Джерело: Світлана Прокоп’єва, Тетяна Вольтська, для Север.Реалии
На сайті regulation.gov.ru закінчилося обговорення проєкту указу президента Росії щодо «основ держполітики у справі збереження та зміцнення традиційних російських цінностей». Перегони голосів «за» і «проти» тривали до останнього моменту, зібравши небачені раніше десятки тисяч голосів з обох боків. З публічним несхваленням указу виступив голова Спілки театральних діячів Олександр Калягін, у відкритому листі його підтримали керівники великих театрів Москви та Санкт-Петербурга. Що саме їм не сподобалося у планованому захисті традиційних цінностей, з’ясовували кореспонденти проєкту Радіо Свобода Север.Реалии.
Основи затверджуваної указом «державної політики щодо збереження і зміцнення традиційних російських духовно-моральних цінностей», як йдеться в тексті проєкту, «є міжгалузевим документом стратегічного планування у сфері національної безпеки». У ньому дається визначення «традиційних цінностей» (це моральні орієнтири, що формують світогляд громадян Росії і передаються від покоління до покоління), та навіть їхній докладний перелік.
На думку розробників документа, до них належать «життя, гідність, права і свободи людини, патріотизм, громадянськість, служіння Батьківщині і відповідальність за її долю, високі моральні ідеали, міцна сім’я, творча праця, пріоритет духовного над матеріальним, гуманізм, , справедливість, колективізм, взаємодопомога і взаємоповага, історична пам’ять та наступність поколінь, єдність народів Росії». Протистоїть їм «деструктивна ідеологія», тобто невластиві ідеї та цінності, такі як культ егоїзму, аморальності та вседозволеності, а також заперечення ідеалів патріотизму тощо.
Перераховуються у проєкті указу і джерела загроз традиційним російським цінностям. Окрім терористичних та екстремістських організацій, сюди зараховані «дії США та їхніх союзників, транснаціональних корпорацій, іноземних некомерційних організацій».
Поширення деструктивної ідеології рано чи пізно призведе до руйнації Росії, вважають автори проєкту «Основ…», тому необхідно протистояти цьому. Організаційними інструментами держполітики називаються відповідальність органів влади за фінансування «заходів, що суперечать цілям і завданням державної політики» та громадський контроль. Пропонується також проводити дослідження та займатися моніторингом.
Відчай. ЧОРНИЙ БЕЗПРОСВІТНИЙ ВІДЧАЙ
Марина Давидова
Громадське обговорення указу на державному порталі офіційно закінчилося 4 лютого, але протягом усіх вихідних кількість голосів і «за», і «проти» продовжувала зростати. Наразі підтримали проєкт понад 100 тисяч людей, не підтримали – понад 78 тисяч. В останній день голосування користувачі помітили, що голоси «за» додаються «по сто штук за хвилину». Про це повідомила у фейсбуці головна редакторка журналу «Театр» Марина Давидова. «Держава, яка сама себе на всіх рівнях перетворює на лохотрон – це щось нове у політології. Я не маю більше ані слів, ані сил писати про це. Відчай. Чорний безпросвітний відчай», – написала театральний критик.
Голова Спілки театральних діячів, худрук театру «Et Cetera» Олександр Калягін заявив, що встановлення додаткового контролю над культурою – це не що інше, як цензура.
А ЯК же ТОДІ РОЗВИВАТИМЕТЬСЯ КУЛЬТУРА?
Олександр Калягін
«А як же тоді розвиватиметься культура? – задається питанням Калягін. – А як тоді ефективно доносити свої традиційні цінності і підвищувати роль Росії у світі без постійного розвитку художньої мови? А як же тоді при прийдешньому контролі, а простіше кажучи, цензурі (заборонена, нагадаю, нашою Конституцією), буде здійснюватися творчий експеримент?»
Його виступ підтримали керівники найбільших російських театрів (зокрема, худрук петербурзького БДТ імені Г.А. Товстоногова Андрій Могучий). Ухвалення указу «аж ніяк не сприятиме збереженню та примноженню духовно-моральних цінностей, вихованню патріотизму та любові до нашої Батьківщини», йдеться у їхньому листі. Директори та худруки театрів впевнені, що для захисту російських традицій достатньо і чинної нормативної бази. Новий указ, вважають вони, дублює попередні – про стратегію національної безпеки та засади державної культурної політики.
«Перед нами спільне зло»
Театральний критик, головна редакторка «Петербурзького театрального журналу» Марина Дмитревська не пам’ятає, щоб театральні люди коли-небудь об’єднувалися в такому єдиному пориві. На її думку, це пов’язано з тим, що положення указу є абсолютно неконституційними і ведуть нас у часи глибокого радянського застою з цензурою та практикою приймання вистав і літовкою текстів.
