оборонними» цілями. Сплеск такого виду пропаганди припав на 2014-2015 роки, але потім дещо знизився.
Причини зміни контенту
Однак за останній рік прослідковується явна тенденція до збільшення відсотка агресивного контенту в загальному обсязі пропаганди, а також зміна і переорієнтація інших видів контенту на пряме виправдання агресії. Швидше за все, це пов’язано зі зміною у свідомості росіян, все менш сприйнятливих до істеричних телешоу. Зокрема, в середині серпня було опубліковано дослідження співробітника Інституту соціології РАН Андрія Андрєєва, згідно з яким панівному класу все гірше вдається продавати росіянам зовнішньополітичні загрози. Навпаки, основні загрози росіяни вбачають всередині країни, і серед них головні – низький рівень життя і жалюгідний стан медицини.
Зокрема, на першому місці йде захворюваність на коронавірус (близько 69% опитаних), ситуація в соціальній сфері, особливо в освіті і медицині (47%), а також стан економіки і ринку праці (майже 46%). При цьому побоювання, пов’язані із зовнішніми факторами, стійко переважали в російському суспільстві протягом шести років, однак за останній рік скоротилися до 30%.
Однією з відповідей влади на ці тенденції стало посилення репресій, зокрема «зачистка» політичного поля і оголошення «іноземними агентами» переважної більшості опозиційних ЗМІ, що тягне за собою, як один із наслідків, заборону на висвітлення виборів. Таким чином, у Кремля з’явилася подвійна потреба в посиленні агресивної складової пропаганди: з одного боку, для повернення до свідомості російської більшості страху зовнішньої загрози, а з іншого боку, для обґрунтування посилення репресій.
Трансформація «пропаганди, що дезорієнтує»
Найкраще цю тенденцію можна побачити в зміні спрямованості «дезорієнтуючого контенту». Вона відбувається як мінімум за трьома напрямками:
КРЕМЛІВСЬКІ ПОЛІТТЕХНОЛОГИ ЗМОГЛИ ДОСИТЬ ЕФЕКТИВНО ВИКОРИСТОВУВАТИ САМ ФАКТ БОРОТЬБИ З ФЕЙКами, ФАКТИЧНО «ПЕРЕХОПИВШИ» ЦЕЙ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ
1. Відточування до досконалості тези про те, що будь-яка критика влади є результатом «спецоперації Заходу», а тому брехлива за визначенням. Водночас кремлівські політтехнологи змогли досить ефективно використовувати сам факт боротьби з фейками, фактично «перехопивши» цей вид діяльності як у російської опозиції, так і у своїх опонентів на Заході. Наприклад, колишній головний редактор американського сайту USA Really, голова комісії зі ЗМІ Громадської палати Росії Олександр Малькевич в 2020 році почав велику кампанію «боротьби з фейками», дзеркально копіюючи методи своїх супротивників.
«Протидію дезінформації» Малькевич почав із запуску сайту «для боротьби з фейками про коронавірус», фактично копіюючи ідею українського проекту StopFake. Крім необхідних в умовах пандемії розвінчання конспірологічних теорій про «чипізацію», автори сайту оголосили фейком серед іншого інформацію про реальні осередки зараження або закриття лікарень. Наступним кроком Малькевич запустив ініціативу викриття «фейків про поправки до Конституції», шельмуючи в соціальних мережах будь-які виявлені факти шахрайства під час голосування.
Результатом таких зусиль стає враження, що головні джерела фейків – це не влада, а її опоненти, тому їхнім викриттям не можна вірити. За тим самим принципом були ініційовані кримінальні справи проти Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального і проти нього особисто, покликані дискредитувати саму ідею такої боротьби.
НАСЕЛЕННЯ РОСІЇ АКТИВНО ПЕРЕКОНУЮТЬ, ЩО ПРАВДА ІСНУЄ, І ПРЕДСТАВЛЕНА ВОНА, природно, ТІЛЬКИ ОФІЦІЙНОЮ ТОЧКОЮ ЗОРУ
2. Якщо раніше дезорієнтуюча пропаганда зупинилася б на цьому, створивши ілюзію, що об’єктивну правду в подібних умовах шукати безглуздо, то зараз змінилася сама пропагандистська концепція. Населення Росії активно переконують, що правда існує, і представлена вона, природно, лише офіційною точкою зору. Все, що їй не відповідає, оголошується проявом «інформаційної війни», спрямованої проти Росії.
3. Відповідно, знищується поняття журналістики як такої. Замість цього російські пропагандисти прямо закликають до ведення інформаційної війни, а всіх, хто так чи інакше представлений в медійному просторі, називають не інакше, як «солдатами інформаційних військ». Таким чином, навіть дезорієнтуючий контент в цьому випадку переорієнтується на заклики до агресії і є лише підмогою для спроб втягнути населення в антизахідну пропаганду. Крім цього, подібна постановка питання дозволяє не тільки виправдовувати репресії, але навіть закликати до їхнього посилення, наприклад, до порушення кримінальних справ про держзраду за журналістику.
Схожі зміни відбуваються і з «охоронним» контентом, який і раніше відрізнявся від «агресивного» тільки відсутністю прямого заклику до агресії. Нині ж такий заклик практично в обов’язковому порядку йде пліч-о-пліч з усіма «охоронними» гаслами.
Проте навіть не дивлячись на посилення агресивної і мобілізаційної складової в пропаганді, дуже несхоже, що вона досягне ефекту. Судячи з настроїв українського суспільства, повторення 2014 року наразі неможливе, а посилення вимогливо-репресивної риторики російських пропагандистів не викликатиме у людей нічого, крім посиленого відторгнення такої пропаганди.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Strike Source
Ксенія Кириллова – оглядачка Крым.Реалии, російська журналістка, письменниця, мешкає у США.
