Російсько-українська війна триває, і запит Кремля на використання пропагандистських зусиль залишається стабільно значним. Головною помилкою може бути недооцінка потужності пропаганди та її значного впливу на настрої всередині України, в Європі та світі в цілому. Окремі тенденції пропаганди проявилися ще у 2022-2023 роках, деякі стали помітними саме сьогодні.
Постійне нарощування потужностей інформаційно-пропагандистських військ. Фейки є найдешевшою та високоефективною зброєю масового впливу. Війна між найбільшою державою світу та найбільшою країною Європи триває не за території, а за оволодіння свідомістю мільйонів громадян України. Владімір Путін зі своїм фантасмагоричним баченням української історії та готовністю «піклуватися про український народ», знищуючи Українську державу, є дуже показовим прикладом цієї шовіністичної шизофренії. Наголошую, що мова йде саме про узгоджені дії державної інформаційної машини та формально приватних медіа, які працюють у межах реалізації однієї інформаційної стратегії. На фінансування державної пропаганди у 2025 році закладено понад 1,4 мільярди доларів, це астрономічна цифра.
Використання суперечностей всередині військово-політичного керівництва України. Ситуацію навколо звільнення Валерія Залужного з посади Головнокомандуючого Збройними Силами України російська пропаганда використала максимально. До фактору помітних політичних ревнощів з боку Офісу Президента України російські пропагандисти вправно додали потужні чутки, нав’язливі фейки, раз по раз використовували килимове бомбардування українського інформаційного простору брехнею. Відсутність ефективної комунікації з власними громадянами у цьому питанні для команди Зеленського мала відкладені в часі, проте відчутно негативні наслідки. На жаль, український інформаційний простір у силу різних причин є дуже вразливим для російського пропагандистського та дезінформаційного впливу.
Маніпулятивне прагнення нав’язати тезу про «нелегітимність» Володимира Зеленського. Російська пропаганда вже понад півроку називає Володимира Зеленського «нелегітимним». Причина – повноваження Президента України згідно Конституції складають 5 років, і у травні 2024 року мали б пройти нові президентські вибори. Однак в умовах воєнного стану їх провести неможливо, і в Кремлі про це добре знають. Путіноїди, треба на цьому наголосити, старанно вивчають законодавство інших держав, щоб використовувати його у своїх цілях.
Українська влада припустилася помилки, не запросивши роз’яснення Конституційного Суду щодо проведення президентських виборів та причин пролонгації повноважень Володимира Зеленського. Сам він політично виграв би, якби повторив свою тезу початку каденції «Я обрався на один термін». Однак головна причина шаленства кремлівської пропаганди щодо «нелегітимності Володимира Зеленського» в іншому: Росія у такий спосіб намагається перевести увагу з виборів власного президента. Голосування за Володимира Путіна у березні 2024 року проводили і на окупованих територіях України, що є брутальним порушенням норм міжнародного права. Тому заяви Путіна з серії «Буду підписувати мирну угоду лише з легітимним президентом» мають бути адресовані йому самому.
Маніпуляції навколо мобілізації в Україні. У Росії добре розуміють, що зрив мобілізаційних заходів в Україні створює для неї серйозні переваги. Тому боротьба проти проведення мобілізації до лав ЗСУ є для Кремля першочерговим завданням. Звідси масштабування помилок у роботі ТЦК, гіперболізація помилок, які припускаються, поширення телеграм-каналами негативної інформації. Ще одне російське ноу-хау – мітинги проти мобілізації за участю українських чоловіків на території ЄС, які підривають і двосторонню співпрацю.
Курська інформаційна аномалія. Успішні дії ЗСУ на території Курської області Росії викликали цікавий інформаційний тренд. Наприклад, Владімір Путін вкрай неохоче коментує перебіг бойових дій там, обмежуючись загальними словами. Значний інформаційний тягар ліг на Апті Алаудінова, поплічника Кадирова та одного з керівників Головного військово-політичного управління російської армії. Його розповіді викликають переважно сміх. Проте у російських пропагандистів є і «успіхи»: поширення не підтвердженої фактами інформації про загибель на Курщині величезної кількості вагітних жінок та дітей, створення українськими військовими концтаборів. От тільки факти мародерства чомусь спостерігаються у населених пунктах, які продовжують контролювати росіяни.
Дискредитація співпраці Заходу та України у питанні відсічі російській агресії. Прагнення перекрити потік військово-технічної та фінансової допомоги України для Кремля є дуже важливим, вони розглядають його як одну з запорук успіху. На зміну відвертій брехні зразка весни-літа 2022 року приходять відеокадри зі знищенням західної техніки. Події, звичні для масштабних бойових дій, кремлівська пропаганда намагається показати як ключові успіхи російських солдатів.