– Ті, хто жили у ці часи, здригнулися від повернення до кошмару, а ті, хто не жили, здригнулися від втілення страшних легенд про радянську владу, – каже Дмитревська. – Страшить ще те, що багато років театральна спільнота боролася за ухвалення Закону про культуру, чогось досягла, і тепер одним розчерком пера однієї особи все відкочується на півстоліття назад. Як результат, зараз об’єдналися навіть ті, хто ніколи не об’єднувалися, бо перед нами спільне зло. Цей закон дає право печерним людям поводитися так, як заведено в їхній печері, а не в цивілізованому світі. Витягнувши з цього документа ту чи іншу тезу, будь-який темний громадянин, будь-який чиновник зможе впливати на культурний процес та керуватися цим документом, а не Конституцією.
ЦЕЙ ЗАКОН ДАЄ ПРАВО ПЕЧЕРНИМ ЛЮДЯМ ПОВОДИТИСЯ ТАК, ЯК заведено В ЇХНІЙ ПЕЧЕРІ, А НЕ В ЦИВІЛІЗОВАНОМУ СВІТІ
Марина Дмитревська
Дмитревська вважає, що саме театральні люди так гостро відреагували на проєкт цього указу, бо театр – це живе мистецтво, воно дихає сьогодні у залі, а вже й так до Слідчого комітету надходять доноси на вистави.
– Вісім слідчих справ пережив зараз театр «Современник» через п’єсу Рената Ташимова. Ця п’єса йшла й раніше, але часи змінюються, і ось як тролі переливали Пер Гюнта в іншу людину, так переливається й наше населення, набуваючи форми, в яку його занурюють, і чиновники тут у перших рядах. Указ небезпечний тим, що дозволяє себе трактувати, отже, трактувати мистецтво. Цілком очевидно, що його використовуватимуть, якщо захочуть когось притиснути. Тому всі настільки стурбовані – адже Калягін дуже обережна людина, і недарма СТД виступив дружними рядами. Щодо цього указу ні з ким не порадилися, у його розробці творчі спілки не брали жодної участі.
На думку театрального критика, шеф-редакторки сайту журналу «Театр» Жанни Зарецької, на проєкт указу президента Росії про «Основи…» мала відреагувати вся культурна спільнота, оскільки указ стосується абсолютно всіх. Вона вважає, що зараз логічно було б ініціювати широке громадське обговорення цього указу за участю представників усіх творчих спілок. Зарецьку обурює також нечесне голосування за і проти цього указу.
– Зрозуміло, що там йдуть накрутки, і ми там зовсім не при ділі. Найдивніше, що голосування мало закінчитися 4 лютого о 23.59 – так стоїть у паспорті документа, і в цей час розклад був не на користь указу – голосів проти було значно більше. Але голосування чомусь триває – боти воюють один із одним, усе перетворилося на вульгарний балаган.
На її думку, зараз головне – об’єднатися проти самої суті указу, яка полягає у неприкритому відновленні цензури.
– Указ написано тупою мовою холодної війни – Росія в оточенні ворогів, причому через кому перераховані США та їхні прихильники, терористи, організації з іноземним фінансуванням – це абсурд, – вважає Зарецька. – Культура має об’єднувати, а не роз’єднувати людей, і мені хотілося б, щоб усі ці роз’єднуючі практики та теорія ворога залишилися у ХХ столітті – ні до чого доброго це призвести не може. Там постійно зустрічається слово «контроль», а це і є цензура – поява держприйомок. Традиційні цінності не повинні спускатися згори, вони передаються з покоління до покоління, вони записані у релігійних книгах, а загалом – кожен сам визначає свої духовні цінності. Свобода будь-якої людини, зокрема творчої, може бути обмежена лише Кримінальним кодексом.
Народний артист СРСР Олег Басилашвілі вважає, що слід зберігати традиційні цінності, під якими розуміє найкращі традиції театрального мистецтва – театру Станіславського, Товстоногова, Рімаса Тумінаса та інших видатних режисерів. Але, на думку артиста, участь держави може виражатися лише у підтримці найкращих театральних колективів, але аж ніяк не у створенні контролюючих органів радянського зразка.
ТАКОГО УКАЗУ НЕ БУЛО НАВІТЬ ЗА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ. БУЛИ ВСІЛЯКІ ВНУТРІШНІ РОЗПОРЯДЖЕННЯ, А ОПУБЛІКОВАНОГО ТА ЗАТВЕРДЖЕНОГО ДОКУМЕНТА НЕ БУЛО
Олег Басилашвілі
– Невже вони не розуміють, що це буде повернення до худрад, комісій з прийому – це зовсім не потрібно, – каже Басилашвілі. – Так, керівники міністерств повинні мати якісну освіту, розумітися на мистецтві, але наділяти їх такими правами неправильно. Те, що написано в цьому документі, мені здається помилкою, безглуздістю – це повернення до старих форм спостереження, комісій і заборон. Згадаймо долю Ефроса, Товстоногова, Любимова. І це стосуватиметься не лише театру. Такого указу не було навіть за радянської влади. Були всілякі внутрішні розпорядження, а опублікованого та затвердженого документа не було. Так що приєднуюсь до думки Калягіна і тих, хто виступив разом із ним, того ж Могучего я добре розумію. На мою думку, такі укази призведуть лише до гальмування розвитку мистецтва.
