Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Уявіть собі країну, яка заперечує, що планує завоювати сусідню державу. А тепер уявіть, що вона стверджує це навіть тоді, коли її армія стікається до кордону з цією державою. Потім уявіть, що депутати, політики та продержавні експерти обговорюють, як провести вторгнення, якого, ви впевнені, не станеться. Тепер уявіть, що ви одночасно вірите в обидва ці постулати. Якщо вам це вдалося, можете вважати, що ви пізнали тонкощі мислення «путінської більшості».
До кінця третього тижня російської агресії в Україні стає очевидним: путінська армія дедалі більше загрузає у війні, переходячи до облоги мирних міст і все більш звірячих розправ із мирними жителями. У п’ятницю в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини знову висловили глибоке занепокоєння з приводу зростання кількості жертв серед цивільного населення і нагадали, що обстріл мирних жителів може бути кваліфікований як військовий злочин.
Труднощі комунікації з росіянами
На цьому тлі особливо важливими є спроби «достукатися» до росіян з метою пояснити їм, що саме відбувається в Україні, а головне – показати відсутність будь-яких об’єктивних причин для розв’язання війни. Головна проблема, яку називають американські експерти, – це інформаційна блокада, пов’язана з тотальним блокуванням джерел об’єктивної інформації, включаючи незалежні ЗМІ та соцмережі.
Також на поверхні лежать іще дві проблеми. З одного боку, це жорстокий маховик репресій, включаючи закон, що передбачає покарання до 15 років за «виготовлення та поширення фейків» про дії збройних сил Росії. З іншого боку, це безпрецедентна пропаганда, яка намагається переконати населення у «вимушеності» та неминучості війни. Для цього активно використовуються фейки про створення Україною ядерної зброї, страхи навколо американських біолабораторій, що працювали в країні, тощо.
Але є й інші, більш глибокі причини того, що більшість росіян виявляється сприйнятливою для такої пропаганди і, навіть за оцінками незалежних соціологів, активно чи пасивно підтримує війну. Це ілюзорний побудований пропагандою світ, у якому росіяни живуть як мінімум останні 8 років, і він стосується далеко не лише історій про «українських фашистів» і «геноцид російськомовного населення».
Оруелівський світ і його наслідки
Це світ, у якому весь Захід ненавидить Росію за сам факт її існування, мріє знищити її та добиватиметься своєї мети незалежно від поведінки Кремля. Всі дії російських олігархів і корупціонерів, які безсоромно грабують країну, подаються як форма «західного ярма», а нездатність російської влади створити ефективне виробництво або розвивати науку – як наслідок «ворожих підступів». Постійне інформаційне тло ненависті в будь-якому випадку осідає на підсвідомість людей.
Усі дії України чи Заходу, які є природним наслідком агресії самої Росії, вириваються з контексту і постають як ілюстрація «глобальної війни цивілізацій» – війни, яку необхідно вести до повного знищення супротивника. Це не означає, що всі росіяни дотримуються радикальної «євразійської» ідеології та мріють про глобальну перебудову світу – навпаки, таких поглядів дотримується лише радикальна пасіонарна меншість. Але постійне інформаційне тло ненависті у будь-якому разі осідає на підсвідомість людей і породжує певні наслідки.
По-перше, російська більшість починає сприймати зовсім дикі речі як норму і перестає рефлексувати їхню ненормальність. Скажімо, ще в січні поряд з мантрами російських чиновників про те, що «Росія не збирається вторгатися в Україну», кремлівські телеканали відкрито обговорювали деталі можливого захоплення України, а українські політики, сидячи в Москві, не соромлячись, цитували ці сценарії. Перший заступник голови комітету Держдуми з оборони Олексій Журавльов у ефірі центрального телеканалу розмірковував про те, як Росія «повністю знищить і Європу, й Америку», постійно пересипаючи свою промову нецензурною лайкою та образами. Це було за місяць до того, як Росія спровокувала загострення на Донбасі 18-20 лютого.
Неможливо уявити жодну цивілізовану країну, депутати, чиновники та топові журналісти якої публічно обговорюють плани захоплення сусідніх країн чи знищення світу. Проте для російського обивателя такі речі стали майже нормою. Росіяни настільки звикли до них, що навіть не бачать елементарного логічного протиріччя такої пропаганди з установками про «миролюбність» Росії та «вимушеність» війни. Йдеться тут не про дефіцит інформації, а про неадекватне її сприйняття. Відповідно росіяни, які звикли жити в цьому агресивному мілітаристському світі, впевнені, що Захід мислить тими ж категоріями, і вже просто не можуть уявити іншого мислення.
По-друге, перебування у такому ілюзорному світі створює відповідні очікування у суспільстві. Ми вже говорили, що зростання популярності радянського диктатора Йосипа Сталіна в Росії відображає суспільний запит на справедливість, суверенітет, сильного лідера та військовий захист від «ворожого оточення». До повномасштабного вторгнення в Україну Володимир Путін дедалі менше відповідав цьому запиту, проте після нього він знову наблизився до образу «захисника» та «борця за суверенітет».
Універсальна мова горя
Екс-очільник компанії ЮКОС і колишній політв’язень Михайло Ходорковський, який сьогодні є одним із членів нещодавно створеного Антивоєнного комітету Росії, влучно назвав наслідки таких установок «стокгольмським синдромом».
«Інформація про те, що український народ не збирався воювати з Росією, а ми воюємо саме з українським народом, доступна. Очевидно, що Україна настільки слабка порівняно з Росією, що ніколи не збиралася на неї нападати, а НАТО і сьогодні не наважується на втручання, побоюючись ядерної війни. Але росіяни поки що не здатні чути логічні аргументи», – пояснив колишній політв’язень в інтерв’ю автору цієї статті.
На думку опозиціонера, демонстрація слабкості джерела цього синдрому – Путіна та його армії – здатна діяти на людей сильніше, ніж розумні аргументи.
«Ми бачимо, що російська армія справді слабка, і навіть не найсильніша в Європі українська армія успішно їй протистоїть. Крім цього, люди здатні сприймати об’єктивні матеріали щодо конкретних жахів і трагедій, які принесла українцям війна. Західні журналісти та режисери досить талановито показують людське лихо. Людські страждання є інтернаціональними і в будь-якій точці світу сприймаються однаково», – пояснює Михайло Ходорковський.
Схожі висновки роблять і незалежні соціологи, які досліджували ставлення росіян до війни на підставі аналізу російського сегмента соціальних мереж. За їхніми даними, незважаючи на те, що більше ніж половина користувачів підтримують війну, понад 30% росіян висловлюють співчуття українцям. При цьому ті, хто вірить пропаганді, свято переконані, що жодних бомбардувань мирних жителів, які стирають з лиця землі українські міста разом із населенням, просто немає.
Американські експерти абсолютно слушно пропонують використовувати лідерів громадської думки та повідомлення інтернет-користувачів, які адресно звертаються до росіян. Але важливо також визначити, які саме меседжі вони будуть спроможні почути. Як уже говорилося, це можуть бути повідомлення про слабкість їхнього ілюзорного «захисника», свідчення людського горя, а також спроби подивитися збоку на власну пропаганду та неприкриту агресію Росії. Можливо, тоді російські обивателі зможуть зрозуміти, що люди, які розв’язують війни з шовіністичних імперських мотивів, не зупиняться перед тим, щоб утопити в крові й саму Росію. А тому той жах і смерть, яку Москва несе в Україну, неминуче повернеться і в їхню країну.
Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии
Стаття передрукована з дозволу Center for European Policy Analysis (CEPA)