Прикро, що польсько-українські відносини у цьому контексті також опинилися під прицілом російської пропаганди. Блокування польсько-українського кордону, роздмухування ворожнечі між поляками та українцями для Путіна є ключовим завданням, адже Польща залишається надійним стратегічним партнером та логістичним центром для України. Тому вістря російської пропаганди направлене на стик між Польщею та Україною, розхитуючи цей союз, у Кремлі намагаються досягти успіху.
Окреме питання – участь Віктора Орбана та Роберта Фіцо в політичних іграх Кремля. Обидва політики своєю поведінкою демонструють не лише прагнення отримати від Путіна дивіденди за співпрацю, але і показують, що демократичні процедури ЄС програють у швидкості та якості реалізації російським рішенням. Це насправді небезпечний виклик для Європейського Союзу, популізм з геополітичними наслідками, який може спричинити втрату політичного обличчя ЄС.
Викривлення інформації про українських військовополонених. Розстріли українських полонених (у 2024 році їх було страчено більше сотні) є елементом державної політики дегуманізації українців, яка втілюється у Росії не перший рік. У такий спосіб російські військові намагаються залякати захисників України. Проте кремлівська пропаганда змушена реагувати на поширення інформації про власні воєнні злочини. Відтак до звинувачень України у небажанні здійснювати обмін полоненими додаються відеосюжети про перебування українських полонених у неволі, їх зустрічі з рідними. Це дуже нагадує розповіді про зразковий концтабір Терезієнштадт у нацистській Німеччині. Відтак треба нагадати про смерті в російському полоні цивільних осіб (журналістки Вікторії Рощиної, мера міста Дніпрорудне Євгенія Матвєєва) та продовження викрадення українських дітей.
Прагнення використати у власних інтересах теракт у Crocus City Hall. Терористичний напад на підмосковний ТРЦ російська пропаганда використовує з особливим цинізмом. Названі слідством нападниками уродженці Центральної Азії піддавалися катуванням, Росія суттєво змінила міграційну політику, ставлячи вихідців з пострадянських республік перед вибором – або повернення додому або поповнення лав російської армії. Версія про «український слід» у цьому теракті просувалася особисто вихідцями з радянської каральної системи – Владіміром Путіним, Алєксандром Бортніковим, Ніколаєм Патрушевим. Їх гучні заяви повинні були компенсувати очевидний брак доказів співпраці терористів з українськими спецслужбами.
Продовження та модернізація ядерного шантажу. Кремль добре розуміє можливості впливу загрози використання ядерної бомби на європейську спільноту і використовує їх дуже вправно. Тому до інформації про розміщення ядерної зброї у Білорусі, яку активно ретранслює Олександр Лукашенко, додалися проведення навчань, перегляд доктрини ядерного стримування Росії та навіть використання ракети «Орєшнік». Всі ци методи наче підкреслюють навіженість Путіна та його готовність поширити на планеті Земля ядерну зиму. Однак ці маневри швидше належать до категорії психологічного тиску, за допомогою якого господар Кремля намагається піднести власну значущість.
Використання підпорядкованих білоруських пропагандистів. Білорусь під проводом Лукашенка бере активну участь у пропаганді проти Польщі та інших країн НАТО. Її звинувачують у надмірній мілітаризації та інших агресивних проявах, роздмухують інциденти, що сталися з військовослужбовцями Війська Польського. Журналіста Анджея Почобута, одного з лідерів Союзу поляків Білорусі, цілком можна назвати гібридним полоненим, якого утримують у білоруській в’язниці. Проте у Білорусі радо прийняли суддю Шмідта, який втік з Польщі через компрометуючі обставини. Здійснюючи випади проти Польщі переважно у телеграм-каналах та на державному телебаченні, режим Лукашенка імітує бурхливу діяльність та союзницьку вірнопідданість.
P.S. Наведений перелік проявів російської пропаганди у 2024 році не є вичерпним. Маніпуляції та спекуляції, прагнення використовувати стихійні лиха та проблеми у власних цілях, роздмухування ксенофобії та використання «корисних ідіотів», прагнення поширити вплив у країнах глобального Півдня, безумовно, були присутніми. Відтак маємо не лише фіксувати прояви пропагандистської активності Кремля, але і думати над протистоянням ним шляхом розвитку критичного мислення, медіаграмотності та формування наступального тренду у протистоянні Кремлю.
Євген МАГДА