На думку Басилашвілі, з одного боку, держава повинна надавати мистецтву більшого значення, ніж це робиться сьогодні, і підтримувати його, оскільки мистецтво виховує народ. З іншого боку, він рішуче проти державного контролю над мистецтвом.
– Про яку моральність та традиційні цінності можна говорити, коли бабуся, яка сидить у музейному залі, отримує 5 тисяч? Піди-но сядь своїм товстим задом на цю лавку, посидь там півроку і проживи на ці гроші – краще б чиновники про це подумали, аніж такі укази складати. А то знову в ланцюги всіх заковуємо, знову Мейєрхольда в результаті будуть бити гумовими кийками по животу, – каже Басилашвілі.
«Це не безневинний проєкт»
Антрополог, професор Європейського університету в Петербурзі Ілля Утєхін вважає, що цей указ є, по суті, продовженням законодавства про іноагентів.
– Незручно авторитаризму правити без ідеології – це давно озвучувалося, консервативно-охоронна лінія проглядається тут абсолютно явно, а які будуть наслідки, включно із цензурою, можна тільки гадати, – розмірковує Утєхін. – Цей текст – фактично продовження закону про іноземних агентів. Тут найголовніше: певний час після краху совдепу держава вдавала, що вона цінностями не займалася, а сьогодні ми бачимо, як ніс держави стирчить скрізь – від ліжка громадян до того, якому богу вони моляться. Цей указ передбачає створення певної державної інфраструктури з просування цінностей, а найжахливіше – контролю за творчим контентом. Згадаймо, як на початку 1980-х виглядала рок-музика. Це було суто стилістичне явище, яке приваблювало молодь, але КДБ вбачало у ній загрозу, що проштовхувала чужинну ідеологію та чужинну поведінку на сцені. Щойно держава починає параноїдально приписувати стилістичним речам ідеологічний сенс у дусі совдепу, це вже небезпечно. У тексті указу є глава 21: «для здійснення повноважень органу міжвідомчої координації потрібно додаткове фінансування з федерального бюджету». Тут маємо простір для корупції, хтось зберігатиме цінності, а хтось перевірятиме їхнє збереження, на це можна витратити частку ВВП. Це настільки збільшує складність бюрократичної системи, що, я сподіваюся, чим більше буде цієї маячні, тим швидше вона обрушиться.
Проєкт президентського указу посилається на Стратегію національної безпеки, розроблену Радою безпеки та затверджену указом президента у липні 2021 року, пояснює політолог Катерина Шульман.
– Його розроблено не тому, що Мінкульту спало це на думку, а тому що він зобов’язаний це робити: кожне відомство розробляє свій відділ, – зазначає Шульман. – Більшість з того, що написано в цих «Основах…», – копіпаст із того розділу радбезівської Стратегії, який називається «Захист традиційних російських духовно-моральних цінностей, культури та історичної пам’яті». Таким є закон провадження нормативних актів: кожен підрядний документ посилається на вищий. Питання – якими будуть практичні наслідки цього документа? У принципі, жодних прикладних організаційних заходів у ньому не передбачено. Єдине, що мені видалося там більш-менш практичним, – туманна пропозиція створити такий собі координаційний орган, який відслідковуватиме, наскільки дотримуються цінності, зокрема й при ухваленні кадрових рішень.
Такого штибу документи формулюють набір державних цілей і пріоритетів, на який потім орієнтуються люди, «які прагнуть бути в руслі, потоці та мейнстрімі», зауважує політолог. На розвиток положень «Основ…» згодом можуть бути створені програми шкільної позакласної роботи або регіональні плани щодо збереження традицій та протидії деструктивній ідеології.
– Це проєкт невиразний, але не безневинний, – резюмує Шульман. – Один безглуздий папірець множить інший безглуздий папірець, але також виробляє суспільну дискусію, яка показує багатьом людям, конформістам за своєю природою, які нині часи і яким вимогам слід відповідати, якщо прагнеш соціального успіху. Основна функція таких документів полягає у цьому. Одночасно це викликає й протест, що ми спостерігаємо, по-перше, на прикладі Калягіна та інших театральних діячів, які теж є лоялістами і не можуть бути іншими. Театр – не протестне мистецтво. Він, з одного боку, залежить від глядача, з іншого боку – від державного фінансування. Втім, навіть ці лагідні люди таки обурилися. По-друге, бачимо абсолютно епічну, небачену битву на regulation.gov.ru з десятками тисяч голосів і «за», і «проти». Самі фальшування та накрутки на такому голосуванні – знак суспільно-політичного інтересу. Нікому не потрібні вибори не будуть фальсифікувати. Очевидно, питання цінностей людей хвилює: можливо, не так, як QR-коди, але значною мірою. Це характерна ознака.
Джерело: Світлана Прокоп’єва, Тетяна Вольтська, для Север.Реалии
