Джерело: The Insider
На зустрічі з військовослужбовцями 127-ї мотострілецької дивізії російської армії Володимир Путін заявив:
«І місце знакове: все-таки це Курська дуга, пов’язана з найбільшими за всю історію воєн, тим більше за історію Великої Вітчизняної війни танковими битвами. Мені здається, дуже символічно, що саме на цьому місці, де наші діди, прадіди билися, вам було вручено медалі Героїв Росії».
Широко розповсюджене твердження, що битва під Прохорівкою — наймасштабніша танкова битва під час Курської битви — була найбільшою в історії танковою битвою, є не більше ніж міфом радянської історіографії. Історик Валерій Замулін, колишній заступник директора військово-історичного музею-заповідника «Прохорівське поле», який захистив кандидатську дисертацію на тему «Оборонні бої радянських сухопутних військ на південному фасі Курської дуги: обоянський та прохорівський напрямки (5-16 липня 1943 року)», у статті «Як народився міф про бій під Прохорівкою» писав:
«Міф про нібито найбільшу танкову битву минулої війни біля станції Прохорівка, що відіграла визначальну роль у Курській битві, яка відбулася 12 липня 1943 року, ймовірно, найживучіша з легенд про Велику Вітчизняну війну. Її опорні точки — три твердження, які далекі від реальних історичних подій, але міцно закріпилися в літературі та ЗМІ. По-перше, що у зіткненні, яке сталося 12 липня 1943 року на крихітному, порізаному глибокими ярами полі на південний захід від Прохорівки, брали участь, за різними даними, від 1200 до 2000 танків і самохідних установок. По-друге, що це була переможна подія для Червоної армії, яка переламала хід Курської битви. По-третє, що задіяний там корпус СС того дня було вщент розгромлено і стрімко відкинуто на вихідні позиції до Бєлгорода.
Насправді найбільша танкова битва Великої Вітчизняної війни відбулася не влітку 1943 під Прохорівкою, а з 23 по 30 червня 1941 року в районі Дубно – Броди – Луцьк, у ній брало участь 3128 радянських і 728 німецьких танків. Дві ці битви мають багато спільних рис. І там, і там радянські війська оборонялися і проводили фронтові контрудари (Південно-Західного фронту – 1941 року і Воронезького – 1943 року) за участю великих танкових угруповань. Обидві битви тривали майже тиждень (Прохорівська – сім діб, Дубно – Броди – Луцьк – вісім). В обох випадках початковий задум командування Червоної армії в повному обсязі не було реалізовано, а її з’єднання зазнали дуже великих втрат. Проте війська Воронезького фронту свої рубежі утримали (а Південно-Західного – ні), та й втрати його бронетехніки в районі станції були нижчими, ніж на Південно-Західному фронті».
Як стверджує Замулін, із розсекречених документів відомо, що 5-та гвардійська танкова армія, якій були підпорядковані всі танкові з’єднання на підступах до Прохорівки, налічувала 951 танк, але частина їх перебувала в ремонті. На Прохоровському полі діяли 514 радянських танків та САУ проти 210 німецьких, а на південь від Прохорівки – 158 радянських проти 119 німецьких. Отже, всього у битві брала участь 1001 одиниця бронетехніки (з обох боків сумарно).
Війська Воронезького фронту 12 липня не змогли виконати поставлене завдання – розгромити супротивника і перейти в наступ. 5-а армія в результаті бою втратила більше половини своєї техніки; до 16 липня згорілими вважалися 334 одиниці, а понад 200 потребували ремонту. Для розслідування причин великих втрат сформували комісію під керівництвом Георгія Маленкова; було поставлено питання про усунення з посади командувача армії Павла Ротмістрова. Але зрештою його нагородили, битву почали подавати як переможну і не акцентувати втрати. Щодо походження міфу Замулін пише:
«Саме великі втрати армії Ротмістрова стали відправною точкою для перебільшення кількості техніки, яка брала участь у подіях 12 липня 1943 року. Восени 1943 року командування 5-ї гвардійської танкової армії спробувало зменшити негативне враження від невдачі і підкреслити перед вищим командуванням заслуги армії створенням образу грандіозної битви, в якій її війська розгромили величезне за чисельністю танкове угруповання ворога».
У затвердженому Ротмістровим звіті про бойові дії було зазначено, що у битві брало участь понад 1500 танків з обох боків. Для цього до числа німецьких з’єднань, які завдавали удару у напрямку Прохорівки, було включено два корпуси, один з яких насправді наступав на іншому напрямку, а інший взагалі перебував у резерві.
1963 року Ротмістрів в інтерв’ю «Военно-историческому журналу» заявив, що у зустрічному бою брало участь 1200 одиниць бронетехніки, а ще 300 бойових машин його армії ліквідували загрозу прориву супротивника на південь від Прохорівки. Але в його ж звіті вказано, що туди було направлено лише 92 танки.
На думку Замуліна, події 12 липня не вплинули на результат Курської битви. Того дня Західний і Брянський фронти перейшли у наступ на Орловській дузі, і провал операції «Цитадель» — гітлерівського плану наступу на Курськ — було наперед визначено. Наступного дня Гітлер віддав наказ про її згортання.
Про найбільшу під час війни танкову битву в районі Дубно — Броди — Луцьк (кінець червня 1941 року) за радянських часів говорили мало, оскільки її неможливо було виставити як переможну. Червона армія безповоротно втратила 2648 танків, а вермахт — лише 85. У липні 1941 року в районі Сенно в Білорусі відбулася ще одна танкова битва, яка за масштабами перевершувала Прохорівку. З радянського боку в ній брало участь понад 1400 танків, з німецького — понад 500. Обидві битви 1941 року стали невдалими спробами Червоної армії організувати контрнаступ.
Джерело: The Insider
